Журнал "Вища школа". Станіслав Ніколаєнко. Аграрна освіта і наука в Україні в умовах євроінтеграції: проблеми та виклики

 

Важливою умовою зміцнення економічного потенціалу в Україні є створення сучасної ринкової структури виробництва. Головним у цьому процесі є підготовка сучасних високоосвічених фахівців, здатних забезпечити реформування аграрної економіки.

 

Починаючи з 1991 року в Україні активно проводились реформи в аграрному секторі, в т.ч. і в освіті. Була введена приватна власність на землю і засоби виробництва, реформовані колгоспи і радгоспи, розпайовано близько 22 мільйонів гектарів земель. У результаті ми отримали симбіоз дрібних приватних селянських господарств, фермерських господарств і великих агрохолдингів. Агрохолдинги домінують у виробництві сільськогосподарської продукції. За допомогою їх зусиль Україна збільшила виробництво зернових, кукурудзи, соняшнику, сої тощо. Варто зауважити, що з виробництва та експорту пшениці ми посідаємо третє місце у світі, соняшника та олії, ячменю - перше в Європі і т.п. 

 

Разом з тим, потрібно зазначити, що реформування сільського господарства України було неефективним. Галузі, які мали високий відсоток доданої вартості, зазнали занепаду. Замість справжнього реформування колгоспів і держгоспів, зміни та пошуку ефективного власника, - вони були фактично знищені. На селі процвітає безробіття, виробнича та соціальна інфраструктура ліквідовані. Селяни – більше 6,5 мільйона власників, передають в оренду свої земельні паї агрохолдингам, іншим власникам, оскільки самі не мають достатніх ресурсів і кредитування для ведення господарської діяльності. У країні фактично відсутній кооперативний рух. Кількість кооперативів реально в десятки разів менша, ніж, скажімо, у Франції, котра є такою ж за розмірами, як Україна.

 

Усе це неминуче призвело до розбалансування кадрової політики. В умовах масового безробіття, демографічної кризи сільськогосподарські навчальні заклади переживають непростий час. Система підготовки кадрів вузького профілю за радянським зразком віджила себе. Тому коледжі та університети активно реформуються, вивчають міжнародний досвід, розширюють сферу підготовки фахівців не тільки з сільськогосподарських професій. Це викликає критику з боку уряду і частини інших університетів. У скрутному стані знаходиться аграрна наука, яка, маючи серйозний потенціал, так і не змогла знайти спільну мову з бізнесом, реалізувати свою потугу і тому поступово втрачає свої позиції.

 

Вважаємо, що Україні потрібна нова, сучасна концепція розвитку аграрного сектора, яка була б зорієнтована не тільки на зростання виробництва сировини, а й на виробництво продукції з високою доданою вартістю, збільшення глибини переробки, застосування біотехнологій, розширення сфери обслуговування, а також на соціальну перебудову сіл, розвиток зеленого туризму, що, в свою чергу, передбачає відродження українських сіл і невеликих містечок, ліквідацію безробіття, створення великої кількості робочих місць.

 

 

Рис. 1. Каліфорнійська модель університетів

 

Ці кроки вимагатимуть реформування аграрної освіти, оновлення навчальних закладів. Хто це своєчасно не зробить, того чекає злиття з іншими ВНЗ, входження до великих регіональних університетів. Прикладом вирішення означеної проблеми може слугувати каліфорнійська модель університетського розвитку.

 

Зважаючи на викладене вище, а також враховуючи входження освітньої галузі України до світового, зокрема європейського, освітнього простору, різко загострилася проблема реформування системи вітчизняної освіти. Не секрет, що сусідні країни повели активну роботу щодо залучення нашої молоді до навчання у своїх вишах. Загрози для вищої освіти в Україні наведені на рис. 2.

