До Дня журналіста України. Керівник прес-служби Денис Рудень: ми наївно думаємо, що про нас знають у світі

6 червня 2019 року
     Сьогодні – День журналіста України. П’ять років тому наш університет став публічним. Відкритим, перш за все, для самих себе. Навіть перебуваючи у відрядженні, зайшовши на сайт, ми знаємо всі новини. А як працює інформаційна кухня НУБіП ми не знаємо. Спробуємо цю інформаційну прогалину заповнити розмовою з керівником прес-служби – Денисом Руднем.

  • Чи важко працюється на творчій і гуманітарній ниві математику за фахом, науковцю-політологу?

     — Працюється цікаво. Математика дає логіку мислення і прийняття виважених рішень. До речі, кібернетика (а саме на факультеті з такою назвою я отримував першу вищу освіту) – це мистецтво управління. Тому і вибудувати нашу університетську модель роботи прес-служби було цікаво. Вона унікальна. По суті, кожен студент чи викладач, співробітник є нашим автором, а мережа відповідальних за технічну підтримку допомагає підтримувати наше інформаційне поле актуальним. Результат кожен бачить і навіть відчуває реакцію на певний допис.
     Гуманітарна ж складова допомагає: відчувати авторів і вивчати очікування читачів, сортувати важливе і другорядне, адаптовувати журналістські стандарти при підготовці матеріалів під відвідувачів.
     Справжнім визнанням став рейтинг прозорості університетів, де оцінювалася робота офіційного сайту вишу. За останніми данини – ми в трійці найкращих. Але від другого місця відділили соті балу, а перше укладачі рейтингу віддали своїй alma mater. Ми прийняли результат, хоча окрім суто виконання закону про вищу освіту, маємо найкращу інформаційно-новинну складову, а в дизайнерських рішеннях, способі подачі, стилю роботи стали законодавцями моди.
     Ще скажу, що офіційний сайт університету щоденно відвідує від 4 до 6 тисяч унікальних користувачів. А бували дні, коли їх кількість доходила до ста тисяч! Це відповідальність.

  • Як Ви підбираєте матеріали, виділяєте активних авторів? Чи обмежуєтесь лише штатом прес-служби?

     — Не всі можуть викласти свої думки так, аби було зрозуміло читачу. Але в той же час ці думки можуть бути надважливими, проривними. Те саме стосується й рекламного, інформаційного матеріалу. Прес-служба допомагає. Ми задаємо курс, окреслюємо технічні вимоги, допомагаємо з граматикою. А контент генерують усі. Найактивніших авторів ми відзначали за результатом конкурсу. І шукали ті статті, де родзинкою була саме авторська подача.
     У публікації не відмовляємо нікому. Питання в тому, що для головної сторінки національного університету і рівень статті має бути відповідним. Перш за все, дотримані технічні вимоги.

     Два слова про плани. Ми навчилися анонсувати, звітувати та інформувати. Наступним кроком хочеться викристалізувати позицію. Думку колективу, наших науковців і фахівців з найактуальніших питань. Такі матеріали перманентно з'являються, активно і фахово пропонують себе лісівники і землевпорядники. Вони стали платформою наукового супроводу для бізнесу і державних органів. Можливо голосно скажу, але багато рішень в державі, на виробництві приймається з урахуванням експертної думки наших колег. За такою моделлю працюють сайти провідних вишів світу. Впевнений, на кожному факультеті є вчені, які простою мовою можуть коментувати події і пропонувати свої розробки. У всіх є своя родзинка. Але не хочеться перетворювати наш сайт в порадник, хоча інколи саме поради, до прикладу як доглядати троянди, не вистачає. Є гарний приклад факультету харчових технологій, де декан виступає експертом в телепередачах і відповідно рекламує університет.

  • Сайт НУБіП, як зазначалося вище, має велику кількість відвідувачів. Ще 5 років тому, рідко хто відкривав сторінку, а новини оновлювалися не систематично. Чия була ініціативна «підняти» сайт в топ?

     — Головним ідеологом, натхненником і редактором (та найуважнішим читачем) є наш ректор – Станіслав Ніколаєнко. Сайт – найдешевший і найшвидший спосіб поширити офіційну інформацію. Упереджуючи аргумент про соціальні мережі та месенджери зазначу: окрім новин, які дійсно швидше поширюються через соцмережі та месенджери, є ще статична інформація, нормативна база, фотобанк, довідник та ще безліч усього корисного. І все це має зберігатися на одному ресурсі. Це зручно. Хоча цими засобами ми також користуємося і є певні успіхи.
     Наші читачі цінять в нас системність, чому і вчимо майбутніх журналістів на новій спеціальності. Сайт оновлюється щоденно, газета виходить щомісяця. Всі до цього звикли і читати їх стало гарною звичкою.
     До речі, на завершальному етапі комплектування медіалабораторії – технічне і кадрове, яка опікуватиметься відеоконтентом. В університету з’явиться свій влог, ютуб канал. Його відрізнятиме якраз системність і професіоналізм відеороликів.

  • Окрім інформативної, організаторської (подейкують, що й ремонти на деяких об’єктах робляться лише коли прес-служба приходить робити репортаж), сайт виконує ще й профорієнтаційну функцію?

