Ректор Станіслав Ніколаєнко про нову систему якості освітнього процесу в НУБіП України
Університет проголосив новий освітній курс. Але проголосити чи задекларувати щось це одне, а втілити плановане в життя – справа інша. Про те, як втілюється цей освітній курс, необхідність реформування системи якості освітнього процесу в НУБіП – наша розмова з ректором університету Станіславом Ніколаєнком.
Як нині позиціонується університет в Україні, світі, які наші здобутки, що відбувається в Голосіївській республіці?
— Ми часто говоримо про здобутки, успіхи нашого університету, його викладачів, студентів. І вони, без сумніву, є. Ще навчальний рік не завершився, а наші студенти мають 33 призових місця на Всеукраїнських олімпіадах серед трьох сотень університетів. Це вже більше, ніж минулого року. Ми підтверджуємо звання «національний», успішно йдемо до свого 120-річчя. На міжнародну науково-практичну конференцію «Цілі сталого розвитку ХХІ століття» подано тези майже 1000 учасників, більше сотні з-за кордону. Очікуємо більше 80 гостей, три десятки делегацій з США, Європи, Азії. Але без відвертої розмови про те, що стримує розвиток ніяк не обійтися. Ми й так десятками років жили в полоні пустопорожніх балачок про кращий університет світу, хоч в світі ніхто цього не знав. Тільки правдива оцінка вимагає адекватних кроків. Про це і мова. Думаю, що ми її продовжимо за підсумками цього навчального року на вченій раді в серпні. Тим більше, що нині готується нова програма «Голосіївська ініціатива – 2025».
Які першочергові проблемами доводиться вирішувати?
— Я не буду говорити про всі проблеми одразу. Їх безліч. Звичайно є об’єктивні – застаріла матеріально-технічна база, недостатнє фінансування тощо. Але бачимо разючі контрасти – одні в цих умовах прогресують, а інші живуть за принципом «ти робота мене не бійся, я тебе не трону». Зупинюся на суб’єктивних причинах. Глобальна проблема – недостатня практична і теоретична підготовка у значної частини викладачів, особливо молодих, відсутність динамічної системи підвищення кваліфікації, що веде до зниження якості підготовки студентів, пропусків занять, відрахувань з університету тощо. За 2017 рік ми втратили 600 студентів! Недостатня увага до проведення лабораторних, практичних занять, практик. Студентам часто буває просто не цікаво на деяких заняттях.
Ця проблема викристалізовується з кількох складових – проблем у роботі діючих викладачів, «професійне старіння» та психологічне «вигорання», відірваність від життя, зниження якості підготовки абітурієнтів, неефективна профорієнтація, виховна робота, необхідність поліпшення психолого-педагогічної взаємодії із студентським активом, кожним студентом. Ці завдання під силу могутнім кадрам, сильним професіоналам, дослідникам, практикам, добрим педагогам.
І якими Вам бачаться способи її вирішення?
— По-перше, слід переглянути систему підготовки викладачів в аспірантурі, оновити зміст, форми і методи підготовки дисертацій, загальнотеоретичної і практичної підготовки аспірантів, а також інших науково-педагогічних працівників, які приходять з інших університетів та виробництва. Ми мусимо підвищувати вимоги до тих, кого беремо на роботу «з-зовні». По-друге, передбачити під час навчання два-три стажування аспірантів на сучасному виробництві. І, по-третє, – започаткувати постійну психолого-педагогічну практику серед викладачів, удосконалення методики проведення лекцій, лабораторно-практичних занять, семінарів, використання інтерактивних сучасних інформаційно-комунікаційних технологій в навчанні. Сучасна молодь не охоче бере в руки книжку, скептично дивиться на плакат чи крейду. Вони звикли до цифрових технологій, інтернету і т.і.
Це більше стосується молодих викладачів, а як щодо старшого покоління?
— Ми з повагою ставимося до наших досвідчених професорів, доцентів, всіх викладачів. У нас є в кого вчитися. Разом з тим потрібно запровадити об’єктивний моніторинг їхньої діяльності, організувати на всіх факультетах і ННІ методологічні семінари, на яких би, скажімо, двічі на місяць читались цікаві лекції, проводились заняття з підвищення методологічного, наукового, методичного, професійного рівня НПП. Маємо запрошувати на них провідних вчених, закордонних фахівців, підприємців і т.д. Потрібно обов’язково практикувати методологічні виступи досвідчених професорів-методистів. Слід і далі налагоджувати співпрацю із координаторами міжнародних грантових програм і т. ін.