 

Сучасна система вітчизняної аграрної освіти поки зберігає занадто багато ознак колишньої, застарілої моделі освіти і не відповідає реаліям сьогодення. Непрофесійні спроби декого з владців «реформувати» освіту лише посилять кризу. Подальший розвиток такої ситуації є загрозливим і може призвести до повної стагнації системи підготовки кадрів для села в державі, втрати його потенціалу. Водночас ми розуміємо, що «віз попереду коня не їде»! Реформування сільськогосподарської освіти, науки, як і для, до речі, промисловості повинно відбуватися одночасно з реформуванням аграрного виробництва, відродженням українського села. Перші кроки вже зроблено. 

 

Рис. 2. Загрози вищої освіти України

 

Тривалий час підготовка кадрів для агропромислового комплексу в Україні була відокремлена від загальної системи освіти і перебувала в компетенції Міністерства аграрної політики і продовольства, що визначало шляхи розвитку аграрної освіти і було основним її клієнтом, від якого повністю залежало фінансування і робота галузі. Поступово Міністерство аграрної політики втратило інтерес до підготовки професійних кадрів, його роль в діяльності ВНЗ і коледжів була незначною. Тому в лютому 2015 року уряд передав сільськогосподарські ВНЗ у сферу управління Міністерства освіти і науки України. Нині аграрна освіта більш тісно інтегрується із загальною системою освіти країни. Незважаючи на те, що вища школа України сьогодні також зазнає активних змін, перебуває на перехідному етапі, що зумовлено набранням чинності Закону України «Про вищу освіту» (2014р.), триває реорганізація роботи аграрних вищих навчальних закладів. Йдеться про поглиблену автономію, самостійність, самоврядність, пошук нових сфер застосування свого потенціалу. Добре, що виші отримали право частково розпоряджатися власними коштами, але це тільки початок.

 

Сьогодні всі навчальні заклади системи сільськогосподарської освіти України поділяються на дві категорії за рівнем акредитації: 17 навчальних закладів III - IV рівнів акредитації (університети та академії) та 99 навчальних закладів I-II рівнів акредитації (коледжі). 

 

Відповідно до коаліційної угоди правлячої більшості в парламенті, передбачено активне реформування професійної освіти, створення аналога середньої спеціальної освіти, куди буде переведено всі технікуми й коледжі, а також  професійні ліцеї. Реформування вищої освіти спрямоване на об'єднання окремих ВНЗ та створення на їх основі поліпрофільних регіональних вищих навчальних закладів. Зважаючи на це, після реалізації реформи вищої освіти в Україні може залишитися невелика кількість суто аграрних ВНЗ, частина з яких стане інститутами, факультетами великих університетів. Схожі тенденції спостерігаються в США, Канаді, Німеччині. Потрібно зазначити, що система вищої освіти, в т.ч. й аграрної, дуже консервативна і орієнтована переважно на створення матеріальних активів, а не на здобуття нових знань, підготовку сучасного фахівця, розвиток ГРІН-технологій. Усе це вимагає активних дій з боку науково-педагогічної громадськості, колективів вищих навчальних закдадів. Дуже обережно слід реформовувати діяльність коледжів. Доцільно законодавчо відмінити освітній рівень молодшого бакалавра, дати право випускникам коледжів вступати до вишів за скороченими термінами навчання.

 

На нашу думку, у реформуванні вищої аграрної освіти слід сконцентруватися на таких напрямках:

- більш активно включати університети в глобальні мережі знань, брати участь в міжнародних дослідницьких проектах та грантових програмах, підтримувати розвиток дослідницьких університетів;

- підвищити роль спеціалізованих університетів, як джерела кадрів (формування корпоративних університетів);

- створювати регіональні інфраструктурні вузи з метою задоволення соціально-економічних потреб регіону;

- формувати університети загальної вищої освіти, національні відкриті університети, що опираються на он-лайн курси і т.і.

 

Сьогодні існує істотна невідповідність між результатами надання освітніх послуг і потребами агросектору. Випускникам ВНЗ не вистачає практичних знань та навичок, переважно вони здобувають лише теоретичні знання. Працедавці скаржаться на потребу в отриманні випускниками додаткових практичних знань, професійних навичок, які вони змушені здобувати вже на робочому місці. Технології навчання, педагогічні прийоми, наукова діяльність значно відстають від світової практики, що негативно позначається на якості підготовки фахівців.

