Газета "Голос України". Квітковий живопис: зображення садів, квітів і ботанічна ілюстрація в жіночих історіях

6 березня 2019 року

     Квітковий живопис у творчості найяскравіших художниць Великої Британії 17-18 ст. та української мисткині Марії Примаченко.

Квіти Мері Мозер (1744 – 1819).

     Квітковий живопис має своє коріння в Стародавній Греції. За словами Плінія Старшого, цей жанр живопису почався тоді, коли живописець Павсія намалював квіткову гірлянду, щоб справити враження на кохану Глікеру. Незалежно від його точного місця походження, в стародавньому світі панував квітковий живопис, хоча в основному він служив елементом декоративного оздоблення стін. Потім він перетворився на мистецтво, пов’язане з релігійними творами, оскільки квіти вважалися одними з найбільш крихких і прекрасних Божих дарів людству.
     Приблизно в той же час живопис рослин і квітів був пов’язаний з написанням книг про рослини, які містили інформацію про опис лікарських рослин. У кінці XVI ст. квітковий живопис з’явився як жанр натюрморту. Ще до початку сімнадцятого століття існували художники, які почали спеціалізуватися на квіткових картинах по всій Європі. Цей жанр живопису був особливо популярний в Нідерландах.
     У XVII ст. квіткові картини розглядалися як розкіш і користувалися великою популярністю у багатьох колекціонерів та знавців мистецтва. Ця робота стала настільки спеціалізованою, що більшість художників, які малювали квіти, не мали часу або інтересу до будь-якого іншого жанру живопису. І не було в цьому необхідності, оскільки їхні картини коштували дуже дорого.
     Хоча до середини XVIII ст. жага до полотен із ретельно вимальованими квітками трохи охолола, такі картини все ще залишалися дуже затребуваними, особливо в Англії.
     Із XVII ст. саме жінки відігравали важливу роль у зображеннях садів, квітів і ботанічного мистецтва. Часто їхні роботи були відхилені як роботи «любителів» і сховані e складських приміщеннях галерей.

     Мері Мозер вирішила малювати переважно англійські квіти якомога більш натуралістично. Вона рідко малювала більш екзотичні, привезені квіти, які були популярні на континенті, але в цілому не користувалися популярністю в Британії. Її батько, Джордж Мозер, виховував свою єдину дитину – дочку Марію – як художника. І її природні здібності розквітали під його керівництвом.
     Незважаючи на те, що Мері Мозер (1744 – 1819) мало згадується сьогодні, вона була однією з найвідоміших художниць Великої Британії у другій половині XVIII ст., яка зображувала квіти. Вона також вивчала живопис в інших жанрах – пейзаж, історичний живопис.
     За Регентства Мері Мозер була єдиною жінкою-засновницею Королівської академії мистецтв. Вона також була другом королеви Шарлотти, королівських принцес і багатьох видатних членів суспільства.

Фото: art-now-and-then.blogspot.com

     У 1792 році король Георг III придбав маєток Фрогмор в Беркширі (Frogmore House) як приватний заміський будинок для своєї дружини, королеви Шарлотти. Зручно, що маєток Frogmore примикав до території Віндзорського замку, а королева і її незаміжні дочки використовували Frogmore House в якості своєрідної схованки від вимог придворного життя. Там вони мали можливість усамітнитися й насолоджуватися улюбленими заняттями: читанням, рукоділлям, малюванням і «ботанізацією», тобто збором і вивченням рослин.
     Незабаром після того, як королева отримала у володіння Frogmore House, вона доручила Джеймсу Ваяту реконструювати і розширити розміри будинку. Приблизно в той же час королева Шарлотта доручила Мері Мозер розробити і супроводжувати комплексну декоративну схему з квітковою тематикою для однієї з нових кімнат, яка мала бути додана до будинку.
     Цю кімнату, розташовану в Південному павільйоні, треба було прикрасити зображеннями квітів так, щоб вона нагадувала елегантну садову альтанку під відкритим небом. Аби досягти цієї мети, обстановка для кімнати включала комплекс масляних картин на полотні разом із фресками, які були намальовані безпосередньо на стінах і стелі кімнати. В якості моделей для картин у цій кімнаті використовувалися багато квітів із власної ботанічної колекції королеви.
     Мері Мозер отримала 900 фунтів за свою роботу в Frogmore House, яка, ймовірно, була завершена в 1793 році. Frogmore House все ще знаходиться у володінні британської королівської сім’ї, і квіткова кімната Мері Мозер досі існує. Це частина будинку, що відкрита для публіки під час екскурсій.

