Гуманітарії подорожують маршрутами рідного краю: легенди та краса давнього Чернігова

     19 жовтня з ініціативи декана Василя Шинкарука та голови профспілкової організації співробітників гуманітарно-педагогічного факультету Інни Савицької, за підтримки ректорату та профспілкової організації співробітників НУБіП України відбулася екскурсійна подорож науково-педагогічних працівників факультету до Чернігова та Седнева.

     Вже другий рік на факультеті існує традиція проведення туру вихідного дня «Маршрутами рідного краю», що надає чудову нагоду співробітникам не лише відпочити від викладацької буденності та поспілкуватися у неформальній атмосфері, а й наблизитися до історії та культури Батьківщини, помилуватися красою та величчю рідного краю, отримати натхнення та сили для подальшої роботи. 

     Новим об’єктом цікавості істориків, філософів, філологів та педагогів НУБіП України стало одне із найдавніших міст України – Чернігів. Теплого та сонячного осіннього дня (наш профком подбав і про погоду) ми вирушили до цього славетного міста легенд.

     Ще дорогою в автобусі серед викладачів було проведено невелику вікторину щодо того – а що ж знають вони про Чернігів та його місце в історії країни? Виявилося, що й насправді, відомо чимало, проте влучні відповіді на запитання породжували нові питання, а для їх розв’язання потрібно було отримати інформацію із компетентних джерел.

     Така нагода була повністю задоволена завдяки професійній праці екскурсовода Івана Коцюри, зустріч з яким розпочалася із серця давнього Чернігова – старовинного Дитинця. Нубіпівці отримали вичерпну інформацію та відвідали визначні пам’ятки давньоруського будівництва – Спасо-Преображенський та Борисоглібський собори, зведення яких датується XI–ХІІ ст. та пов’язане із діяльністю одного із синів Володимира Великого – Мстислава, що правив Київською Руссю разом із братом – Ярославом Мудрим та його нащадків. Ці духовні осередки були не меншими за значенням, аніж Софієвський собор чи Іллінська церква у Києві, сперечалися із ними за право бути кафедральними, були центрами православ’я на Лівобережжі увесь період Середньовіччя.  

      Чернігів в давньоруський час був другим за значенням містом держави, повноправним із Києвом центром державного та культурного будівництва. Варто зазначити, що під владою чернігівських князів була набагато більша територія, аніж та, що зараз є Чернігівською областю. Фактично, влада з Чернігова поширювалася і на території сучасних Білорусі та Росії – аж до течій Західної Двіни на заході та середньої Волги на сході. Залишався важливим осередком державності Чернігів і за гетьманських часів: чернігівські полковники часто ставали гетьманами, один з них – Яків Лизогуб побудував поряд із давніми соборами власний палац, що після його смерті придбав гетьман Іван Мазепа, який нібито зробив його місцем перебування свого останнього кохання – Мотрі Кочубей, з яким пов’язана романтична та трагічна історія як самого гетьмана, так й дівчини та її родини.

     Стратегічне значення Чернігова підкреслює його розташування на берегах річки Десни, на яку відкривається мальовничій вид із міського валу, що раніше виконував роль фортеці, а тепер перетворений на міський парк культури та відпочинку. Про героїчне бойове минуле нагадують дванадцять гармат, що стоять тепер по периметру валу та є об’єктами чималої цікавості туристів.

     Найбільш загадковою сторінкою подорожі колективу гуманітарно-педагогічного факультету стало відвідання Болдиних гір, поруч з якими знаходиться комплекс Антонієвих печер та Іллінська церква. Утаємничена та намолена атмосфера печер привідкрили незнайомий до цього світ середньовічного чернецтва, що свідомо обирало шлях відмови від світського життя та добровільно відходило до печер для спілкування із Богом та спокутування людських гріхів. Система підземних церков та келій вражає своєю продуманістю та міцністю, а сама ідея підземного храму свідчить про бажання нести проповідь про християнське смирення скрізь – навіть під землею.

     Останнім пунктом пізнавальної подорожі стало місто Седнів неподалік Чернігова, де нубіпівці  оглянули садибу козацької родини Лизогубів, Георгіївську церкву, що збудована без жодного цвяха та в якій проходили зйомки радянського кінофільму «Вій» за повістю Миколи Гоголя, а також – зробили подорож на плоті, оглянувши мальовничі краєвиди на річці Снов.

     Отже, ця подорож була дійсно вражаючою, адже тривала вона не лише на землі, а під землею – у святих Антонієвих печерах, на воді – на тихих хвилях давньої річки Снов та у повітрі – на дзвіниці Свято-Троїцького Собору, з якої відкривається неймовірний панорамний вид на величне місто. 

     «Ми обов’язково продовжимо наші подорожі Україною, – зауважила голова профспілкової організації факультету, завідувач кафедри філософії НУБіП України Інна Савицька. – Це має неабияке значення для формування національної самосвідомості, наближення усіх нас до витоків та культурних кодів нашого народу. Варто відзначити, що коло учасників наших турів зростає – цього разу делегація налічувала вже півсотні колег, і ми не збираємося зупинятися. Наш колектив передає щирі слова подяки ректорові НУБіП України Станіславу Ніколаєнку, голові профспілкової організації Ростиславу Тарасенку та нашому декану – Василю Шинкаруку за організацію подорожі. Та вже зараз чекаємо на нові пропозиції щодо нових пригод і мандрів!»

Олександр Севастьянов,
доцент кафедри міжнародних відносин і суспільних наук

Відео надане доцентом кафедри журналістики Веронікою Чекалюк