 

Стало поганою практикою, коли близько 70% випускників аграрних ВНЗ працевлаштовуються в аграрному секторі, але після першого року своєї трудової діяльності змінюють місце роботи. Причини цього полягають у такому:

- відсутності соціальної інфраструктури в сільській місцевості, що ускладнює і робить неможливим проживання молоді на селі;

- низькій технологічності наявних робочих місць;

- низькій заробітній платні тих, хто працює;

- примітивній матеріально-технічній базі навчально-дослідних господарств.

 

Підсумовуючи все вище зазначене, можемо виокремити серед основних проблем аграрної освіти такі:

- система аграрної освіти України сьогодні ще не гнучка, дещо застаріла, часто відірвана від реального життя, сучасної науки і, як і раніше, орієнтована на підготовку вузького сегмента великих підприємств, схожих на такі, які були ще за радянських часів; 

- приватний сектор недостатньо зацікавлений у співпраці з навчальними закладами. Але й аграрні ВНЗ не завжди здатні повністю задовольнити очікування бізнесу. Частина керівників-бізнесменів налаштована лише на «споживання» професійних кадрів, не бажаючи підтримувати навчальні та наукові заклади; 

- повільне реформування навчального процесу, прірва між теорією навчання, аграрною наукою і навчальним процесом;

- навчальні програми підготовки, реалізацію яких забезпечують аграрні ВНЗ, часто технологічно застаріли, мають недостатню якість і практичну складову, далекі від наукових досліджень.

 

Обмежене фінансування, виділене на розвиток матеріально-технічної бази протягом останніх десятиліть, призвело до того, що зараз навчальні заклади практично не мають сучасної матеріально-технічної бази (техніки, обладнання, лабораторій тощо), необхідної для підготовки висококваліфікованих фахівців, використання сучасних методів досліджень в генній інженерії, біотехнологіях. Абсолютно неврегульованою є діяльність навчально-дослідних господарств університетів, вони працюють в нерівних умовах із приватними власниками землі. А великі апетити окремих бізнесменів, в т.ч. можновладців, що постійно зростають, призводять ще й до втрати ВНЗ земель навчальних господарств, дослідних центрів. Про це свідчить прийняте нещодавно рішення парламенту про введення податку на землю для навчальних закладів. Подібної практики у світі немає!

 

І лише з 1 вересня ц.р. під тиском Асоціації аграрних університетів вдалося відновити статус-кво і відмінити податок на землю для всіх українських університетів. Проте боротьба ще не завершилася.

 

Аналогічна ситуація відбувається і з аграрною наукою, яка представлена в першу чергу системою установ Національної академії аграрних наук, а також системою досліджень в межах вищих навчальних закладів. Сьогодні Національна академія аграрних наук також знаходиться на стадії пошуку шляхів реформування. Однак без Національної академії аграрних наук обійтися не можна. Скажімо, 80% зернових – це вітчизняні сорти, і тут виникає питання національної безпеки. Сучасний менеджмент не замінить науку і дослідження. Правомірність цієї тези можна підтвердити прикладом Грузії, де років десять тому об’єднали до купи аграрний університет, зооветеринарний інститут і 12 інститутів Аграрної Академії. Потім все приватизували. Нині все втрачено! Тому на базі Тбіліського технологічного університету створюється агрофакультет. Але скільки часу буде потрібно, щоб відновити повноцінну підготовку кадрів? А сьогодні сільське господарство країни просто деградує.

 

Разом з тим, на наш погляд, Національна академія аграрних наук повинна сміливіше визначитися з пріоритетами, сконцентрувати на них, особливо на фундаментальних дослідженнях, всі ресурси й кращі кадри. Допускаємо, що частина підрозділів може перейти на госпрозрахунок, а частина – до складу університетів. Таким чином Академія збереже лідерські світові позиції.

