До зброї кликали дзвони: 370-річчю з початку Української національної революції (1648–1676) присвячується

Вибух національної енергії та визвольної боротьби стався із причин, що прямо ставили питання майбутнього та виживання українців як народу. Загарбницька та шовіністична політика польського феодального уряду Речі Посполитої, що мала на меті знищення економічного, гуманітарного та культурного простору українських земель, зустріла шалений опір серед усіх верств населення від Галичини до Дикого Поля, поставила питання руба: або свобода – або смерть.

 

На чолі всенародної боротьби постало козацтво, що мало статус окремої соціальної верстви, мало необхідний військовий та повстанський досвід, унікальну управлінську організацію та підготовлений корпус керівників військової та державної ланки. Керманичем процесу національного визволення став славетний гетьман Богдан-Зіновій Хмельницький (1595–1657 рр.), що зумів поєднати чесноти видатного державника із інтересами як власне козацького стану так із вимогами широких верств української людяності – селянства, міщанства, православного духовенства. Цей широкий та могутній союз став фундаментом творення української політичної нації в середині XVII ст.

 

Першим етапом національної революції та його найбільш славетною сторінкою стали події Національно-визвольної війни українського народу проти польських поневолювачів. У січні 1648 р. на Запоріжжі відбулися вибори гетьмана та почалося формування війська під проводом Богдана Хмельницького, що почав повстання та похід на Наддніпрянщину. Вже у перших битвах весни 1648 р. – під Жовтими Водами та Корсунем – стало зрозуміло, що мета повстання – це звільнення українських земель від польського панування та встановлення нової, козацької влади. Перемога під Пилявцями та похід Хмельницького на Галичину розвіяв усі сподівання супротивника на можливість домовитися окремо, наобіцявши козацькій верхівці привілеїв. Але протягом 1648 р. Богдан Хмельницький не мав упевненості в життєздатності нової держави та справа звільнення всіх українських земель від польського панування лишилася незавершеною.

 

Протягом 1649 р. військові успіхи козацького війська змусили Річ Посполиту піти на визнання факту існування козацької держави – Гетьманщини, що мала широкі права та була першою формою української державності. Зборівська угода передбачала ліквідацію польської адміністрації на українських землях та відкривала шлях для створення нової системи управління, що мала широку підтримку різних верств населення та відповідала їх соціально-економічним інтересам та розвитку. Невиконання польською стороною своїх зобов’язань, призвело до відновлення бойових дій та трагічної поразки козацького війська рід Берестечком (1651 р.), що спричинила значне скорочення прав та свобод Гетьманщини за Білоцерківською угодою. Втім, військові кампанії 1652–1653 рр. повернули ініціативу на бік війська Богдана Хмельницького: битви під Батогом та Жванцем підвели риску тривалому протистоянню, змусили обидві сторони шукати союзників та відновлювати сили. Богдан Хмельницький зробив вибір на користь військово-політичного союзу із Російською державою, та уклав 1654 р. відповідні угоди із царем Московським Олексієм Михайловичем. Фактично, Гетьманщина, що виборола свій суверенітет у війні, укладала угоду про внутрішню самостійність в обмін на захист та військову допомогу Москви проти Речі Посполитої. Наступні події стануть наочним підтвердженням стратегічного прорахунку очільника Гетьманщини.

 

Окрім славетних та гірких сторінок військового протистояння, події Української національної революції стали важливим періодом формування української державності. Саме на ґрунті козацького самоврядування постав держаний апарат Гетьманщини та її Уряд – Козацька Старшина. Була започаткована система адміністративно-територіального устрою – поділу на полки та паланки, формувалася нова соціальна та економічна політика. Головною ознакою нових суспільних відносин стала ліквідація феодального поневолення широких верств селянства та вироблення нового механізму соціально-економічних відносин – на ґрунті впровадження ранніх форм капіталістичного устрою та господарства дрібних земельних власників як основи економіки. Було скинуто багаторічне ярмо закріпачення селянства, вперше український селянин отримав землю у власність та міг на свій розсуд визначати своє майбутнє та долю. 

 

Не менш важливою стало формування міжнародного іміджу Гетьманщини у тодішньому світі та складній системі міжнародних відносин. Богдану Хмельницькому та його соратникам вдалося встановити рівноправні (хоч не завжди й мирні) відносини із урядами Речі Посполитої, Російської держави, Османської імперії, Кримського ханату, Молдавії, Валахії, Трансильванії, Швеції, Франції, Великої Британії. Для європейських сучасників саме уряд Гетьманщини на чолі із Богданом Хмельницьким був представником інтересів українського народу, а українські землі чи не вперше в історії Європи стали предметом геополітичної боротьби. Ці маневри набували різного змісту та мали на меті як партнерські, так і загарбницькі плани. Головним висновком із тої дипломатичної боротьби є важлива теза – зберегти свободу та незалежність можна спираючись тільки на підтримку та силу власного народу, а не сподіваючись на будь-яких сюзеренів та протекторів, що дивляться на твою землю лише як на територію власних інтересів.

 

Українська національна революція та державницький талант Богдана Хмельницького зростили цілу генерацію видатних військових та державних діячів, що зіграли як славетну, так й трагічну роль в історії своєї Батьківщини – це Іван Богун, Данило Нечай, Мартин Небаба, Максим Кривоніс, Мартин Пушкар, Іван Виговський, Павло Тетеря, Петро Дорошенко та інші. 

 

Українська національна революція (1648–1676 рр.) пройшла важкий шлях від піднесення та найвищого рівня розвитку протягом 1648–1657 рр. крізь кризу та криваве протистояння Руїни, відчайдушну спробу гетьмана Петра Дорошенка знову об’єднати Гетьманщину до нового розколу та загальної поразки внаслідок внутрішнього розбрату та великого тиску ззовні з боку Росії, Речі Посполитої та Туреччини. Втім, враховуючи цей урок історії, слід визнати, що Українська національна революція XVII ст. заклала необхідний фундамент національної ідеї та створила первинний зразок організації української державності, що стала метою для усіх наступних генерацій борців та її сучасних будівничих.