П’ятигірчани – учасники бойових дій

 

Роки… роки. Їх вічний плин тамує людський біль, приводить в забуття страждання воєнних лихоліть, звів із руїн і попелищ міста і села. Проте пам’ять народна про тих, хто за покликом матері-Вітчизни грудьми став на її захист, не згасає, а з кожним роком стає гострішою, наповненою глибоким змістом. 

 

Навічно у пам’яті народній лишились ті, хто поклав голову на вівтар перемоги. На їх могилах височать гранітні обеліски, до них не заростає людська стежка. А ті, хто лишився живий, оточені повагою і любов’ю народною. У нашому суспільстві немає поважніших людей, ніж учасники Великої Вітчизняної війни. Їм не тільки народна шана, але й встановлені певні пільги.

 

Гуділа на світі у весь хуга з металу –

На тисячі верст лютувала війна…

Ввійшла листоноша – ще тільки світало, - 

Посивілу звістку принесла вона.

Проходили дні – такі ж темні, як ночі, 

А мати жила, мов підстрелений птах.

Її на хвильку не змикалися очі -

Пішла мати сина шукати в житах.

Тихенько шептало до матері жито:

«Вернись, не тривож, дорогенька, хлібів.

Не тут твого сина єдиного вбито, 

Не тут він поліг у святій боротьбі.

За річкою, де не вщухають гармати

І зір віддає пилюка і дим.

Наказано твердо: «На смерть всім стояти!»

Там син твій героєм поліг не один…».

Неначе здрімнулось матері трошки,

І синові очі привидились їй –

Такі ж голубі, як у житі волошки, 

Повиті тонкими пелюстками війни.

Ольга Щербатюк

 

Блискавкою пролетіла звістка про початок Великої Вітчизняної війни. 330 юнаків і дорослих пішли з села на фронт. Село опустіло. Раз у раз голос диктора по радіо повідомляв про те, що наші військові частини відступають. Незабаром у село вступили німці, почалось переслідування активістів. Кожний, хто викликав підозру, жорстоко карався. З перших днів окупації розпочалися пошуки і розстріл єврейського населення. Все це завершилось масовим розстрілом євреїв, зігнаних з усього району. Вони поховані у двох братських могилах. В одній – 176, в другій – 17 чоловік. З квітня 1942 р. в селі діяла підпільна група. Підпільники закликали п’ятигірчан та жителів сусідніх сіл не виконувати наказів і розпоряджень окупантів, іти у партизани. 

Після звільнення П’ятигір від німецької окупації на Загребеллі (тепер частина П’ятигір) розмістився штаб генерала армії Ватутіна. 

 

Славну сторінку в літопис героїчного захисту батьківщини вписав український народ. Сини і дочки України громили ворога на всіх фронтах Великої Вітчизняної війни, беззавітно трудились на заводах і фабриках, в колгоспах і радгоспах.

 

330 п’ятигірчан пройшли дорогами війни. Відвагою і героїзмом прославились вони. Майже кожен другий фронтовик був нагороджений бойовими орденами і медалями.

 

У роки війни героїзм був воістину масовим і всенародним. Серед Героїв Радянського Союзу – 174 уродженців Києва і Київської області. Чотири Герої Радянського Союзу – уродженці Тетіївського району.

Один герой був житель села П’ятигори Сікорський Степан Харитонович.

 

Він був навідником 145-го окремого винищувального протитанкового дивізіону 30-ої стрілецької дивізії, сержант. Народився 7 січня 1918 року в селі П’ятигори Тетіївського району Київської області в сім’ї колгоспника. Українець. Член ВЛКСМ з 1935 року.

 

У 1938 р. – Степан Сікорський був призваний на дійсну службу. Добре оволодів військовою спеціальністю артилериста-навідника. Служив у далекому Хабаровському краї. Звідки пішов на фронт.

 

Добре оволодівши спеціальністю артилериста – навідника, під час Великої Вітчизняної війни воював у складі Сталінградського, Воронежського, 1-го Українського фронтів.

 

Молодий хлопець, бюст котрого скорботно зустрічає схід сонця на центральній вулиці села. Обличчя молоде, красиве, вольове, на солдатській гімнастерці сяють медалі «За відвагу», «За оборону Сталінграда». А третя не встигла прикрасити його груди - поліг солдат. 

 

Ой Дніпре, Дніпре. Скільки бійців забрала твоя бистра вода, скільки солдатських сердець перестало битися на зрошених кров’ю берегах, а серед них – серце Степана Харитоновича Сікорського. Загинув в битві на Букринському плацдармі. Його група першою форсувала ріку, брала окопи, дала можливість всій частині переправитись на правий берег. Степан Харитонович воював у складі Сталінградського, Воронезького, 1-го Українського фронтів. За мужність і відвагу, проявлені при форсуванні Дніпра і утриманні плацдарму, присвоєно йому у 1943 р. звання Героя Радянського Союзу посмертно.

 

    

Війна – завжди страшна подія. А війна з фашистами – це був безкомпромісний смертельний бій. 

Коли б він жив, йому було б за дев’яносто років. Ім’я Героя Радянського Союзу Степана Сікорського носили піонерські загони на його батьківщині, в Тетіївській школі № 2, у нашому селі є вулиця, яка носить його ім’я.

 

Пам’ять про славного патріота – воїна, який не пошкодував життя заради світлої перемоги, не згасне навіки. 

Його сестра Василина Харитонівна Стариченко згадувала про його дитинство, про те, що сім’я горда геройським подвигом сина і брата. Як найдорожчі реліквії зберігаються його листи про службу, про те, як переправлявся через Дніпро. Він поспішав до рідного дому, та не судилося дійти. 

 

Сестра по війні розшукувала могилу брата-героя. Майже щороку їздила в День перемоги в село Бобренці, що недалеко від Канева. Бережуть шану, пам’ять героїв тамтешні жителі, школярі. Не в’януть квіти на могилі біля обеліску.