Чорнобиль: «радіоактивна перлина» українського туризму
Чорнобиль: «радіоактивна перлина» українського туризму
24 квітня 2018 року
Жах та біль скорботної землі, що палала чорним смолоскипом,
Птахом обезсиленим стоїть, спомином чорнобильського лиха…
Так було… В ніч ангел засурмив… Упала зірка, небо почорніло,
Чорні хмари краяли вітри… І зникло сонце… Землю спопелило.
Одкровення вічних страшних мук огортало серце пеленою,
І душа заклякла на хресті та невдовзі вкрилась сивиною...
Пекло вийшло з Чотирьох Воріт по світу рознести ізотопи,
Заволав до Бога божий світ в чорній та безвихідній жалобі…
Час минув, сплили в віка роки, і знов земля в блаженстві шаленіє,
Де страждали люди – пишний цвіт – чорний ліс зродився, зеленіє.
Янголи вернулись з забуття, грають сурми, тихо плачуть верби, -
Та немає з жаху вороття – то душа знедолена біль терпить…
Раїса Андрющенко
26 квітня 1986 року в Україні трапилася найбільш масштабна техногенна катастрофа сучасності – аварія на Чорнобильській атомній електростанції. Радіоактивна хмара, що утворилася в результаті аварії, пройшла над європейською частиною колишнього СРСР (Україна, Білорусь, Росія), Східною Європою, Скандинавією, Великобританією і східною частиною США. Влада СРСР два тижні замовчувала масштаби аварії.
23 квітня 2018 року я (Онопрієнко А.О., студентка 1 курсу) відвідала Національний музей «Чорнобиль», експозиція якого присвячена історії ядерної аварії на Чорнобильській АЕС як найбільш важкої радіоекологічної катастрофи ХХ століття. Музей було відкрито для публіки 26 квітня 1992 у столиці України Києві, в ста кілометрах від епіцентру катастрофи.
Уже з перших кроків на серця відвідувачів музею лягає тяжкий камінь смутку, адже їх зустрічають перекреслені назви міст Київського Полісся, що найбільше постраждали від радіоактивної хмари.
Відразу кидається в очі сила-силенна фотографій людей, що віддали своє життя під час ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС та евакуації жителів сусідніх населених пунктів.
Співробітники музею також зробили макет електростанції та місцевості, на якій відбулася аварія.
Особливої уваги заслуговує кімната, у якій розміщено близько 450 фотографій дітей, які змушені були покинути рідну домівку. У центрі кімнати знаходиться човен, до верху набитий дитячими іграшками, як символ втрачених мрій і сподівань, як символ загубленого дитинства.
Цікавим задумом було створити маленький кінозал, у якому відвідувачі можуть подивитись фільм про аварію на електростанції.
Звісно, у музеї є й інші експонати, які не вимагають слів, лише уваги свого глядача.
Загалом похід до музею мені сподобався, він приніс багато яскравих вражень та дозволив перенестись на 32 роки назад.
Приємно те, що в музеї я навіть побачила декількох іноземців, що свідчить про те, що наша історія цікавить не лише українців, а і гостей з-за кордону.
Аліна Онопрієнко,
студентка факультету захисту рослин, біотехнологій та екології,
Вікторія Хвіст,
доцент кафедри історії і політології