Наші корифеї: 140 років від дня народження Володимира Правдича-Немінського, видатного українського фізіолога, який вперше у світі записав поверхневу електроенцефалограму і працював у нашому університеті.

Дивна річ: у часи СРСР, коли в країні намагалися знайти винахідників всього і вся, практично ніде не згадувався київський професор Володимир Володимирович Правдич-Немінський. Часто знаходили кулібіних заслужено (таких, скажімо, як винахідник сучасного токарного верстата Андрій Нартов), часто – зовсім навпаки (згадаємо фейкового ще з початку XX століття винахідника велосипеда Артамонова), але Правдича-Немінского з повним правом можна назвати одним із творців сучасної інструментальної нейронауки. Адже саме він зняв першу в світі електроенцефалограму в сучасному вигляді.
Західна Європа переживала яскравий прогрес у галузі нейронаук з середини XIX століття, зберігаючи наукову єдність з вільним обміном ідей та наукового обладнання. У той же час Східна Європа, перебуваючи під управлінням консервативних імперій, на кшталт Російської чи Оттоманської, мала суттєві адміністративні перешкоди для розвитку науки. Незважаючи на ці обмеження, деякі найкращі російські вчені використовували всі можливості, щоб відвідати західні лабораторії та познайомитися зі свіжими методиками та ідеями. Ці видатні люди поверталися до Імперії та засновували наукові школи в університетах, де талановиті місцеві студенти вчилися в них та ставали дослідниками світового рівня.

Така ж історія була й у нейронауках. Центр нейрофізіології виник у Київському університеті в другій половині XIX століття. На початку XX століття одним з лідерів російської й української фізіології став Василь Чаговець, нейрофізіолог українського походження, який працював у лабораторіях Івана Павлова та Івана Тарханова та був призначений завідувачем кафедри фізіології Київського університету, а також завідувачем кафедри фізіології в нашому університеті. У той же самий час прийшов працювати в лабораторію Чаговця молодий випускник Київського університету Володимир Правдич-Немінський. Глибокі знання фізики й хімії нового співробітника разом з вдалим керівництвом Чаговця призвели до прориву: у 1913 році Правдич-Немінський зареєстрував перші потенціали з кори непошкодженого мозку собаки. Він назвав новий метод “електоцеребрографією” та опублікував результати в головних німецьких фізіологічних журналах. Термін “електроенцефалограма” був запропонований Гансом Бергером за 16 років, у 1929 році, хоча всі хвилі, що Немінський спостерігав у собаки, в людини були такими ж.
На жаль, Правдич-Немінський не міг захистити власний науковий пріоритет, оскільки того самого 1929 року його заарештували радянські репресивні органи за фальшивим звинуваченням. Він втратив 20 років продуктивної наукової роботи через тавро “антирадянського елементу”, яке супроводжувало його, де б він не працював. Лише в 1949 році старого професора було частково реабілітовано та було дозволено продовжувати наукову роботу в короткий останній період його життя.
Ми спробуємо донести біографію та наукові здобутки Володимира Правдича-Немінського.