Мусить бути присутня і практична складова, обмін досвідом, взаємовідвідування лекцій, семінарів, лабораторно-практичних занять, виступи молодих викладачів, відкриті заняття, товариське обговорення їхніх лекцій, семінарів тощо. Деканати, дирекції спільно із завідувачами кафедр при сприянні навчально-методичного, наукового відділів мусять очолити цю складну роботу. Бо дехто в нас звик жити від наради до наради.
Відсутність необхідної практичної інноваційної складової в частини науково-педагогічних працівників це теж питання, яке потребує особливої уваги. Обов’язково слід передбачити відвідування і участь у виробничому процесі на передових підприємствах галузі всіх НПП (без студентів), треба створювати науково-практичні навчальні центри. Як це ми зробили в Пустоварівці на базі приватного підприємства «Колос», який очолює Леонід Центило. Інноваційна підготовка викладача повинна відбуватися хоча б один раз (2-4 тижні) на три роки.
До гострих проблем підготовки викладачів відносяться і недостатній міжнародний досвід, слабка науково-дослідна діяльність. При проектуванні наукових проектів і грантів доцільно передбачити обов’язкову (!) участь аспірантів чи молодих викладачів у виконанні проекту. Ми ініціюємо відновлення діяльності дослідницьких університетів, а отже і фінансування дослідництва, міжнародної співпраці.
І знову повертаємося до якості підготовки абітурієнтів…
— Нині ситуація архіскладна. На фоні розвалу сільської школи йде битва за кожну дитину, маємо гостру конкурентну боротьбу. Ми повинні радикально реформувати профорієнтаційну роботу, розповсюдити її на всю Україну, відійти від спонтанних, формальних зустрічей, разових контактів, зробивши наголос на постійних, ефективних зв’язках зі школами та коледжами, запровадити постійний моніторинг зробленого в цьому плані.
Дуже ефективним було б створення в усіх без винятку областях науково-навчальних центрів (одного на два-три райони) під умовними назвами «юний біолог», «юний лісівник», «майбутній інженер», «майбутній економіст» тощо на базі кращих шкіл і коледжів, у т.ч. і тих, що входять до структури НУБіП. У кожній області мусить бути мінімум два-три такі центри різного спрямування, тобто два-три факультети чи ННІ опікуються регіоном.
У цих центрах, починаючи із 10-го класу, мусять бути організовані постійні майстер-класи, цікаві заняття, зустрічі і підготовка майбутніх абітурієнтів до навчання в університеті. Зрозуміло, що все потребує створення цікавих, шкільних прикладних програм, проведення простих дослідів, майстер-класів відповідно до вікових особливостей дітей.
Слід широко використовувати дистанційні форми навчання й спілкування. Також треба звернути увагу на затребуваність університету школами і коледжами, зацікавленість колективів у співпраці. Ми повинні бути цікавими і потрібними. Мова може йти про співпрацю із педколективами – перепідготовку вчителів і викладачів, надання туристичних послуг, підвищення кваліфікації, стажування, консультування, надання практичної допомоги (енергозбереження, озеленення та інше).
Ви згадали і про проблеми виховної роботи, необхідність поліпшення взаємодії із студентським активом. Як її вирішуватимемо?
— Виховна, патріотична діяльність в університеті будуються на низці традиційних, гарних в цілому заходів, проте охоплює вона не більше третини студентства. А цього явно замало. Університетська програма виховання студента «Фахівець, громадянин, патріот», розрахована на формування морально-патріотичних якостей, наразі реалізується спонтанно. Соціологічні опитування показують, що частина студентів навіть не відвідує історичні, культурні місця в Києві, багато хто не займається спортом, художньою самодіяльністю, та й взагалі не бере участі в загальноуніверситетських заходах.
Щоб подолати цю інертність, пропонується оновлення, реформування системи виховної роботи, активізація студентського самоврядування, допомога та навчання його активістів.
Найперше слід розробити практичні заходи по реалізації Плану виховної роботи, які мають на меті залучити до внутрішнього життя університету якомога більшої кількості студентів, налагодити відвідування музеїв, театрів, виставок, історичних місць, пам’яток, спортивних заходів, використати історичний, культурний потенціал столиці.