     — Так. І це наше чи не найголовніше завдання. Усі матеріали намагаємося так чи інакше адаптовувати для вступників. Робимо з ними інтерв’ю, презентуємо навчальні і наукові можливості, хвалимо за перемоги в конкурсах і олімпіадах студентів тощо.
     А знаєте, як починалося? Якусь статтю доводилося чи не вичавлювати з факультету чи інституту. Ніхто не розумів навіщо це. Не знав як. А тепер більша частина свідомо готує матеріали і вичавлює з нас якскорішу публікацію. Бо зрозуміли. Як кажуть мої колеги: якщо ви провели якийсь захід і про це не написали, то вважайте, що нічого не проводили. Наївно думати, що про нас знають у світі. Якщо ми самі про себе нічого не говоримо в ЗМІ. Навіть у своїх власних.
     До речі, можна констатувати, що університет цікавий газетам і телеканалам. Вже тисячами рахуємо публікації, сюжети, статті на інтернет-порталах. Ці джерела малоцікаві школярам, але ними користуються батьки. І це теж профорієнтація.

  • Ви за популізм в журналістиці, аби був рейтинг видання, чи все ж таки за правдиві й чесні новини?

     — Я за самоцензуру. Кожне видання має свого читача, свою аудиторію. Не можна подобатися всім одночасно, бо таке видання називатиметься Велика енциклопедія всього.
     Розповім дві історії з життя. Колись я влаштовувався журналістом в журнал Експерт. І на співбесіді мені, тоді ще студенту, задали питання: а в чому ти експерт? І я пішов ставати експертом хоча б в якомусь питанні. Це приклад самоцензури і відповідальності. Наразі ж модним стало бути «експертом» у всьому. І тут друга історія.
     Разом з моїм товаришем готували статтю для газети Комерсант. І дозволили собі дати оцінку тому, про що писали. Випусковий редактор прибрав цей абзац і пояснив: наша газета – це шахова дошка, де грають дійові особи, ми лише фіксуємо їхні ходи і пояснення, а висновки роблять читачі.
     Поєднання цих принципів – запорука успіху.

  • Буває, що текст пишеться механічно, з метою донести інформацію до читача. Є автори, тексти яких читаються легко, на одному диханні. Чи є такі в НУБіП серед науково-педагогічного персоналу?

     — Власне так, механічно, і працює прес-служба. Її завдання – інформувати.
     Звісно в такому великому колективі є колумністи і графомани. І є такі, чиї тексти читаються на одному диханні. Але я висловлю спостереження: науковці зашорені термінологією. Навіть скоріше не термінологією, а науковим стилем. Буває прості речі написані так, що треба годину вдумуватися, а що ж автор хотів сказати. Все через те, що одне речення – це вісім строчок, яке до того ж перенасичене зайвими словами. На третій стрічці забуваєш початок речення, що вже й казати про речення цілком. Ми наполягаємо на простоті. Тоді механік зрозуміє ветеринара, а економіст – електрика.

  • Більшість користується гаджетами, звикли інформацію черпати з інтернет-ресурсів. Як вдається утримати увагу читачів до недешевого тиражу паперового видання «Університетській кур‘єр»?

     — Погоджусь з тим, що більшість користується мобільними гаджетами. Назву аргумент: 54% відвідувачів офіційного сайту НУБіП відкривають його з телефонів чи планшетів.
     Щодо «Університетського кур’єру», то звідки теза про недешевість? Університет повинен мати своє друковане видання. І воно має відповідати статусу. Це щодо друку і якості паперу. Але ж давайте заглянемо всередину. Чи є хоч приблизно схожа газета іншого вишу за наповненням, за фотосупроводом, за версткою? Можна гратися з дизайном і ми очікуємо більшої ініціативи від студентів-журналістів та Студентської організації у випуску додатку під офіційною назвою «Студентство Голосієва». Це простір для творчості. Але читачі щомісяця чекають свіжу газету і ми цей запит будемо виконувати.
    Кілька слів скажу за фотостудію, яка входить до складу прес-служби. Не помітити шаленої кількості фото, якими супроводжуються статті – неможливо. І приємно, що до фотосупроводу активно долучаються студенти. Маю лише одне побажання тим, кого фотографують – посміхайтеся. Будь ласка.

  • Чи підтримуєте Ви думку, що соціальні мережі мають величезний вплив на молодь?

     — Соцмережі стають чи не єдиним джерелом інформації для молоді. Але самі по собі вони не впливають, вони є лише засобом.
     Прикро інше – ми все більше страждаємо від ефекту постправди. Коли інформаційне поле навколо себе формуємо лише з тих позицій, які нам імпонують. Забуваючи про те, що треба вивчати першоджерела, фільтрувати фейки, аналізувати альтернативні точки зору.
     З поколінням міленіалів, які роблять тільки те, що хочуть, ми комунікуємо вже, а от з поколінням Z спілкування ще попереду. І які засоби та технології для цього знадобляться, поки що невідомо.

  • Ваше головне захоплення за межами офісу ректора та прес-служби?

     — Що на першому місці не скажу, це особисте. А далі – наукова робота, політична діяльність, подорожі. Окремо виділю саморозвиток. Взагалі намагаюся дотримуватися кредо: час-від-часу задавати собі питання: які маю нові знайомства, які отримав нові враження, які книги прочитав\фільми подивився\виставки відвідав за певний проміжок часу. В цих простих речах бачу шлях до успіху.

  • Який Ваш найголовніший текст?

     — Кожен текст викликає у мене свою емоцію. Значущість – стаття про неймовірний холод в аудиторіях факультету, де я навчався, і як наслідок - подальша реконструкція системи опалення. Обов’язковість – статті про понеділкові засідання ректорату. Успішність – статті про нові висоти університету в рейтингах. Можна перелічувати й далі, але основна думка зрозуміла. Найголовнішим текстом є книга нашого життя. Завершуючи і вітаючи колег зі світом процитую класика: журналіст – це та людина, яка щодня заповнює порожнечу.

Розмовляла Наталія Мединська
 


Захисти дисертаційНабір на навчання (синій)_2015Регіональні навчальні заклади (синій)