Дитинство та навчання
Правдич-Немінський Володимир Володимирович – український фізіолог, електрофізіолог, нейрохімік народився 2 липня 1879 р. у Києві в родині польсько-українського шляхетного роду Немінських гербу Правдич. Його батько Володимир Станіславович мав чин дійсного державного радника. У селі Івашківці на Подолі одержав близько 320 га сільськогосподарських угідь. На початку XX століття він здавав їх в оренду місцевим фермерам. Про походження Володимира Станіславовича мало відомо. У 1849 році в російській кавказькій армії був офіцер на ім'я Станіслав Немінський (нар. 1809 р.), але невідомо, чи має він відношення до Володимира. У 1901–1911 рр. Володимир Станіславович працював менеджером у канцелярії Київського земельного банку. У 1899 році він володів будинком на Михайлівській, 17. Згодом 1909–1911 рр. переїхав на вулицю Прозорівську 6 (тепер Еспланадна, будівля була зруйнована). Сім'я також володіла заміським будинком у передмісті Києва Пущі-Водиці. Володимир Станіславович мав брата Миколу, який також був бухгалтером у Київському земельному банку та членом російської націоналістичної організації «Союз російського народу» у Києві. У той час як більшовики зайняли Київ у 1919 р., він був страчений ЧК 25 травня. Можливо, щоб уникнути взаємозв’язку зі своїм дядьком Володимир-молодший, змінив своє прізвище на Правдич-Немінський». Мати Володимира Володимировича, Анна Юхимівна мала будинок у центрі Києва на Малопідвальній 17, недалеко від Михайлівської 17. У сім'ї був ще син, Павло, про якого нічого не відомо, окрім того, що він пропав без вісти під час українсько-радянської війни.
Майбутній видатний фізіолог відвідував Першу Київську імператорську гімназію. Тоді вона була найпрестижнішою середньою школою в Києві. Закінчив її в 1900 році, а через рік поступив на медичний факультет Казанського університету. У 1902 році перейшов на природничо-науковий відділ фізико-математичного факультету, щоб поліпшити свої знання з хімії та біології. Володимир двічі брав участь у студентських демонстраціях і двічі був репресований, тому закінчив свій курс пізно. У 1901 році вступив на медичний факультет Казанського університету, 1902 року перевівся на фізико-математичний факультет. Під час навчання у Казані працював у лабораторіях фізіолога Миколи Миславського, слухав лекції професора Олексія Кулябка, який короткий час у січні та лютому 1903 працював в університеті. Його студентська робота, присвячена гістологічному та фізіологічному дослідженню нервових вузлів молюска беззубки отримала високу оцінку нового завідувача кафедри зоології, порівняльної анатомії та фізіології професора Олександра Самойлова.
З 1903 перейшов на навчання до Київського університету, який закінчив 1907, отримавши диплом І ступеня з хімії на природничому відділенні фізико-математичного факультету. Керівником роботи Володимира був професор Бордзиловський. В останній рік навчання вивчав фізичну хімію у професорів Київського політехнічного інституту Володимира Тимофєєва і Володимира Плотникова.

Київський період
З 1908 року В. Правдич-Немінський розпочав працювати у лабораторії фізіології Київського університету асистентом, паралельно працюючи викладачем фізіології, хімії, природознавства. З 1910 року був зарахований асистентом кафедри фізіології. 1915 року вступив на третій курс медичного факультету, який закінчив 1917 року, отримавши диплом лікаря з відзнакою. Впродовж 1917–1918 рр. працював старшим лікарем перев'язувального пункту Союзу міст у Києві. З 1918 по 1919 був співробітником лабораторії патологічної фізіології, де вивчав механізми втоми.
У грудні 1919 року Правдича-Немінського було мобілізовано до 12-ї армії РСЧА як ординатора евакопункту. Пізніше його було призначено членом Всеукраїнської комісії з боротьби із висипним тифом. Під час дослідження хворих Володимир важко захворів і сам.
У червні 1920 року обраний викладачем фізіології тварин сільськогосподарського факультету Київського політехнічного інституту. Пізніше був обраний доцентом і професором кафедри фізіології ветеринарного інституту. Вже тоді був поставлений на облік у ГПУ як представник «реакційної професури». Освітня влада намагалася примусити Правдича-Немінського залишити Київ та викладати в інших містах уже 1921 року, проте якось йому вдалося залишитися в Політехнічному інституті. Він з родиною жив у квартирі на території КПІ з 1920 до 1926 року.

Будинок у Києві на вулиці Овруцькій 13, де Правдич-Немінський жив у 1926-29 роках

У 1924 році адміністрація підселила до його квартири студента-комуніста Едельштейна. Пізніше студент запросив до себе свою подругу. Згідно з показами Правдича-Немінського, між родинами відбувалися постійні побутові суперечки, а подруга Едельштейна, яка за чутками була секретною співробітницею НКВС, назвала професора “контрреволюціонером”. Це було одне з найбільш небезпечних звинувачень у той час. Правдич-Немінський просив адміністрацію КПІ відселити його до іншої квартири, завдяки чому родину переселили до іншого будинку. Однак 1926 року той будинок перейшов до новостореного Сільськогосподарського інституту, а його адміністрація зажадала від професора звільнити примщення. Правдич-Немінський подав до суду, але програв.