Слід запровадити щотижневе підбиття підсумків діяльності академгруп за участі кураторів. Щомісячно мусять проводитись зустрічі деканів, директорів, їхніх заступників зі студентами певного курсу, щосеместрово – збори студентів факультету чи інституту. А раз на семестр – керівники студентського самоврядування, старости зустрічаються з ректоратом.
Доречно посилити взаємодію із студентським самоврядуванням, допомогти і скоординувати діяльність студентських рад, старост груп та їх заступників, запровадити конкурси на кращу студентську групу – від курсу до університету загалом, запровадити для кращих студентів ректорські стипендії, премії, відзнаки.
Особливої уваги і дослідження потребує ситуація в студентських гуртожитках. Мова як про поліпшення соціально-побутових умов, так і про самоврядну виховну роботу. Нещодавно ми провели велику нараду з цього приводу і бачимо, що ситуація в деяких гуртожитках критична. Якщо ми і зміцнили матеріальну базу, то у виховній роботі проблем безліч.
Університет має величезний гуманітарний інтелектуальний блок кафедр. Яку роль Ви їм відводите в загальному розвої колективу?
— Окремо хочу наголосити на особливо важливій ролі суспільних кафедр у формуванні в студентів почуття патріотизму, відповідальності та морально-духовних якостей громадянина України.
Колективи цих кафедр – педагогіки і психології, історії і політології, філософії, культурології, військової підготовки, української мови – мусять найперше опікуватися проблемами духовності, моральності, виховання патріотизму серед студентів та співробітників.
Окрім виконання навчальних планів і програм, їхні працівники в своїй діяльності мають кореспондуватися із програмою виховання студента «Фахівець, громадянин, патріот». Йдеться про читання лекцій, написання статей, виступів у ЗМІ, на університетському сайті, проведення цільових заходів. Наразі ці кафедри, крім культурології, обмежують свій вплив тільки лекціями та проведенням семінарів, при цьому старшокурсники фактично залишаються поза їхнім впливом.
Не набули широкої популярності ще гуртки, теоретичні семінари, клуби студентів з гуманітарних питань, вкрай рідко гуманітарії виступають з відкритими лекціями, як це зробив в цьому році філософ Андрій Кудін. Взагалі, вважаю, в університеті відсутній справжній гуманітарний науковий простір.
Тому доцільним було б скоординувати роботу, створивши гуманітарну раду НУБіП на чолі з проректором з навчальної і виховної роботи, спланувати її діяльність, вписавши в загальноуніверситетський план роботи, організувати співпрацю факультетів і ННІ з гуманітарними кафедрами (залучити останні до виховної роботи, проведення заходів як із студентами, аспірантами, так і НПП). Бажано було б, щоб на кожному факультеті та ННІ на регулярних методичних семінарах з найактуальніших проблем сьогодення перед викладачами виступали колеги з гуманітарних кафедр. Звісно, ця робота мусить плануватися і координуватися, тісно переплітаючись із подіями в Україні та світі.
Ми не можемо не бачити, що в розпалі гібридна війна, північний сусід працює проти держави.
Важливим є безперервна робота із студентами старших курсів, проведення дискусій, конференцій на актуальні теми сьогодення, глобального світу, моралі й духовності. Гострою залишається і тема формування здорового способу життя, ролі в цьому кафедр фізичного виховання, аграрного консалтингу і туризму, Центру здоров’я. Мова йде про уміння студента не тільки займатися спортом чи туризмом, а й формувати з нього пропагандиста здорового способу життя, який має певні професійні навички. Особлива увага – до безперервної роз’яснювальної роботи щодо недопущення вживання, шкоди наркотиків, алкоголю та куріння.
Не дуже святкове вийшло інтерв’ю, але, певно, по іншому не може бути…
— Згоден. Одним словом, є над чим і кому працювати. Ми не боїмося правдивих оцінок. Без цього не буде розвитку і якісних змін. Наш курс на поєднання дослідництва, практики з освітнім процесом, опора на міжнародний досвід – є вірним. Мета університету – готувати фахівців, здатних розбудовувати економіку, підвищувати рівень соціально-економічного благополуччя країни і кожної сім’ї. І ми від нього не відійдемо.
Розмовляли Валентин Обрамбальський та Денис Рудень