Фото: art-now-and-then.blogspot.com

     Хоча явної заборони ніколи не існувало, жодна жінка-художниця не була обрана до Королівської академії мистецтв протягом понад століття після смерті Анжеліки Кауфман (померла в 1807 р.) і Мері Мозер Ллойд (померла в 1819 р.). Наступною жінкою-членом академії була Енні Луїза Суіннертіон, яка була обрана в 1922 році.
     Гелен Еллінгем (1848 – 1926) навчалася в Бірмінгемській школі дизайну, а з 1867 року – в Лондонській школі Королівської академії. Вона працювала ілюстратором журналу до свого шлюбу в 1874 році з ірландським поетом Вільямом Еллінгемом, коли серйозно займалася аквареллю. У 1875 році вона була обрана партнером Товариства художників у Water Colours і була негайно прийнята повноправним членом у 1890 році, коли скасували обмеження щодо жінок.
     Її роботи були феноменально успішними і привернули увагу преси, перш ніж охопити ширшу аудиторію, завдяки кольоровим репродукціям у таких книгах, як «Щаслива Англія» (1903) Маркуса Хьюіша і «Котеджні будинки Англії» (1909) Стюарта Діка. Незайманий характер англійської сільській місцевості та її народна архітектура були головними темами Еллінгем. Котеджі із солом’яною стріхою, які вона малювала, насправді неухильно зникали.

Фото:helenallingham.com

     Попри свою міцну основу в реальності, мистецтво Еллінгем – це тонкі ілюзії і маніпулювання реальністю. Її акварелі пропонували глядачам у забруднених і переповнених містах безсоромно солодке бачення доіндустріального сільського життя, де невинні маленькі дівчатка були одягнені в старомодні халати і сонцезахисні сітки. Навіть ґратчасті решітки вікон котеджів були «відновлені» художником там, де їх ніколи не було.
     Невтомна експонентка Еллінгем створила 79 робіт для своєї персональної виставки у Суррей у Товаристві витончених мистецтв 1889 року. Чотири акварелі були придбані там Художньою галереєю Нового Південного Уельсу. Огляд виставки в «Ілюстрованих лондонських новинах» дав високу оцінку «делікатним і привабливим дослідженням Еллінгем про життя на дачі та лінії долі», вихваляючи незайманий куточок південно-східної Англії.

Фото: helenallingham.com

Фото: spacial-anomaly.com

     Августа Іннес Візерс (1792 – 1877), екстраординарна ботанічна ілюстраторка вікторіанської епохи. Вона була дочкою вікарія Глостершира, капелана принца-регента. Прожила в Лондоні все своє життя і була одружена з Теодором Візерсом, бухгалтером, старшим від неї на 20 років. Августа працювала художником із 1827 до 1865 року, із 1829 до 1846-го виставлялася в Королівській академії мистецтв, Товаристві британських художників і Товаристві нової акварелі.
     Візерс намалювала 12 кольорових аркушів для книги Роберта Томпсона «Помічник садівника» (Blackie & Son, 1859), «Керівництво по формуванню й управлінню городом, фруктами і квітниками, а також по вирощуванню рослин в оранжереї з детальним календарем садівничих робіт».