На допомогу прийшла Всеукраїнська академія наук (ВУАН). У 1923 році штат ВУАН був скорочений у зв’язку зі зниженням фінансування. Цілі дослідницькі інститути були закриті, а задля збереження наукових шкіл найкращі вчені були залишені в складі Академії для представництва та координації досліджень з конкретних тем. Таких дослідників називали “штатний науковий співробітник для особливих доручень” при одному з трьох відділів ВУАН. Правдича-Немінського було призначено на таку посаду при Фізико-Математичному Відділі. Пізніше, у 1926 році він виграв Премію Мечникова на конкурсі ВУАН. Також йому дали квартиру в академічному будинку на вулиці Овруцькій, де жили інші співробітники ВУАН, як наприклад академік Олена Пчілка, мати відомої української поетеси Лесі Українки.
Володимир Правдич-Немінський був одружений з Правдич-Немінською Олександрою Людвигівною. Одна його донька – Тетяна Володимирівна, кандидат біологічних наук. А друга померла від хвороби між 1926 і 1929 роками. Вочевидь, численні проблеми з житлом і в інституті змушують професора на відчайдушний крок: він звертається до закордонних колег з проханням взяти його на роботу. У кінці 1926 або на початку 1927 року він написав листа учню Івана Павлова професору Василю Болдирєву, який працював у власному інституті в штаті Мічиган у США, де серед іншого питав про можливість переїхати працювати до його лабораторії. Болдирєв відповів схвально, проте не мав можливостей організувати переїзд та отримання візи. Скоріш за все, Правдичу-Немінському було відмовлено у виїздній візі з СРСР, бо до Америки він так і не потрапив.
У 1929 році Правдич-Немінський починає працювати в фізико-хімічному відділі Українського інституту охорони материнства і дитинства. Того ж року на конкурсі наукових робіт у Харкові він виграє Премію імені В. Я. Данилевського. Восени його обрали професором Томського університету. Також рішенням Народного комісаріату освіти РРФСР Правдичу-Немінському було присвоєно звання професора фізіології. Але 5 листопада 1929 р. був заарештований, 22 березня 1930 висланий на заслання до Архангельська на три роки. До осені 1931 року працював там лікарем. Надалі був звільнений та повернувся до наукової роботи.

Після арешту
З березня 1932 року став професором, а невдовзі завідувачем кафедри фізіології Вологодського ветеринарного інституту. Але 1933 року Правдича-Немінського було звільнено як «представника старої буржуазної інтелігенції» та через його «ідеологічну ворожість». З 1 вересня на запрошення директора С. С. Гарелика був прийнятий на посаду завідувача кафедри фізіології й ендокринології нещодавно створеного В'ятського зооветеринарного інституту, де суттєво поповнив обладнання кафедри. Але невдовзі директор Вологодського ветеринарного інституту Попов написав донос на Правдича-Немінського до В'ятки і до Наркомату сільського господарства СРСР, тому професора було вигнано з інституту. У 1939–1940 працював завідувачем кафедри фізіології сільськогосподарських тварин Полтавської державної аграрної академії. У 1940 році створив кафедру фізіології людини і тварин у складі біологічного факультету Петрозаводського державного університету, заклавши фундамент нейрофізіологічного напрямку роботи кафедри. З 1941 по 1944 рр. Правдич-Немінський був завідувачем кафедри фізіології людини і тварин Саратовського університету.
У 1949 році Правдич-Немінський отримав право жити і працювати в Москві, що означало зняття всіх звинувачень. Був керівником лабораторії церебрографії Академії наук СРСР до смерті. Помер 17 травня 1952 р., похований на Міуському кладовищі Москви.

Могила В. В. Правдича-Немінського на Міуському кладовищі в Москві.