 

Щодо фінансування підготовки кадрів, розвиток науки. Якщо проаналізувати питому вагу витрат, спрямовану на проведення наукових та науково-технічних робіт у відсотках від ВВП деяких країн світу, то можна побачити, що Україна майже втричі менше виділяє коштів на науку в порівнянні з середнім показником по країнах Євросоюзу, а, наприклад, у порівнянні з Ізраїлем – менше, ніж у 5 разів.

 

Варто зауважити, що ці показники постійно знижуються. Якщо в 2007 році частка фінансування науки у ВВП України становила 1,4%, то в 2014 цей показник склав лише 0,73%, в т.ч. 0,3% за рахунок бюджету.

 

Витрати на одного дослідника в Україні набагато нижчі, ніж у таких країнах, як Китай, Індія, Німеччина, США. Якщо український уряд інвестує в підготовку дослідника 8 тисяч доларів, то Китай – 74, Індія – 127, Японія – 208, Німеччина – 245, США – 260 [2]. Маючи такі показники, говорити про інноваційний шлях розвитку економіки в нашій країні дуже складно. 

 

 

Рис. 3. Характеристики американського дослідницького університету

 

Хочу продемонструвати на рис. 3 характеристики американського дослідницького університету, які підготував Генрі Розовскі, професор Гарвардського університету. З цих характеристик бачимо, що навіть у Гарварді вважають, що без державної підтримки університети не будуть мати майбутнього і вони не повинні бездумно комерціалізуватися.

 

У проекті «Єдиної комплексної стратегії розвитку сільського господарства та сільських територій України на 2015-2020 роки» урядом декларується мета підвищення ефективності державних витрат на вищу освіту й наукові дослідження, реформування державних університетів і науково-дослідних інститутів, забезпечення високої якості та актуальності знань, що здобуваються студентами та дослідниками. Ми вважаємо, що нас очікує подальша інтеграція з академічною наукою, органічна передача частини НДІ до складу університетів. При цьому фундаментальні дослідження, а також деякі прикладні теми з головних напрямків аграрного сектора повинні зберегтися за НААН.

 

Варто підкреслити, що система освіти, на нашу думку, повинна забезпечувати:

- інтенсивне оновлення знань, що передаються студентам у процесі навчання;

- залучення роботодавців до реалізації навчального процесу;

- мобільність студентів і науково-педагогічних працівників;

- розробку і реалізацію сучасних програм підготовки фахівців, актуальних на ринку праці за всіма освітніми рівнями;

- інтеграцію освітнього та дослідницького процесів, їх поєднання.

 

З метою підвищення якості підготовки фахівців у сфері вищої аграрної освіти, на нашу думку,  сьогодні вкрай важливо:

- виробити сучасну стратегію розвитку аграрного сектору, ліквідувати безробіття в сільській місцевості, вибудувати новий тип взаємин бізнесу і науки, бізнесу й освіти;

- оновити з урахуванням міжнародних тенденцій стратегічні підходи щодо розробки навчальних програм, особливо їх дослідницької та технологічної складової;

- віднайти альтернативні джерела фінансування навчальних закладів. У даний час фінансування аграрних вищих навчальних закладів вкрай недостатнє. Воно не має інвестиційного характеру, практично не розвиває матеріально-технічну, методичну, наукову, дослідницьку бази. При цьому через відсутність взаємодії з бізнесом страждає не тільки кваліфікація випускників, а й фінансове становище ВНЗ, що неминуче віддзеркалюється на сфері всього виробництва в цілому; 

- знайти нові підходи щодо реформування системи кваліфікацій в аграрній освіті.

 

Сьогодні в системі вищих аграрних навчальних закладів України реалізується ступенева підготовка фахівців: за освітньо-кваліфікаційним рівнем «Молодший спеціаліст» – 63 спеціальності; «Бакалавр» – 40 напрямків; «Магістр» – 80 спеціальностей. У процесі підготовки цих фахівців досягнуто певних зрушень: постановою Кабінету Міністрів України від 29 квітня 2015 № 266 затверджено новий, істотно наближений до європейських вимог перелік галузей знань і спеціальностей, що набирає чинності 1 вересня 2015 року. Згідно з цим переліком галузь знань «Аграрні науки і продовольство» об'єднує 8 спеціальностей (агрономія, захист і карантин рослин, садівництво та виноградарство, технологія виробництва і переробки продукції тваринництва, лісове господарство, садово-паркове господарство, водні біоресурси та аквакультура, агроінженерія). 

