АЛЕЯ СЛАВИ: Алексєєв Євген Венедиктович

     Алексєєв Євген Венедиктович (1869-1930) – видатний вчений-лісовод, професор, доктор сільськогосподарських наук, практик у галузі лісового господарства, організатор у сфері вищої лісогосподарської освіти і наукових досліджень в Україні, один із основоположників лісової типології. 

     Народився Є.В. Алексєєв у Петербурзі, у генеральській родині. Після закінчення гімназії (1888 р.) вступив до Санкт-Петербурзького державного лісотехнічного інституту, який закінчив у 1894 р. у званні вченого-лісівника першого розряду. Молодий лісівник послідовно проходив етапи лісівничої служби: завідував лісопорядком у лісах Ветлужського повіту Костромської губернії; помічник лісничого в Костромському лісництві; лісничий Нижегородського лісу. Роботою на посаді лісничого займався протягом двадцяти років (з 1895 р. до 1914 р.). У цей період він працював у різних районах європейської частини Російської імперії – від Нижегородської та Казанської губерній на сході до Біловезької пущі на заході. Характерними рисами виробничої діяльності Є.В. Алексєєва були творча ініціатива, глибоке вивчення об'єкта і прагнення раціоналізації трудових процесів.

     На початку Першої світової війни Є.В. Алексєєв переїжджає до Києва, де від 1914 р. працював лісовпорядником у лісах Київського дільничого округу. Є.В. Алексєєв добре знав праці свого однокурсника Г.Ф. Морозова, а також лісотипологічні концепції А.А. Крюденера, з яким він тривалий час працював у Біловезькій пущі.

     У Києві починається професійна наукова діяльність Євгена Венедиктовича. Прийшовши в науку з практики, він не міг не використати свій багатющий лісогосподарський досвід у науковій сфері. Він розвиває бурхливу діяльність у напрямку пропаганди серед спеціалістів і населення наукових знань про ліс, публікує численні брошури.

     Як один із найдосвідченіших лісоводів свого часу він займає керівні посади, зокрема, завідував лісовим підвідділом Київського губернського земського відділу, а з 1922 р. очолює лісовий відділ Наркомату землеробства УРСР. Із 1928 р. був головою лісової секції Київського відділення сільськогосподарського наукового комітету Радянської України.

      У цей же період він в короткий термін склав докладну інструкцію з обліку та опису лісового фонду України.
     Лісове господарство Української республіки відчувало у той період гостру нестачу кваліфікованих кадрів, і Є.В. Алексєєв, не залишаючи керівництва лісовою справою, з жаром приймається за організацію такої структури. При Київському сільськогосподарському інституті (з 1922 р.) було відкрите лісове відділення (згодом лісоінженерний факультет), ініціатором-засновником та першим деканом якого став Є.В. Алексєєв. Також він був першим деканом лісогосподарського факультету й завідувачем кафедри загального лісівництва Українського лісотехнічного інституту. Є.В. Алексєєв проявив себе на поприщі розвитку лісівничої освіти як блискучий організатор й адміністратор. За час своєї діяльності на посадах він збагатив факультет потужною дослідною базою з прилеглих до Києва лісівництв, брав участь в організації будівництва й обладнанні навчального корпусу для лісівників у Голосієво, залучав кращі сили професорів і викладачів до підготовки кадрів лісівників та поклав початок інтенсивній дослідницькій роботі на факультеті.

     Так, у 1925 р. було організоване Боярське навчально-дослідне лісництво для проведення навчальних практик студентів та наукових досліджень викладачів лісоінженерного факультету. На кошти цього лісництва у 1926 р. розпочато будівництво навчальних корпусів сільськогосподарського інституту, у тому числі окремого корпусу лісоінженерного факультету. На педагогічну роботу Є.В. Алексєєву вдалося залучити відомих вчених: акад. Є.П. Вотчала, проф. Д.І. Товстоліса, проф. А.Г. Лебедєва, проф. З.С. Голов'янка та ін.

     У науковому плані Є.В. Алексєєв береться за вирішення проблеми типології лісів. Як науковець, він мав різко підкреслену орієнтацію на практику – лісогосподарське виробництво. Водночас серед вчених-лісівників вирізняється як глибокий, проникливий мисливець. Це дало Є.В. Алексєєву змогу у своїх публікаціях чітко осягнути процеси та явища, які відбуваються у лісі. Він вважав, що в основу вчення про типи лісу повинна бути покладена "постійність взаємин між складом і властивостями деревної рослинності та умовами місцевиростання".

     Свої лісотипологічні погляди Є.В. Алексєєв виклав у кількох публікаціях серед яких невеликі за обсягом монографії: "Класифікація типів лісу. Правобережжя". (1925, 1927 р.), "Об обоснованных поняттях лесоводственной типологии" (1927 р.), "Рубки ухода в связи з типами леса" (1927 р.). Типологічну класифікацію Є.В. Алексєєв розробив у вигляді таблиці окремо для лісів "по суходолу" та "по мокрому". Розгорнуті характеристики типів грунтувалися на значному масиві дослідного матеріалу, отриманому Є.В. Алексєєвим при вивченні пробних площ, описі ґрунтів у двометрових ямах, надґрунтового покриття та ін. Достатньо відмітити, що територія досліджених вченим пробних площ становила 253 га, а число ґрунтових ям перевищувало 200.

     У теоретичному плані Є.В. Алексєєв попереджав багатьох фітоценологів, оскільки він, як і В.Я. Добровлянський, Т.Ф. Морозов, давав чітке формулювання поняттю лісу. П.С. Погребняк (український вчений-лісівник та ґрунтознавець, професор кафедри лісівництва УСГА (НУБіП України) вважав, що Є.В. Алексєєв набагато раніше, ніж фітоценологи прийшов до правильного розуміння лісу – як єдності організмів і середовища, випередивши виникнення терміну "біогеоценоз" на 30-40 років. Значну увагу професор Є.В. Алексєєв приділяв доглядовим рубанням за лісом та поновленню соснових лісів у зв'язку з головними рубками. Він був авторитетним і популярним серед українських лісівників вчителем з цих питань. Дослідні рубання Є.В. Алексєєв проводив з максимальною ретельністю. Ним уперше в Україні було проведено досліди з метою боротьби зі сучкуватістю соснової деревини. Результати досліджень оприлюднені у роботах "Рубки ухода в святи с типами леса" (1929 р.), "Семенно-лесосечные рубки" (1927 р.). На жаль, багато дослідних об'єктів Є.В. Алексєєва були втрачені за період німецько-фашистської окупації.

    Є.В. Алексєєв був не лише досвідченим прогресивним керівником лісового господарства, всебічно вивчав потреби вітчизняного лісівництва, а й лісознавцем-дослідником, який глибоко пізнав природу лісу і деревних порід, та який створив оригінальну класифікацію типів лісу. Є.В. Алексєєв був також патріотом своєї Батьківщини, якій прагнув усією своєю діяльністю принести найбільшу користь як у науці, так і практиці лісового господарства. Є.В. Алексєєв був прекрасним вченим-педагогом молодих лісівників.

    Талановитий педагог, блискучий лектор, який умів полонити аудиторію, один із мислителів, популярних серед лісівників свого часу – таким запам’ятали Є.В. Алексєєва його сучасники.

Людмила Лановюк,
директор музею історії НУБіП України