Наукова діяльність.
1913 року вперше зареєстрував сумарну електричну активність мозку, використавши електроди, розміщені на поверхні (а не в глибині, як це робили попередні дослідники) головного мозку собаки, та струнний гальванометр. Отриманий запис електричних коливань він назвав електроцереброграмою. До того ж, він з'ясував, що електрична активність головного мозку має два основні компоненти – хвилі першого порядку частотою 12–14 Гц та більш швидкі хвилі частотою до 35 Гц. Пізніше аналогічні групи коливань електроенцефалограми людини були описані німецьким психіатром Гансом Бергером як альфа, бета і гамма-ритми. Правдич-Немінський вперше показав можливість реєстрації електричної активності головного мозку тварин за допомогою електродів, розміщених на поверхні неушкодженого скальпу тварин, тобто справжню електроенцефалограму.

Електроцереброграма Правдича-Немінського

Розробив декілька нових електрофізіологічних приладів, зокрема подвійний ключ-комутатор і апарат для приготування металічних струн до гальванометра Ейнтховена.

Сторінка зі статті: Práwdicz-Neminski, W. W. (1925). Zur Kenntnis der elektrischen und der InnervationsvorgÄnge in den funktionellen Elementen und Geweben des tierischen Organismus. Pflügers Archiv für die Gesamte Physiologie des Menschen und der Tiere 207 (1). с 671−690. doi:10.1007/BF01740394. Видавництво Springer до цих пір вимагає по 40 долл. за скачування цієї статті.

Окрім робіт з електроенцефалографії й електроміографії Правдич-Немінський вивчав біохімічний вплив іонів амонію на перебіг електричних явищ. Він показав, що поява іонів амонію у нервовій тканині супроводжує перебіг хвилі збудження по нерву. Також у своїх роботах за допомогою розробленого ним 1943 року методу мікрохімічного визначення аміаку фізіолог встановив концентрації амонію при різних функціональних станах організму тварини, зокрема при втомі. Також Правдич-Немінський вивчав токсичність розповсюджених у тогочасній медицині солей роданідів, застерігаючи лікарів від їх надмірного застосування.
Роботи Правдича-Немінського щодо процесів подразнення і відповіді на нього у людини і тварин спонукали його також звернути увагу на поведінку рослини росички. Правдич-Немінський здійснив багаторічні спостереження за активним живленням цього організму, проте наукові роботи з теми так і не опублікував. Досліджував механізми зсідання крові й особливості фагоцитозу в крові за різних умов. Для цього Правдич-Немінський розробив метод дослідження фагоцитозу in vitro.