 

Значна увага приділяється налагодженню міжнародного співробітництва, підвищенню рівня інтернаціоналізації аграрної освіти. Важливим критерієм якості освіти у контексті світових тенденцій є участь у міжнародних конференціях, публікації в міжнародних виданнях, викладання в закордонних навчальних закладах та залучення кращих іноземних професорів до навчального процесу в Україні. 

 

Національний університет біоресурсів і природокористування України (НУБіП України) є одним з провідних українських вищих навчальних закладів у галузі агробізнесу й агроекономіки. Останнім часом в університеті відбувається активна модернізація освітнього процесу, тому всі зусилля спрямовані на досягнення регіонального лідерства та міжнародного визнання у сфері освіти через підвищення якості надання освітніх послуг, поєднання науки, освіти й виробництва. Наш університет уклав угоду про співпрацю з Національною академією аграрних наук. Активно почали працювати Ради працедавців на всіх факультетах. Студентство посилює потяг до нових знань, шукати роботу з перших дныв навчання.

 

Ми підтримуємо зв’язки з 146 університетами та науковими установами світу, беремо участь у 49 міжнародних програмах. З п’яти університетами світу реалізуємо програми подвійних дипломів. З метою здійснення якісних і кількісних перетворень нами розроблена програма розвитку «Голосіївська ініціатива – 2020». Основне завдання запропонованих змін – формування університету як провідного навчально-наукового центру України з проблем наук про життя, підготовку науково-педагогічних, наукових, управлінських і професійних кадрів вищої кваліфікації для органів влади, сільського господарства та пов’язаних з ним суміжних галузей економіки і сфер суспільного життя.

 

НУБіП України – дослідницький університет, який концентрує свої зусилля на науковому забезпеченні ефективного розвитку аграрного сектору, суміжних з ним інших сфер національної економіки, галузей наук про життя, підвищенні конкурентоспроможності вітчизняної освіти, інтеграції системи української освіти в єдиний європейський освітній простір. Лише в цьому році на наукові проекти буде спрямовано близько 24 мільйонів гривень, майже половина з них – це кошти бізнесу. Запорукою успішного процвітання університету є підготовка висококваліфікованих фахівців європейського та світового рівнів, творче поєднання освітньої та наукової діяльності. Нині на кожній спеціальності є навчальні групи, де викладання ведеться іноземною мовою.

 

Реалізація стратегічних завдань програми розвитку університету, з одного боку, є продовженням курсу держави, спрямованого на розвиток вищої освіти, з іншого – дає імпульс для подальшого покращання стану освіти і науки вже найближчим часом. Перший передбачає розширення доступу до вищої освіти, другий – забезпечення якості освіти та ефективності використання фахівців з вищою освітою, третій – реалізацію інтеграційних процесів на регіональному, державному та міжнародному рівнях. Вважаємо, що Міністерство освіти і науки мусить обережно поставитись до аграрних вишів, зберегти науково-методичний центр, підтримати розвиток наукової складової, сприяти інтеграції з іншими вишами держави. Асоціація аграрних університетів вважає, що доцільним було б створити спільно з Євросоюзом на базі нашого вишу Національний дослідницький центр для всіх аспірантів і докторантів, вчених аграрних університетів з біотехнологій, енергозберігаючих технологій та ін.

 

Реформування освіти, вітчизняної науки – справа тонка і хвороблива, тому надзвичайно актуальним залишається відомий вислів «не нашкодь». Мусимо не допустити розграбування навчальної бази університетів, не дати знищити коледжі. Комплексний підхід, об’єктивні оцінки і виважені рішення – запорука успішного розвитку України на десятиліття вперед.