Ніхто не забутий, ніщо не забуто...

     Жахливу сторінку в історії нашої держави залишила Друга світова війна. Немає такої оселі, у яку б не заглянула смерть. Немає сім’ї, яка б не зазнала невимовних втрат.
     Червень – гаряча пора студентського життя: залікова та екзаменаційна сесії, захист дипломних робіт і проектів, практика та райдужні плани на майбутнє. Студентська молодь голосіївських інститутів планувала після навчання весело відпочити у неділю 22 червня 1941 р., а спортсмени та прихильники спорту взяти участь у відкритті республіканського стадіону. Проте мирний відпочинок жителів міста був порушений несподіваним нальотом ворожої авіації. Вибухи бомб фашистських стерв’ятників на аеродромі у Жулянах сколихнули, наче землетрус, сусідню Голосіївську землю. А зустріч студентством автомашин швидкої допомоги з першими пораненими на аеродромі, що їхали по Васильківській вулиці до лікарні міста, привели до тривожної думки, що ворог порушив мирну працю, навчання й розпочав війну.

     За перші п'ять днів війни до лав Червоної Армії вступило понад 1000 студентів і співробітників голосіївських вузів, понад 200 осіб – до народного ополчення. Понад 400 юнаків та дівчат увійшли до загонів захисту важливих об’єктів Голосієво. 
     Почалась велика і напружена робота по організації оборонних заходів. Професорсько-викладацький склад, співробітники, студентська молодь вузів мобілізовувались на цілодобове чергування в гуртожитках та учбових корпусах, для роботи в загонах протиповітряної оборони, на роботи по риттю окопів для захисту населення при нальотах ворожої авіації. Студенти брали активну участь у спорудженні укріплень навколо Києва (с. Білогородка і на захід від с. Хотів). Лише в Голосієво вони викопали 8 кілометрів протитанкових ровів, спорудили 20 дзотів.

Руїни навчальних корпусів № 3 і № 1

     У перших числах липня, за директивою штабу оборони Києва, був сформований винищувальний загін. У підвалі корпусу Ветеринарного інституту (нині 3-й навчальний корпус університету) знаходився штаб винищувального загону. Завданням його бійців було: виловлювання німецько-фашистських парашутистів-диверсантів, що з перших днів систематично закидались у Голосієво з метою розповсюдження ворожих листівок, поширення паніки серед населення та вчинення диверсій (підрив об’єктів, пошкодження ліній електропередач, водопостачання), а також проведення шпигунської діяльності. Відповідно до заходів Київського укріпрайону створювались у місті, зокрема, в нашому районі, з числа студентів, співробітників і викладачів загони – по спорудженню на трьох лініях оборонних укріплень довготривалих земляних точок-дзотів, протитанкових ровів, ескарпів, «їжаків», окопів, щілин; по підготовці гранат, пляшок із пальною рідиною для боротьби з танками; для цілодобового чергування на об’єктах місцевої протиповітряної оборони (МППО); по організації курсів з підготовки медичних сестер.

     До 8 липня 1941 р. у місті було сформовано 19 загонів народного ополчення, які налічували близько 30 тисяч бійців. Дві студентські роти увійшли до загонів Московського району. Студентські роти діяли разом із частинами генерала Олександра Родімцева і полковника Сави Потєхіна, які з липня 1941 р. вели бої проти фашистських частин у Голосіївському лісі. Сьогодні головна магістраль студентського містечка носить назву Героїв Оборони. Прізвищами захисників Голосієво названо ряд вулиць: Потєхіна (С.К. Потєхін – полковник, командир 147-ї стрілецької дивізії), Родімцева (О.І. Родімцев – генерал, командир 5-ї повітряно-десантної бригади), Затєвахіна (І.І. Затєвахін – полковник, командир 212-ї повітряно-десантної бригади).

     У ході запеклих боїв 1 корпус (у підвалі знаходилася похідний полковий медичний пункт – сьогодні у Національному музеї медицини України у м. Києві можна побачити її діараму) та 3 корпус було знищено фактично дощенту, зазнали руйнувань 2 та 4 навчальні корпуси. Довгий час, після завершення війни, тривала їх відбудова власними силами як студентів, так і викладачів й співробітників навчального закладу.

Фрагмент багатопланового діорамного комплексу Музею медицини
"У полковому медичному пункті"
(підвал 1-го навчального корпусу університету)

    Серед проблем, з якими стикнулися навчальні заклади після визволення столиці від загарбників – нестача паперу, тому перші накази друкувалися на німецьких трофейних бланках.

     З «німецького полону» повернулися і бібліотечні книги. За спогадами завідуючої інформаційно-бібліографічним відділом університетської бібліотеки Полозенко Лариси (понад 40 років пропрацювала в університеті): «У нашій бібліотеці зберігаються книги, які були вивезені до Німеччини. Там їх німці проштампували, перетягли. Закінчилася війна. Книги повернулися в Київ на евакуаційну базу, яка розміщувалася на площі Перемоги.
     Співробітниця бібліотеки Галафеєва Валентина Дмитрівна поїхала підводою на цю базу, відібрала книги, які були зі штампами Голосіївських інститутів і привезла в Голосієво. Розкривши хоча б одну із них сьогодні можна побачити штамп із написом німецькою мовою. Зараз ці книги зберігаються у фондах наукової бібліотеки університету». 

      З нагоди 65-річчя від Дня Перемоги університетом видано книгу «Пам'ять поколінь». Вона присвячена тим, хто не повернувся з полів битв тієї пекельної війни, а також тим, кому вдалося пройти це вогневе жерло й продовжувати навчання та працю в університеті.

    Лановюк Людмила,
директор музею історії університету