ОЛЕКСАНДР ПАЛЛАДІН - ВЧЕНИЙ, ЩО ПРИСВЯТИВ СЕБЕ ВИВЧЕННЮ "ХІМІЇ ЖИТТЯ"
Сьогодні виповнюється 134 роки від дня народження Олександра Володимировича Палладіна — видатного українського біохіміка, президента Академії наук Української РСР (1946—1962), академіка АН УРСР і АН СРСР, засновника української школи біохіміків, Героя соціалістичної праці (13.09.1955), депутата Верховної Ради СРСР 2—5-го скликань, депутата Верховної Ради Української РСР 2—5-го скликань.
Народився 10 вересня 1885 р. у Москві. Походив з родини відомого біолога, ботаніка, біохіміка і фізіолога рослин Володимира Палладіна, який розробив теорію дихання рослин. Наукові захоплення батька вимагали його присутності в різних наукових центрах, відтак родина повсякчас переїжджала. Народившись у Москві, середню освіту Олександр Палладін здобував у Харкові, Варшаві та Санкт-Петербурзі, де в 1903 р. із відзнакою закінчив Ларинську гімназію. Потому було навчання в Петербурзькому університеті на природничому відділенні фізико-математичного факультету (1906–1909 рр.). Під час навчання наукові інтереси студента Палладіна почали формуватись під впливом видатних фізіологів, професора Миколи Введенського та Лауреата Нобелівської премії з фізіології та медицини Івана Павлова. Згодом Палладін остаточно визначиться зі своїми вподобаннями і почне займатись дослідженнями в галузі хімічної фізіології – науки, що зароджувалась на межі хімії та біології.
Палладін зарекомендував себе здібним науковцем і після завершення університету стажувався у лабораторіях кращих європейських університетів. Закінчив Петербурзький університет (1908 р.). У 1909 р. поліпшував освіту в Гейдельберзькому університеті. Після завершення підготовки до дослідницької діяльності в лабораторіях Гейдельберга, Тюбінгена і Гессена О. В. Палладін швидко досяг визначних наукових результатів. Працював у Петербурзі на кафедрі фізіології Жіночого педагогічного інституту (1909—1916 рр.), на Вищих жіночих сільськогосподарських курсах (1914—1916 рр.), професор Новоолександрійського інституту сільського господарства і лісництва (1916—1923 рр., м. Харків), водночас у 1921—1931 рр. завідував кафедрою фізіологічної хімії Харківського медичного інституту.
З 1925 по 1970 рік очолював Український біохімічний інститут (з 1931 р. — Інститут біохімії АН України у Києві), водночас у 1934—1954 рр. завідував кафедрою біохімії Київського університету. Член ВКП(б) з 1932 року. У 1935—1938 роках — незмінний секретар Президії Академії наук України, в 1939—1946 — віце-президент, у 1946—1962 президент Академії наук України.
Перше засідання Президії АН УРСР після повернення Академії з евакуації до визволеного Києва. 1944 р. (сидять ліворуч акад О. О. Богомолець і акад. О. В. Палладін)
10 вересня 1965 року указом президії Верховної Ради СРСР за заслуги в розвитку радянської науки і в зв'язку з 80-ти річчям академік О. Палладін нагороджений орденом Леніна.
У 1967 р. на І Міжнародному нейрохімічному конгресі у Страсбурзі Палладіна «охрестили» патріархом світової нейрохімії. Міжнародне визнання він отримав задовго то того, будучи дійсним членом Польської академії наук, Хімічного товариства Франції, Міжнародного нейрохімічного товариства та у складі редколегій трьох наукових міжнародних видань, а також почесним академіком академій наук Угорщини та Болгарії, Румунії.
Помер 6 грудня 1972 року у Києві. Похований на Байковому кладовищі. По собі залишив науковий спадок у вигляді 70 монографій і підручників та 600 наукових статей. НАН України щорічно відзначає вітчизняних вчених премією ім. О. Палладіна за досягнення в галузі біохімії та молекулярної біології.
Надгробок Олександра Палладіна
Наукова діяльність
Основні наукові праці присвячені біохімії нервової системи і м'язової діяльності, біохімії вітамінів і живлення. Показав, що одним з попередників креатину є аргінін (1916 р.). Вивчив особливості обміну в м'язах при роботі, відпочинку і тренуванні, що стало основою теорії фізичної культури. Довів, що утворення креатину відбувається головним чином у м'язах, а не в печінці. Це стало темою його магістерської дисертації та монографії «Дослідження над утворенням і виділенням креатину у тварин» (1916 р.) Дослідження креатину підтвердили важливе значення цієї речовини в життєвих процесах і сприяли оформленню біохімії м'язової діяльності як самостійного напрямку. Креатин виявився перспективним науковим напрямом і Палладін продовжував розробляти його протягом багатьох років, повертаючись до нього на нових методичних рівнях і можливостях біохімічної науки.
Першим почав систематичне вивчення біохімії нервової системи. Встановив біохімічну топографію нервової тканини: особливості хімічного складу і біохімічних характеристик морфологічно і функціонально відмінних частин центральної та периферичної нервової системи. Було вивчено також особливості обміну білків, вуглеводофосфорних сполук і нуклеїнових кислот у нервовій тканині при збудженні і гальмуванні і встановлено важливі закономірності внутріклітинної локалізації та вікових змін активності ферментних систем, що розщеплюють білки. У 1940-ві роки узагальнив матеріал з біохімічної статики, тобто з визначення хімічного складу різних відділів мозку, а також дані про динамічну біохімію нервової системи, що включає дослідження окремих біохімічних реакцій, які відбуваються в нервовій тканині, та про активність ферментів, які каталізують ці реакції. Роботи щодо біохімії нервової системи, проведені О. В. Палладіним та його учнями на клітинному, субклітинному та суборганному рівнях при різноманітних функціональних і патологічних станах заклали основу функціональної біохімії головного мозку.