Фото: artchive

Фото: pictadesk.com

     Самостійно або разом з іншими художниками вона ілюструє роботи з природознавства. Ботанік Джон Клавдій Лаудон (1783–1843) написав у журналі «Садівник» у 1831 році, що він цінує її талант найвищого рівня і велику працьовитість, про що свідчить малювання квітів так грамотно з точки зору ботаніки, а фрукти – з огляду на науку про сад, тобто з характеристиками, які найбільше їх відрізняють в ареалі походження. Саме завдяки місіс Візерс вдалося вивчити ці об’єкти найкращим чином.
     Серед видатних діячів української культури 20-го століття особливе місце займає Марія Примаченко (1909 – 1997), лауреат Національної премії України ім. Т. Г. Шевченка, заслужений діяч мистецтв УРСР, народна художниця України. Її ім’я серед ряду видатних художників наївного мистецтва, таких як Анрі Руссо, Ніко Піросманішвілі, Іван Генералич і Никифор Дровняк. 2009 рік – за рішенням ЮНЕСКО був визнаний роком Марії Примаченко. На честь художниці названо малу планету 14624 Примаченко.
     Марія Примаченко народилася в Київській області в селянській родині. Батько, Оксентій Григорович, був теслею-віртуозом. Мати, Параска Василівна – визнаний майстер вишивання (сама Марія Оксентіївна одягалася в власноруч вишиті сорочки). У дитинстві вона страждала від поліомієліту, який залишив її інвалідом до кінця життя. Але ця важка хвороба не порушила її духу. Навчившись вишивки у мами в дитинстві, у кінці 1920-х – початку 1930-х років майбутня художниця почала працювати в Іванківської кооперативної асоціації вишивки, де вона по-своєму інтерпретувала традиційні орнаменти, а також створила свої власні мистецькі проекти.
     Марія Примаченко присвятила майже 60 років улюбленій професії, живопису. Її роботи поширені серед українських музеїв і приватних колекцій. Найбільша частина її спадщини, а це майже 650 робіт, датованих із 1936 до 1987 року, зберігається в колекції Національного музею українського народного прикладного мистецтва в Києві.
     Київська художниця Тетяна Флора побачила вишивки Марії на Іванківському ринку, а в 1935 році запросила талановиту дівчину працювати в Центральній експериментальній майстерні Київського музею українського мистецтва. Тут народні митці з усієї України зібралися разом для підготовки Першої республіканської виставки народної творчості, яка відбулася в Києві в 1936 році (фото Марії Примаченко з 1936 року вище), а пізніше було показано в Москві та Ленінграді. У 1937 році деякі малюнки Примаченко були представлені на Міжнародній виставці в Парижі.
     Важкі роки війни змінилися на повоєнну бідність, постійну роботу в колгоспі, виховання сина. Вона не мала ні часу, ні сили для живопису. Але її інтенсивна художня енергія постійно прагнула реалізації. На початку Марія багато вишивала, а пізніше знову зайнялася живописом, переважно дрібними композиціями з тваринами, птахами і пейзажами на листках шкільних етюдників.
     Згодом формат її картин збільшився. Білі фони робіт 1930-х років помінялися на кольорові в 1960-80-х роках. У той же час її техніка змінилася: від прозорих акварелей з чіткими графічними контурами її ранніх творів – до густої гуаші, що породило чудові повноколірні глибини. Але світ її образів залишився незмінним. А також віртуозність лінії і кольору.

Фото: ukrmystetstvo.blogspot.com

     Особливе місце в її художній спадщині мали квіти. Яскраві, декоративні, незвичайні за формою і кольором, вони піднялися до рангу чудесного і приєдналися до естетико-філософської інтерпретації відносин між людьми і Всесвітом.
     Ці жінки, їхні долі – такі різні. Але їх об’єднує велика сила таланту і безмежна любов до рідної землі, що, безсумнівно, вплинула на їхні твори, котрі дійшли до наших днів і зачіпають найтонші струни душі.

Світлана Сидоренко, 

випускниця ННІ лісового і садово-паркового господарства НУБіП

За матеріалами газети «Голос України»

Захисти дисертаційНабір на навчання (синій)_2015Регіональні навчальні заклади (синій)

Натисніть «Подобається», щоб читати
новини НУБіП України в Facebook