ПОДИХ ВІЧНОГО БОЛЮ - вшанування пам'яті жертв ГОЛОДОМОРУ

                                                Пекельні цифри та слова

                                                                   У серці б'ють , неначе молот

                                                                   Немов прокляття  ожива

                                                                   Рік тридцять третій …

                                                                   Голод … голод. 

1932-33 роки  – одна з найтрагічніших сторінок нашої історії, коли в мирний  час на своїй землі гинули люди. Великий Голод став національною трагедією українців. Він став результатом спланованої  політики  сталінського режиму з метою упокорення  українського селянства. Ця політика реалізовувалась у формі розкуркулення і депортацій заможних селян, прискореної суцільної колективізації та встановлення обов'язкових непомірних обсягів хлібозаготівель. На селянських подвір'ях не подавала  голосу жодна худоба чи птиця – усе було забране державою до колгоспу, де пропало через брак догляду, або продане для сплати непомірних податків. Не чути було пташиного співу, бо люди полювали на пташок, а гнізда в пошуках яєць розорили голодні діти.

У голодомор Україна втратила більше людей, ніж під час Другої  світової війни. Як можна замовчувати такий геноцид? Злочин, що скоїла більшовицька влада, не має аналогів у світовій історії ні за масштабами, ні за кількістю жертв. Ми не повинні забувати минуле, переповнене смертю, кров'ю українців, які помирали не лише за свої ідеї, незалежну державу, а й за те, що народилися українцями.

Біля каплички  інституту експонується виносна  виставка-реквієм  "Подих  вічного болю" підготовлена працівниками читального залу.

Згадуючи цю страшну сторінку нашої історії, студенти та викладачі зібралися в у каплиці інституту, аби молитовно згадати світлу пам'ять всіх невинно замучених людей в часи голодоморів 20,-30,-40-х років.