Гра як шлях до довіри і взаємопорозуміння

 

Те, що гратися ніколи не рано, і так ясно. Але те, що гратися ніколи не пізно, здивувати може багатьох. Ще б пак, дорослі мають бути завжди серйозними. Їм не личить бавитися в дитячі забавки. І дарма подібних переконань тримаються ті, хто наврочити звикли супити брови та надувати щоки, вдаючи із себе саму серйозність.

 

 

 

Очевидно, гра є такою собі інтегрованою формою активності, до якої щодня вдається людина. Тому грайливим натурам значно легше налагодити контакт, відновити внутрішню рівновагу. Для них світ виглядає значно яскравіше і привабливіше, аніж для вдавано серйозних і відповідальних осіб. Та й загалом, їм живеться, очевидно, легше і веселіше.

 

 

 

У грі дитина засвоює численні моделі поведінки, які далі застосовуватиме у поточному житті. Ті ж, хто виросли і вже, здається, мали б розпрощатися з іграми, насправді у грі знову і знову відновлюють у собі здатність довіряти іншому. Особливо якщо йдеться про рухливі ігри.

Тому, як то кажуть, гріх було упустити погожий жовтневий день, аби не провести рухливі ігри зі студентами підопічної групи на природі, за одне влаштувавши імпровізований пікнічок.

 

 

 

Судячи із відгуків, студенти отримали задоволення від такого дійства, а як це і настільки повпливало на загальний корпоративний дух групи, життя з часом саме викаже.