УКРАЇНСЬКА ДИПЛОМАТІЯ КРІЗЬ СТОРІЧЧЯ (до Дня дипломатичної служби України)
УКРАЇНСЬКА ДИПЛОМАТІЯ КРІЗЬ СТОРІЧЧЯ (до Дня дипломатичної служби України)
22 грудня 2019, 22:15
Цими роками наша Країна відзначає сторіччя Української революції 1917-1921 рр., однією із визначних подій якої по праву є створення зовнішньополітичної служби, що вона є нерозривно пов'язана із становленням суверенної держави й проголошенням 10 червня 1917 р. І Універсалу Української Центральної Ради.
«Законопроект про створення Генерального секретарства міжнародних справ» було підписано Головою Генерального Секретаріату Української Народної Республіки Володимиром Винниченком і Генеральним секретарем з міжнаціональних справ Олександром Шульгииим 22 грудня 1917 р. і цього ж дня його було схвалено на засiданнi Уряду УНР.
Документ зокрема встановлював обов’язки Генерального секретарства мiжнародних справ, а саме: здiйснення мiжнародних зносин держави, охорона iнтересiв українських громадян поза межами УНР, тимчасово-загальне влаштування нацiональних непорозумiнь в межах країни.
Важливим поштовхом у розвитку української зовнiшньополiтичної служби став IV Унiверсал Центральної Ради (оприлюднений 12 сiчня 1918 року), в якому УНР проголошувалася «самостiйною, нi вiд кого не залежною, вiльною, суверенною державою Українського Народу».
Отже, можна констатувати, що питання зовнішньої політики, міжнародних відносин посідали чільне місце у діяльності УНР з перших часів її існування.
Сьогодні, за сто років після тих доленосних подій ми хочемо пригадати не самий тривалий епізод з часів становлення вітчизняної дипломатії і дипломатичної служби, а саме про формування та, нажаль, недовгу історію роботи українських дипломатичних представництв у Німеччині часів уряду Директорії.
Директорія, що прийшла до влади наприкінці 1918 р., від імені українського народу заявила про намір проводити суверенну зовнішню політику й мати дружні стосунки з усіма державами і народами.
За її доби значно поширилось дипломатичне представництво України за кордоном.
У Німеччині, як й, до прикладу, Австрії, Болгарії, Туреччині, Фінляндії, що вони де-юре визнали Україну незалежною державою, українське дипломатичне представництво зберігало статус посольства, тобто, засноване в період Української Держави гетьмана П. Скоропадського, воно продовжило роботу й за уряду Директорії УНР.
Посаду посла посів Микола Порш ‒ один із лідерів УСДРП, членом якої був і Симон Петлюра. 10 лютого 1919 р. М. Порш прибув до Берліна, а вже 11 лютого офіційно прийняв справи й протягом наступних двох років представляв інтереси УНР у Німеччині.
Посольство складали дипломатичний, консульський, інформаційний, господарський та канцелярський відділи.
Після поразки Німеччини у першій світовій війні й підписання Версальських угод вона втратила можливість проводити надалі самостійну зовнішню політику, зокрема й щодо України, «українське питання» втратило для неї пріоритетне значення. Український чинник міг тепер прислужитись їй лише задля вирішення окремих тактичних питань.
До того ж внутрішньополітична ситуація в Україні не дозволяла уряду Директорії бути повноправним партнером навіть послабленої Німеччини.
За таких обставин головною метою діяльності посольства стало доведення німецькій стороні надійності УНР як зовнішньополітичного партнера й перспективності подальшого співробітництва з нею.
Дипломатична робота в цей час включала проведення українсько-німецької політики, здійснення всеохоплюючої міжнародної політики як такої, внутрішньо української політики.
В основі діяльності посольства стало створення якнайбільшого впливу на всі німецькі значущі сили задля використання їхніх можливостей в інтересах політики української держави, тобто переважно інформаційно-пропагандистський вектор закордонної дипломатичної служби.
Треба сказати, що, крім іншого, саме посольство Берліні стало своєрідним координуючим центром для всіх дипломатичних представництв Директорії УНР за кордоном.
Посольство України в Німеччині (1918-1923 рр.)
Але після підписання Рапалльської угоди й Берліньськоїі угоди про поширення дії першої на союзні з РСФРР радянські республіки, в тому числі й на Україну, уряд Німеччини встановив дипломатичні й консульські стосунки з Україною Радянською, відповідно до чого було припинено офіційні контакти з УНР, а, відтак, й з її офіційними представництвами за кордоном.
Проте, паростки дипломатії тих часів не канули у лєту історії, давши свої міцні сходи у наші часи повного міжнародного суверенітету нашої Держави на світовій арені.
Сергій Асатуров,
доцент кафедри міжнародних відносин
і суспільних наук
