Університет знову зібрав велику сім’ю «Колосистів»

     1 грудня 2018 року на зустріч з усіх куточків України з’їхалося понад 200 колишніх учасниківхорової та балетної групи «Колоса», хоча слово «колишніх» для цих людей, мабуть, вживати неправильно, адже коли на сцені виступав нинішній склад ансамблю, кожен присутній у залі чи то підспівував, чи то підтанцьовував. Гості побачили давно знайомі їм «Польку-в’юнку» і «Буковинський», «Запорожців» і «Циганський», почули і «Єднаймося, люба родино!», і «Гарний козак, гарний», і «Дівочу», і «Козацьке весілля». Та найбільше овацій здійняло таємничо-загадкове дійство «Гуцульського» і дві композиції, акапельно виконані хоровою групою, які як подарунок випускникам були представлені в репертуарі «Колоса» вперше, - українська народна пісня в обробці Валентина Швиденка «Зійди та зійди, ясний місяченьку» і українська народна пісня в обробці Петра Милославського «Дівчино, прощай».

     Вирувала емоціями зала, коли керівник хорової групи «Колоса» Володимир Якимчук ікерівник балетної групи Валерій Музальов вручали символічні подарунки студентам, які цьогоріч закінчують університет (їх двоє у балетній групі і 15 у хоровій), щирою підтримкою зустріла колосяток-першокурсників, яким, за традицією, вперше дозволено вийти на сцену саме у день зустрічі, аби старші друзі виголосили вердикт: такі не підведуть, приймаємо у свою сім’ю. А скільки теплих слів було висловлено на адресу самих керівників! От, приміром, про Володимира Яковича: випускники висловили глибоке захоплення тим, як віртуозно він керує хором і акомпонує одночасно, і припустили, що в нього за спиною – крила, якими він показує, яку партію необхідно виводити. А Валерій Олексійович запам’ятовується учням, як вони згадують, неймовірним перевтіленням із чоловічих партій у жіночі… І безліч разів вклонялися колосисти людині, чиє ім’я сьогодні носить ансамбль, – Станіславові Андрійовичу Семеновському, адже саме він зробив неймовірно родинною атмосферу в колективі, він започаткував такі заходи, тому із відвідин його могили для багатьох учасників «Колоса» розпочалася цьогорічна зустріч. І донькаСтаніслава Андрійовича – Юлія Станіславівна – була щиро вдячна за таку пам’ять.

     А чи не найправильніше і найщиріше зібрав усі почуття колосистів їх «генеральний староста» –Сергій Петрович Гречаний, який кілька років поспіль організовує такі зустрічі, не дозволяючи забувати, що «Колос» – родина: «Скільки років існує «Колос», стільки років він міняється. Наприклад, до мене баси були бездонні, співали наскільки потужно, що я рік не міг почути сам себе, поки я хоч трішки розспівався. Тенори були такі дзвінкі, що сопрано переключалися на тенорову партію. Сьогодні хорова група має більш дзвінкий, більш молодий звук, більше дитячого запалу, більше активних пісень Але весь «Колос» – унікальний! Знаю, донині: коли хорова група співає, підспівує балетна, коли балетна танцює – підтанцьовує хорова. Ми залишаємось єдиними і рідними. Нас об’єднує любов до народної української пісні та українського народного танцю, нас об’єднує щирість відносин в НАШОМУ «КОЛОСІ», нас поєднує українська культура не тільки на сцені, але і в побуті. Ми наскільки поріднилися, що слово «кум» чи «кума» – це половина «Колосу», а інша половина – це «моя дружина» або «мій чоловік». Ми рідні, тому ми єднаємось! Спасибі за це – «Колосу»!

     І справді: як добре, що є в нашому університеті є такий потужний колектив! Я не хочу вірити в те, що хоч один студент чи співробітник НУБіП України не чув чи не бачив «Колос», але насмілюсь висловити свою думку: заради того, щоб почути «Реве та стогне Дніпр широкий» у такому складі (понад 300 співаків), у такому багатстві, у такому багатоголоссі, варто наступного року в першу суботу грудня відкласти усі справи і завітати в актову залу нашого університету. «Колос» буде обов’язково!