ВШАНУВАННЯ ПАМ’ЯТІ ЖЕРТВ ГОЛОДОМОРІВ

Національний музей «Меморіал жертв Голодомору» - є центром вшанування пам’яті мільйонів українців, вбитих під час Голодоморів 1921-23р.р., 1932-33р.р., 1946-47р.р., який відвідали студенти IV-го курсу факультету харчових технологій та управління якістю продукції АПК разом з куратором, доцентом кафедри процесів і обладнання переробки продукції АПК Володимиром Василівим

Студенти були вражені розповіддю екскурсовода про ці жахливі сторінки історії України.

Злочинна політика радянської влади призвела до того, що тільки за офіційними даними у травні 1922 р. в Україні голодувало понад 3,7 млн чоловік. Голод торкнувся території сучасних Дніпропетровської, Донецької, Запорізької, Одеської, Миколаївської областей, а також півдня Харківської області. Епіцентром нещастя стала Запорізька земля, де голодувало майже 100% населення. Величезна кількість хліба з України вивозилася в голодуюче Поволжя і промислові центри Росії, насамперед Москву і Петроград, а з 1922 р. - і за кордон. До нового врожаю не дожили сотні тисяч селян. Голод усугубився епідемією холери, яка взимку 1921-1922 pp. поширилася з Поволжя на Україну.

Таким чином, можна з впевненістю говорити що у 1921-1923 pp. в Україні вперше був використаний терор голодом як форма здійснення державної політики.

Вдруге, але вже з більшою силою, така форма терору була використана у 1932-33 роках. Цей голодомор є найжорстокішим злочином комуністичного режиму проти українського народу. Така спланована проти українського селянства акція мала ліквідувати основу української нації і національного відродження, зруйнувати незалежні господарства, унеможливити протистояння радянській владі. "Голод запланувала Москва для знищення українського селянства як національного бастіону. Українських селян знищили не тому, що вони були селянами, а тому, що вони були українцями", — писав американський професор Р. Конквест. Голод, що поширювався протягом 1932 р., набув найстрашнішої сили на поч. 1933 р. За підрахунками дослідників, в Україні щодня помирало голодною смертю 25 тис. осіб, щогодини — 1 тис, щохвилини — 17. Середня тривалість життя українців у 1933 р. у чоловіків становила 7,3 року, а в жінок — 10,9 року. Загалом у 1932—1933 рр. в Україні загинуло за різними даними від 7 до 10 млн.

Однією з головних причин післявоєнного голоду була сильна засуха в 1946-47 рр., що охопила майже всі зернові райони півдня та сходу України. Але серед цілого комплексу причин виникнення голоду все ж визначальною була сталінська політика хлібозаготівель. ЦК ВКП(б) та Рада міністрів СРСР вимагали беззастережного виконання напружених планів цих поставок. Вилучене силою з господарств зерно, ігноруючи поширення голоду в Україні, можновладці щедро відправляли в зарубіжні країни. Численні джерела підтверджують, що воно відвантажувалося до Польщі, Чехословаччини, Болгарії, навіть - Франції. Причини голоду крилися й у неоплаті праці колгоспникам, знятті з пайкового постачання хлібом за картками великої частини міського й переважної кількості сільського населення. Пік голоду припав на зиму 1946-1947 рр. та весну і літо 1947 р. Від нього в останньому році в Україні померли понад 1 млн. чол. Це було переважно сільське населення. Україна знову втратила частину свого народу.

Під час екскурсії студенти також ознайомились з експонатами меморіалу

Зокрема вхід на територію прикрашають скульптури Ангелів скорботи — охоронців душ померлих у роки голодоморів. Головна алея — Рілля пам’яті, вимощена бруківкою, що імітує українські чорноземи. Вона веде до площі Жорна долі, по зовнішній частині якої, розташовано символічно розбиті кам’яні жорна. У центрі площі розташовано скульптуру «Гірка пам’ять дитинства». П’ять пшеничних колосків у руках дівчинки — натяк на «Закон про п’ять колосків». Так селяни назвали постанову ЦВК і РНК СРСР від 7 серпня 1932 року «Про охорону майна державних підприємств, колгоспів і кооперації та зміцнення суспільної (соціалістичної) власності», за якою колгоспне майно прирівнювалось до державного і оголошувалось недоторканним. Голодних селян, які збирали на полі залишені після жнив колоски, звинувачували у розкраданні державного майна і засуджували до розстрілу.

Центральною частиною Меморіалу є Свіча Пам’яті, яку оздоблено скляними хрестами різної величини, що символізують душі померлих з голоду: малі хрести — душі дітей, хрести більшого розміру — душі дорослих. З чотирьох сторін Свічі — встановлено чотири металеві чорні хрести, що нагадують тюремні грати. Вони служать натяком на трагічні сторінки історії, коли українці на початку ХХ століття намагалися відродити власну державу і їхні зусилля були зведені нанівець більшовицькою навалою та організованими голодоморами. Перед Свічею Пам’яті розміщена архітектоніка «Жага до свободи» у вигляді бронзових фігур лелек, що вириваються з камінних лещат до свободи. Вони є символом відродження української державності.

Під Свічею Пам’яті розташована Зала пам’яті. У залі представлено 19 томів Національної книги пам’яті жертв Голодомору в Україні. Також тут представлені предмети домашнього вжитку селянства, зібрані в селах які постраждали від голодомору. На Вівтарі пам’яті студенти вшанували пам’ять убитих голодом українців, запаливши свічки. По колу Зали пам’яті розміщено екрани, де для відвідувачів було показано документальний фільм про свідчення очевидців тих подій. 

Із Зали пам’яті студенти зійшли Сходами спогадів, де на гранітних плитах розміщено цитати з праць дослідників Голодомору, очевидців та письменників до символічної Алеї «Чорні дошки України». На каменях із чорного лабрадориту викарбувані назви 14 тисяч населених пунктів, що найбільше постраждали в роки Голодомору. 

За словами студентів проведена екскурсія дала змогу більш глибоко розібратись в причинах та наслідках голодоморів. Наведені факти свідчать про наміри радянського уряду знищити частину української нації, що є першочерговим в доведенні геноцидного характеру злочину. Такі дії були сплановані з метою придушення українського національно-визвольного руху та недопущення побудови незалежної Української держави. І це нам потрібно пам’ятати, щоб не допустити подібного в майбутньому.

Василів Володимир,
к.т.н., доцент кафедри процесів і
обладнання переробки продукції АПК