Стипендіальне забезпечення студентів вузів УРСР в другій половині ХХ ст.: міфи і реальність повсякдення

     Одним із важливих аспектів повсякденного життя в студентському середовищі є стипендія.
     Вона виконує декілька функцій – є індикатором успішності, і, водночас, надає можливість забезпечувати певну частину життєво необхідних потреб. На сьогодні Українська держава забезпечує цим мінімумом всіх тих, хто витримав вступні випробування і став студентом 1 курсу стаціонарної форми навчання. За результатами соціологічного опитування, яке проводилося компанією GfK Ukraine у період з 15 лютого по 6 березня 2016 р., було виявлено, що серед опитуваних бюджетників 82% отримували стипендію, причому відсоток тих, хто її отримує з кожним роком навчання зменшується (на четвертому курсі бакалаврату – приблизно 75%). Приблизно такими ж є показники отримання стипендії і в магістратурі, проте прямого зв’язку між стипендіальним забезпеченням і роком навчання не існує – він напряму залежить від рівня успішності. Таким чином держава намагається мотивувати до більш високих показників у навчанні. У 2016 р. розмір стипендії у вузах становить – 825 грн., причому переважна більшість нинішніх студентів вважають, що цих грошей недостатньо для забезпечення нормального прожиткового мінімуму. Ця узагальнена думка підживлюється ще й спогадами рідних – батьків або дідусів і бабусь, які навчалися у вузах УРСР в 1960-х – на початку 1990-х рр. Певною мірою створюється ілюзія, що в ті часи можна було прожити тільки на одну стипендію. Чи дійсно це так?

     У 1950-х-1980-х рр. державні стипендії стали основним джерелом бюджету переважної більшості студентів. На призначення стипендій впливала не тільки успішність студента, а і його матеріальне становище та участь у громадсько-політичній роботі. Характерними особливостями нарахування стипендій стало те, що її розмір залежав від року навчання – вона зростала з кожним роком, а також те, що для різних спеціальностей розмір стипендій значно відрізнявся. У 1957 р. студенти гуманітарних спеціальностей отримували від 220 до 290 крб., технічних – від 290 до 395 крб., хімічно-гірничих ВНЗ – від 395 до 480 крб. Така розбіжність визначалася складністю та небезпечністю обраних студентами спеціальностей. Стимулювала навчання 25% надбавка підвищеної стипендії, яка нараховувалася студентам-відмінникам. В Українській сільськогосподарській академії у 1956 р. на різних факультетах в призначенні стипендіального забезпечення існувала подекуди суттєва розбіжність. Так, на факультеті механізації сільського господарства її розмір варіювався від 395 крб. до 493 крб. (відмінникам). Такою ж вона була і для студентів факультету МТД та лісоінженерному. На лісогосподарському – від 355 до 443 крб. Найнижча стипендія призначалася на економічному факультеті – від 290 до 362 крб. 

     Для підтримки та заохочення відмінникам призначали численні іменні або персональні стипендії, які додавалися до основної та суттєво її перевищували (іноді еквівалент таких стипендій становив місячну зарплату деяких категорій працівників). Після грошової реформи, за якою масштаби цін і виплат змінилися у співвідношенні 10:1, середній розмір стипендії становив 30 крб. У 1962 – 1965 рр. відбулося суттєве падіння рівня національного доходу СРСР, що автоматично потягнуло за собою зменшення фінансування освітньої галузі. Постанова Ради Міністрів СРСР від 1963 р. зумовила зменшення на 8% кількості стипендіатів, яким виплачувалася стипендія з державного бюджету. 

     Впродовж 1965-1985 рр. ціни на продукти, одяг та взуття практично не змінювалися, тому матеріальне благополуччя всіх громадян цілковито залежало від соціальних виплат, а для бюджету студентів визначальну роль відігравала стипендія. На початку 1970-х розмір стипендії та забезпеченість нею були найбільшими, проте фінансове забезпечення переважної більшості студентської молоді залишалося все ж складним. 
     За двадцять років середньомісячна заробітна плата робітників і службовців зросла з 93,9 крб. (1965 р.) до 174 крб. (1985 р.), в той час як стипендія збільшилася тільки лише на 10-15 крб. і в 1985 р. становила 40-43 крб.

     Ріст заробітної плати не означав пропорційного збільшення життєвого рівня населення. Товарний дефіцит був зумовлений недостатньою масою товарів народного споживання. Від 1971 до 1985 р. грошова маса зросла у 3,1 рази, а товарна — лише удвічі. Таке становище призводило до прихованої інфляції, появи черг, зниження якості продукції (адже не вистачало й неякісної), поширення явища спекуляції (на «чорному ринку» ціна престижних товарів перевищувала реальну в десятки разів). Тож у таких умовах хоча й збільшена, стипендія не давала можливостей для забезпечення реальних потреб студента, тому більшість розраховувала на підтримку батьків, або практикувала додаткові підробітки, що негативно позначалося на якості навчання. Важка фінансова ситуація склалася у студентів-сиріт, сімейних студентів та студентів-дітей колгоспників. Дослідники стверджують, що матеріальний стан міських студентів, навіть не беручи до уваги статки їх родин, був набагато кращим, аніж приїжджих, через фінансову підтримку батьків, які їх одягали, харчували, а також оплачували житло.

     Окрім того, не слід забувати, що стипендію отримували далеко не всі 100% студентів. Так, у 1975 р. за рахунок коштів держбюджету виплата стипендій у вузах становила близько 70% (загальна кількість студентів вузів і технікумів становила 474,5 тис. чол.).

    Згодом матеріальний добробут студентів покращили виробнича практика, яка оплачувалася підприємствами, та поїздки на цілину. Практика будівельних загонів, яка існувала аж до початку 1990-х рр. давала можливість студентам знайти додаткові кошти для забезпечення своїх необхідних потреб, які стипендія не могла забезпечувати.

Олена Кропивко,
доцент кафедри історії і політології