Із когорти славетних українців: вечір пам`яті Миколи Біляшівського до 150-ої річниці від дня народження

21 листопада 2017 року
Будинок учителя, м. Київ

24 жовтня о 18.00 у Будинку учителя (колишньої Центральної Ради) вшанували одного з перших українських академіків, засновника і першого директора Київського художньо-промислового і наукового музею (1919 р.), автора першого Закону Української республіки про охорону пам’яток історії, культури і мистецтва тощо. Того ж дня у Володимирському соборі відбулася панахида, а в Музеї Революції відкрито невелику виставку з життя і діяльності М.Біляшівського. 

 
  

Микола Федотович Біляшівський (1867—1926) – людина енциклопедичних знань: археолог, етнограф, мистецтво- і музеєзнавець, видавець, громадський і державний діяч. У період Української національної революції (1917 р.) закладав підвалини нинішньої незалежної України.

Вечір відкрив голова Товариства «Просвіта» П. Мовчан, який справедливо зауважив, що, на жаль, у залі відсутні представники влади і ЗМІ, чим продемонстрували свою байдужість до відзначення ювілею цього видатного діяча українського національного відродження. Особливо усіх зачарував своєю вишуканою оповідною майстерністю онук Миколи Федотовича, Микола Миколайович, який ознайомив присутніх з цікавими сторінками  життя свого славного діда. Він, зокрема, наголосив на тому, що М. Ф. Біляшівський навчався у трьох університетах: Київському (на юридичному факультеті, але паралельно відвідував лекції з історії В. Б. Антоновича, А. В. Прахова), Новоросійському (м. Одеса) і Московському (на природничому факультеті). Згодом працював в архівах Москви і Варшави, і як результат – ввів у науковий обіг численні невідомі  матеріали з історії України. Він визнаний як видатний археолог:  досліджував пам’ятки неоліту, трипільської культури, часів Київської Русі. Провадив археологічні розкопки на горі Киселівка (Київ); досліджував ранньослов’янські могильники (Волинь), Княжу гору (під Каневом). Він виявив монети з тризубом.

 

        

М. Біляшівський належить до засновників Товариства «Просвіта». 1906 р. його обирають депутатом І Державної Думи. Він одразу увійшов до складу української думської громади, став членом фракції автономістів-федералістів. В період Української революції  вся його енергія і діяльність спрямована на збереження національної духовно-історичної спадщини. Його обирають членом Центральної Ради, призначають першим комісаром з охорони пам’яток Києва і Київської губернії. Саме його перу належить проект першого закону Української держави про охорону пам’яток. Помер 1926 року. Поховали його, згідно з заповітом, на Княжій горі в Каневі. Там, де він знайшов, зберіг і передав нащадкам свої перші, часів Київської Русі, скарби.

        

На вечорі пам’яті про різнобічну діяльність ювіляра говорили колишній міністр культури, дипломат Ігор Ліховий, заступник директора Інституту літератури ім. Т. Шевченка Сергій Гальченко, відомий історик, екс-депутат Верховної Ради України, доктор історичних наук Арсен Зінченко та ін. У залі було по-родинному затишно і тепло.

 

      
 
   
 
проф. Сидір Кіраль

 
 

 

  

Захисти дисертаційРегіональні навчальні заклади (синій)Набір на навчання (синій)_2015

Натисніть «Подобається», щоб читати
новини НУБіП України в Facebook