Вперше в СРСР почав біохімічні дослідження вітамінів (1919 р.). Виявив зв'язок між порушеннями обміну речовин і дефіцитом вітамінів при експериментальному скорбуті і поліневриті. У роки Великої Вітчизняної війни було почато розробку ліків, що сприяли припиненню кровотечі та якнайскорішому загоюванню ран. В умовах евакуації Інституту біохімії в Уфу при активному сприянні О. В. Палладіна Уфимський вітамінний завод у лютому 1942 р. почав випускати вітамін К3. При численних позитивних якостях цей препарат мав недолік — погано розчинявся у воді, що значно обмежувало його застосування.
Біохімічна лабораторія Уфимського вітамінного заводу. 1942 р.
У лабораторії Уфимського вітамінного заводу було проведено серію успішних експериментів і синтезовано новий водорозчинний аналог вітаміну К, названий вікасолом. Випробування вікасолу в клініках і шпиталях Уфи підтвердило його лікувальну цінність не лише при авітамінозі, а при пораненнях, захворюваннях, пов'язаних з кровотечею, вікасол практично сприяв загоюванню ран.
Олександр Палладін — засновник ряду актуальних наукових напрямків, які стали основою сучасної біохімії і молекулярної біології, теоретичної і практичної медицини. Серед них біохімія нервової діяльності (нейрохімія), м'язової діяльності, харчування, зокрема біохімія вітамінів, гіпо- та авітамінозних станів, порівняльна й еволюційна, а також біохімія спорту. Ці напрямки, що склали базис функціональної біохімії, упродовж десятиріч успішно розроблялися і розробляються учнями та послідовниками О. В. Палладіна в Україні та в інших державах.
О. В. Палладін — один із засновників міжнародного нейрохімічного товариства, товариств фізіологів, біохіміків і фармакологів СРСР і України, Харківського медичного товариства, Товариства «Знання» України, «Українського біохімічного журналу» і міжнародних журналів «The Journal of Neuroscience», «The International Journal of Neuroscience».
Понад чотири десятиріччя О. В. Палладін вів педагогічну діяльність. Він читав курс фізіологічної (біологічної) хімії в Петербурзі на кафедрі фізіології Жіночого педагогічного інституту, в Харківському університеті і медичному інституті, в Київському університеті. В 1921 р. організував науково-дослідну кафедру біохімії в Харківському медичному інституті, що в 1925 р. була перетворена в Український біохімічний інститут (зараз — Інститут біохімії НАН України ім. О. В. Палладіна). В 1934 р. з ініціативи О. В. Палладіна створено кафедру біохімії на біологічному факультеті Київського університету, якою він керував упродовж двох десятиріч. У 1924 р. видано перший в СРСР «Підручник фізіологічної хімії» О. В. Палладіна, що протягом 30 років був єдиним, витримав 25 видань дев'ятьма мовами. Наукова школа О. В. Палладіна налічує понад 150 докторів і кандидатів наук, які працюють у різних кінцях світу.
1957 року Олександр Опарін номінував Палладіна на Нобелівську премію з хімії. Проте того року премію отримав американець Александер Тодд.
Нагороди
Герой Соціалістичної Праці (13.09.1955)
шість орденів Леніна (2.03.1944; 9.09.1945; 23.01.1948; 19.09.1953; 13.09.1955; 10.09.1965)
орден Жовтневої Революції (20.07.1971)
два ордени Трудового Червоного Прапора (24.04.1941; 10.06.1945)
орден Червоної Зірки (1.10.1944)
медалі
болгарський орден «Кирило і Мефодій» 1-го ступеня
Інститут біохімії ім. О. В. Палладіна НАН України
На честь О. В. Палладіна названий Інститут біохімії НАН України, відомий проспект на масиві «Академмістечко» м. Києва, а також вулиця у м. Донецьку. Меморіальні дошки, присвячені Палладіну, встановлено на фасаді будинків Президії НАН України й Інституту біохімії ім. О. В. Палладіна НАН України в м. Києві, а також на фасаді Харківського Національного медичного університету.
Пропонуємо переглянути фільм до 130-річчя від дня народження видатного українського вченого, одного із засновників української біохімічної школи, президента Академії наук Української РСР з 1946 по 1962 рр. академіка О. В. Палладіна і 90-річчя від часу заснування Інституту біохімії імені О. В. Палладіна НАН України. Унікальні кадри містять розповіді та спогади учнів, колег, товаришів видатного вченого, зокрема президента НАН України академіка Б. Є. Патона, директора Інституту біохімії імені О. В. Палладіна НАН України академіка С. В. Комісаренка, заступника директора з наукової роботи цього інституту академіка С. О. Костеріна, директора Інституту молекулярної біології і генетики НАН України академіка Г. В. Єльської, доктора біологічних наук М. Д. Курського та ін. Велику увагу приділено також історії та напрямам діяльності заснованого О. В. Палладіним інституту. Сьогодні це справжній флагман української біохімічної науки, в якому сформувалися й нині розвиваються численні наукові школи, а результати їх роботи стали значним внеском у розвиток вітчизняної та світової науки.
Більше про Олександра Палладіна читайте за посиланням
Підготував проф. В. Томчук
Академік О. В. Палладін
