Михайло Муштрук: переходити на дизельне біопаливо варто та економічно доцільно

     У полі зору досвідчених і молодих учених нашого університету завжди було і є дослідження виробництва біопалива, оскільки увесь світ йде цим шляхом і активно впроваджує у повсякденну практику. Про напрацювання у цьому напрямку і взагалі про проблеми комерціалізації та широкого застосування альтернативного джерела пального говоримо із стипендіатом КМУ – доцентом кафедри и процесів і обладнання переробки продукції АПК Михайлом Муштруком.

  — У чому суть дослідження і його відмінність від інших напрацювань у розробці біопалива?
     — Виробляємо дизельне біопаливо з відходів тваринних і рослинних жирів. Сировиною для цього слугують відпрацьовані олії і жировмісні відходи м’ясокомбінатів. Такі жири мають високе кислотне число і при проведенні декількох ступенів маніпуляцій на виході отримуємо доступний продукт, причому не один – дизельне біопаливо, корм для тварин, різні мастильні матеріали та сировину для виробництва мінеральних добрив.

  — Чому для виробництва біодизелю обрали саме таку сировину? Що спонукало до цього?
      — Звісно, тут є свої переваги. Наприклад, добре відома нам мережа закладів швидкого харчування Макдональдс збирає відпрацьовану олію з фритюрниць з усієї території України і вивозить у країну постачальника усіх цих продуктів. У Гонконзі 95 % усього транспорту, що курсує містом, працює на біопаливі з відходів ресторанного господарства. А щодо нашого вибору, то на початку досліджень встановили: щороку просто в каналізацію або в лісосмуги прикопується близько 200 тисяч тонн жирових відходів. А їх же можна переробляти! Ще одна перевага – це суттєва економія коштів. На початок минулого року собівартість такого біопалива становила 12-16 грн. за літр. Якщо порівняти з цінами на бензин і дизпаливо, різниця – колосальна.

  — Але все ж таки, чому, не дивлячись на такі серйозні економічні переваги, використання біопалива у нас не набуває популярності? Ваша точка зору.
     — Цьому є ряд причин як об’єктивних, так і суб’єктивних. Якщо раніше тонна метилового спирту, без якого виробництво біопалива неможливе, коштувала 6-8 тисяч гривень, тепер із введенням акцизу – близько тисячі доларів, у той час як у ряді європейських країн ця сума в десять разів менша. Наскільки мені відомо, то кожен літр біопалива ще й обкладений пеньою. Тобто, виробник купив обладнання, поставив завод, виробляє дешеву продукцію, дбає про екологічну складову і ще й платить за все це. Крім того, відсутність стабільності, невпевненість у завтрашньому дні стримує виробників вкладати кошти.

— Для того, аби використовувати біопаливо, той же трактор треба переобладнати. Можливо це теж – один із тих стримуючих факторів?
     — Насправді, ціна питання – одна-півтори тисячі гривень, яка, звісно, окупиться дуже швидко. До речі, як мені відомо, у Німеччині наразі 27 тисяч заправок, що продають зелене паливо.

— Що вдалося зробити в рамках стипендії?
     — Провести такі лабораторні дослідження, які не зміг раніше зробити, бо вони були досить коштовними. Зокрема, це хроматографічний аналіз відпрацьованих як рослинних олій, так і тваринних жирів, проаналізований різний склад дизельного біопалива і в УЛЯБП АПК, і в Науково-дослідному та проектному інституті стандартизації і технологій екобезпечної та органічної продукції (м. Одеса).

— А що дала стипендія?
     — Передусім, це – мотивація. І завжди приємно говорити, що ти – іменний стипендіат КМУ. А ще – суттєва підтримка до щорічного рейтингу викладача.

— Вас ще знають як автора багатьох наукових праць і монографічних досліджень зокрема. Як вдається бути таким оперативним і мати високий рівень публікаційної активності. У чому секрет?
     — Маю багато цікавих розробок, які хочеться впровадити у життя, тому намагаюсь їх показувати широкому колу зацікавлених саме через друковані праці. А взагалі до цього мотивує науковий керівник доктор технічних наук, професор Юрій Сухенко і, звісно, думаю про отримання вченого звання доцента.

— Що із комерціалізацією розробки?
     — Ведемо перемовини із виробничниками. Вони приїздять, цікавляться, але поки що похизуватися позитивним результатом не можемо. Та надії не втрачаємо.

— Скільки коштуватиме виробництво біопалива за пропонованою вами технологією для виробника? І який термін окупності такої інвестиції?
     — В залежності від продуктивності мінізавод коштує від 20 до 70 тисяч доларів. Щодо окупності, то відповідні розрахунки, проведені ще у 2014 році, показали, що цей термін становить менше року. А зважаючи на постійний ріст цін на пальне, все-таки переходити на біопаливо варто та економічно доцільно.

Ольга Наконечна