ІВАН ПАВЛОВ – НОБЕЛІВСЬКИЙ ЛАУРЕАТ

Понад 10 років своєї праці великий фізіолог, творець науки про вищу нервову діяльність і уявлень про процеси регуляції травлення; засновник однієї з найбільших у світі фізіологічних шкіл, почесний член 130 академій, університетів та наукових товариств, «старійшина фізіологів світу», академік Іван Петрович Павлов присвятив розробці фістульної методики.

Академік Іван Павлов

Зробити таку операцію було надзвичайно важко, оскільки шлунковий сік перетравлював стінку шлунка, а також черевну стінку. Павлову вдалося так зшивати шкіру і слизову оболонку, вставляти металеві трубки і закривати їх пробками, щоб жодних ерозій не було і можна було отримувати травні соки по всій довжині травного тракту – від слинної залози до товстої кишки. Це було пророблено академіком та його співробітниками на сотнях піддослідних тварин. Також проводилися досліди за створеною Павловим методикою уявної годівлі (езофаготомії) і уявної дефекацієї. Удосконалена Павловська методика ізольованого шлуночка дозволила вперше встановити та описати фази виділення шлункового соку. Завдяки цьому академік Павлов зробив низку відкриттів у галузі вивчення травних рефлексів. Отже, Іван Павлов, по суті, наново створив сучасну фізіологію травлення. У 1903 році 54-річний Павлов прочитав доповідь на Міжнародному фізіологічному конгресі у Мадриді. А наступного, 1904 року, йому присудили Нобелівську премію. за дослідження функцій травних залоз.
Отже, у цьому році виповнюється 115 років з дня присудження академіку Івану Павлову Нобелівської премії (1904 р.) в галузі фізіології та медицини «на знак визнання його робіт з фізіології травлення, завдяки яким знання життєво важливих аспектів предмету були трансформовані та розширені».

Диплом лауреата Нобелівської премії

На сайті Нобелівського комітету вказується, що через процес травлення, організм отримує живлення й енергію з їжі. Іван Павлов вивчав різні процеси травлення, частково шляхом оперативного відкриття ділянок травного каналу собаки. У 1890-х роках він виявив шляхи, за допомогою яких різні частини тіла через нервову систему впливають на моторику травного каналу, а також виділення шлункового соку та інших секретів. Він також відзначив роль психічних факторів, таких як здатність голоду активувати секрецію шлункового соку. Крім того, він продемонстрував чутливість слизової оболонки шлунка до різних хімічних речовин. На цьому ж ресурсі подається і Нобелівська лекція лауреата, в якій було розкрито основні аспекти вчення великого експериментатора на той час.

Академік Павлов серед слухачів Військово-медичної академії, 1913 р.

Деякі цитати академіка Павлова:
З виступу І. П. Павлова в грудні 1929 року в першому Медичному інституті (Ленінград) з нагоди 100-річчя від дня народження І. М. Сеченова [Тодес Д. Павлов и большевики // Социальная история отечественной науки и техники. М.: ИИЕТ, 1998. С. 26–57.]:
«Введено в Статут Академії параграф, що вся робота повинна вестися на платформі вчення Маркса і Енгельса – хіба це не найбільше насильство над науковою думкою? Чим це відрізняє від середньовічної інквізиції? Нам наказують (!) в члени Вищої наукової установи обирати людей, яких ми по совісті не можемо визнати за вчених. Колишня інтелігенція почасти винищується, почасти й розбещується. Ми живемо в суспільстві, де держава – все, а людина – ніщо, а таке суспільство не має майбутнього, незважаючи ні на які Волховстрої і Дніпрогеси».

Про вівісекції (цитата по книзі А. Д. Попівського [Поповский А. Д. Павлов. / Сб. «Законы жизни». – М.: Советский писатель, 1971.]:
«Коли я приступаю до досліду, пов'язаного насамкінець із загибеллю тварини, я відчуваю важке почуття жалю, що перериваю радісне життя, що є катом живої істоти. Коли я ріжу, руйную живу тварину, я глушу в собі їдкий докір, що грубою, неосвіченою рукою ламаю невимовно художній механізм. Але переношу це в інтересах істини, для користі людям. А мене, мою вівісекційну діяльність пропонують поставити під чийсь постійний контроль. Разом з тим винищення і, звичайно, мука тварин тільки заради задоволення і задоволення безлічі порожніх забаганок залишаються без належної уваги. Тоді в обуренні та з глибоким переконанням я кажу собі і дозволяю сказати іншим: ні, це – не високе і благородне почуття жалості до страждань всього живого і чутливого; це – один із погано замаскованих проявів вічної ворожнечі та боротьби неуцтва проти науки, пітьми проти світла!».

При підготовці повідомлення була використана інформація, зокрема фотографії із сайту Нобелівського комітету та Вікіпедії. 

В. Трокоз