Опублікував більше 60 наукових робіт з фізіології:
• В. А. Плотников, В. В. Неминский. Электролиз соединений бромистого алюминия с толуолом и бензолом. Журнал русского химического общества 40, 391—396, 1908
• Neminsky V.V. Ein Versuch der Registrierung der elektrischen Gehirnerscheinungen. Zentralblatt für Physiologie 27: 951—960 (1913).
• Neminsky V.V. Einige elektrische Erscheinungen im Zentralnervensystem bei Rana temporaria. Archiv für Physiologie 3/4, ss. 321—324 (1913)
• В. В. Правдич-Неминский. К познанию электрических и иннервационных процессов в функциональных элементах и тканях животного организма. Электромиограмма холоднокровных по опытам разрушения спинного мозга. Екатеринославский медицинский журнал, 1—14, (1923)
• Правдич-Неминский, В. В. К познанию иннервационного ритма. Екатеринославский медицинский журнал, (13-14), 1-14. (1923)
• W. W. Práwdicz-Neminski. Der doppelte Schlüssel-Kommutator für physiologische und andere Zwecke. Zeitschrift für Biologie 132, ss. 345—350 (1924)
• В. В. Правдич-Неминский. О биологическом значении некоторых ионов. Сообщ. 1. О катионах аммония и магния в животном организме. Доложено в Киевск. об-ве естествоиспытателей, в 1915 г. (Автореферат). Врачебное дело 8—9, 382—386, (1924)
• W. W. Práwdicz-Neminski. Ueber die hormonale Bedeutung des Ammoniaks; der Antagonismus und Synergismus zwischen den Ionen des Ammoniums und des Magnesiums im Organismus. Biochemische Zeitschrift 152, ss. 388—405 (1924)
• Ein Apparat zur Anfertigung von Metall-Saiten für das Einthovensche Galvanometer. Zeitschrift für Biologie 82, ss. 351—358 (1924)
• Práwdicz-Neminski, W. W. (1925). Zur Kenntnis der elektrischen und der Innervationsvorgänge in den funktionellen Elementen und Geweben des tierischen Organismus. Elektrocerebrogramm der Säugetiere. Pflügers Archiv für die Gesamte Physiologie des Menschen und der Tiere 209 (1): 362–382. ISSN 0031-6768. doi:10.1007/BF01730925.
• Práwdicz-Neminski, W. W. (1925). Zur Kenntnis der elektrischen und der InnervationsvorgÄnge in den funktionellen Elementen und Geweben des tierischen Organismus. Pflügers Archiv für die Gesamte Physiologie des Menschen und der Tiere 207 (1): 671–690. ISSN 0031-6768. doi:10.1007/BF01740394.
• Práwdicz-Neminski, W. W. (1927). Anschauliche Methode der fraktionierten Blutgerinnungsbestimmung. Zeitschrift für die gesamte experimentelle Medizin 54 (1): 820–825. ISSN 0044-2534. doi:10.1007/BF02622816.
• Práwdicz-Neminski, W. W. (1925). Zur Kenntnis der elektrischen und der Innervationsvorgänge in den funktionellen Elementen und Geweben des tierischen Organismus. Pflügers Archiv für die Gesamte Physiologie des Menschen und der Tiere 210 (1): 223–237. ISSN 0031-6768. doi:10.1007/BF01722884.
• W. W. Práwdicz-Neminski. Die Einwirkung des Ammonium causticum und Ammonium chloratum auf die Bewegungen des Magens. Zeitschrift für Biologie 133, ss. 454—462 (1925)
• W. W. Práwdicz-Neminski. Ueber die periodischen Veränderungen im Organismus; die physiologischen Schwankungen der Katalase im Blute des Menschen. Biochemische Zeitschrift 192, ss. 144-64 (1928)
• W. W. Práwdicz-Neminski. Ueber mikrochemische Bestimmung der Chloride im Blute. Biochemische Zeitschrift 215, ss. 452-9 (1929)
• В. В. Правдич-Неминский, Н. А. Жилинская. Об изменении защитной (фагоцитарной) силы крови в начальных стадиях утомления. Гигиена безопасности и патология труда 8, 3-7, (1930)
• Правдич-Неминский, В. В. Биологическое значение некоторых ионов. Архив биологических наук, 33, 121.(1933).
• Правдич-Неминский, В. В. О стимулирующем и антагонистическом действии роданистых соединений и ионов аммония. 19()49, т. 69, в. 2, с. 269—72
• Правдич-Неминский, В. В. О биологическом значении некоторых ионов. Бюлл. эксп. биол. и мед. 6, 50—54, (1952)
• Pravdich-Neminsky, V. V. (1951). К познанию электрических и иннервационных процессов в функциональных элементах и тканях животного организма. Тоноэлектроцереброграмма. [Tonoelectrocerebrogram]. Doklady Akademii Nauk SSSR 79 (6): 1061–1064. PMID 14860077.
• Pravdich-Neminsky, V. V. (1951). Structural modifications in the nerve during exposure to direct current [Structural modifications in the nerve during exposure to direct current]. Доклады Академии наук СССР 78 (3): 397–399. PMID 14840314.

Правдич-Неминский В. В. Электроцеребрография, электромиография и значение ионов аммония в жизненных процессах организма. Избранные труды. Leningrad: Medgiz, 1958,
195 с.

Зараз учені кафедри біохімії і фізіології тварин ім. М. Ф. Гулого, де свого часу працював В. Правдич-Немінський, продовжують дослідження свого великого попередника та вивчають біоструми головного мозку тварин у зв'язку з проявами вищої нервової діяльності, продуктивністю та іншими фізіологічними процесами. Ця робота здійснюється під керівництвом відомого вченого-фізіолога, доктора ветеринарних наук, професора Валентина Карповського.

Джерела: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8.

Підготував проф. Віктор Трокоз