АЛЕЯ СЛАВИ: Вотчал Євген Пилипович

25 жовтня 2015 року

     Євген Пилипович Вотчал (1864-1937) – фахівець у галузі фізіології рослин, доктор ботаніки, професор, академік АН УРСР.
     Є.П. Вотчал народився у сім'ї титулярного радника, начальника відділення Казанської казенної палати Пилипа Івановича Вотчала, який належав у той час до кола наукової інтелігенції. Він мріяв, щоб його син став філософом. У Євгена рано проявилися музичні здібності – хтось навіть пророкував йому музичну кар'єру.
     У 1875 р. Євген Вотчал вступає до Другої Казанської класичної гімназії, де формується його інтерес до природничих наук. У 1883 р. він закінчує навчання в гімназії із золотою медаллю і вступає на природниче відділення фізико-математичного факультету Казанського університету. Під час навчання він захоплюється фізіологією рослин і вже на третьому курсі бере участь в експедиції на Тянь-Шань, де збирає цікавий і багатий рослинний матеріал та готує гербарій.
     Перша наукова праця Є.П. Вотчала присвячена розподілу соланіну в рослинах. Він уперше запропонував гістохімічний метод визначення соланіну і проаналізував його значення для рослин.
     У 1887 p., після закінчення навчання, Є.П. Вотчала було залишено в університеті на два роки для підготовки до професорського звання. Спеціалізувався з фізіології рослин у відомого ботаніка М.Ф. Леваковського. Уже в січні 1889 р. Є.П. Вотчал отримує дозвіл від Ради професорів університету і від'їжджає до Москви, де починає працювати на посаді позаштатного лаборанта при ботанічній лабораторії Московського університету разом із всесвітньовідомим вченим К.А. Тімірязєвим. У Москві Є.П. Вотчал знайомиться також з такими видатними вченими, як Мендєлєєв, Столєтов, Сеченов, Марковников. У той час Москва вирувала всебічним інтелектуальним життям. Невдовзі Є.П. Вотчал отримує ще одну пропозицію – посаду лаборанта в Петровській академії. Незважаючи на велику зайнятість, активно працює над своєю магістерською дисертацією, присвяченою руху води в рослині. Цінні поради при виконанні наукової роботи молодому дослідникові надав видатний учений у галузі механіки, засновник сучасної гідроаеродинаміки М.Є. Жуковський. У цей період формується основний напрям наукових досліджень ученого – водний режим рослин.
    У 1890 р., за рекомендацією К.А. Тімірязєва, Є.П. Вотчала було обрано асистентом кафедри анатомії і фізіології рослин Варшавського університету, яку очолював відомий ботанік-морфолог В.І. Бєляєв. За півтора року перебування у Варшаві Є.П. Вотчал отримує великий досвід організації наукової роботи, постановки лабораторних досліджень, підготовки лекційного матеріалу, проведення лекцій. У 1891 р. разом із сім'єю він повертається назад до Москви. К.А. Тімірязєв бере його на посаду асистента в Петровську сільськогосподарську академію і Московський університет. Він одразу включається у наукову роботу. Виконує майже всю експериментальну частину теми «про рух пасоки в рослинах». У 1892 р. Є.П. Вотчал розпочинає дослідження джерел енергії в деревному стовбурі. У серпні 1893 р. йому запропонували обійняти посаду ад'юнкт-професора кафедри фізіології рослин із вченням про мікроорганізми в Ново-Олександрійському інституті сільського господарства та лісівництва, де із січня 1894 р. він розпочинає читати лекції з бактеріології та фізіології рослин. Одночасно розробляє програми курсів з фізіології рослин, пристосовані саме для сільськогосподарського вищого навчального закладу, проводить практичні заняття з бактеріології та невдовзі відкриває новий кабінет фізіології рослин.
     Тривала теоретико-експериментальна робота завершилася захистом магістерської дисертації «О движении пасоки (воды) в растении …» (у холі 10 навчального корпусу у музейній вітрині можна побачити одне із перших видань цієї наукової праці 1897 р.). Вчений експериментально встановив аналогію між водним потоком у деревині та водним потоком у колонці піску, насиченого водою та пухирцями газу. Це дало змогу М.Є. Жуковському математично обґрунтувати теорію Є.П. Вотчала і розробити математичну модель явища, яка пояснює рух соків у рослині дією фізичних сил. За цю роботу Є.П. Вотчалу було присуджено ступінь не магістра, а відразу доктора ботаніки – рідкісний випадок для Московського університету.

Будинок лабораторії, оранжерея і дослідна ділянка

кафедри спеціального землеробства (1901 р.)

     У 1898 p., він переходить до Київського політехнічного інституту на посаду ординарного професора. На новому місці він очолює роботу з організації кафедри ботаніки для сільськогосподарського та хімічного відділень. Розробляє план побудови лабораторії та ботанічного саду з оранжереєю, вегетаційним будиночком, ставком. Викладає курси анатомії та фізіології рослин, мікробіології, керує практичними заняттями студентів. За короткий час була створена одна з кращих у Росії ботанічна лабораторія. Необхідне новітнє наукове обладнання Є.П. Вотчал придбав під час відрядження до Швейцарії та Німеччини в 1899 р. На кафедру запросили відомих вчених – С.Г. Навашина, В.В. Фінна, М.В. Цингера, Г.А. Левитського, які згодом стали гордістю вітчизняної науки. І в тому, що сільськогосподарське відділення КПІ відіграло величезну роль у розвитку фізіології рослин в Україні, безсумнівно, велика заслуга Є.П. Вотчала і його наукової школи. Прекрасний лектор, неперевершений експериментатор, він наснажував студентську аудиторію своїм ентузіазмом, творчою енергією. Саме тут Є.П. Вотчал підготував фахівців, які згодом стали провідними ботаніками і фізіологами рослин. Це, зокрема, В.Р. Заленський, В.В. Колкунов, майбутні професори О.О. Табенцький, І.М. Толмачов і багато інших. Його учень – один з піонерів екологічної фізіології рослин В.Р. Заленський – підготував магістерську роботу з кількісної анатомії різних листків одних і тих самих рослин. Він виявив залежність анатомічної будови листка від місця його розташування на стеблі, що пізніше одержало назву«закону Заленського». Захоплений новаторськими ідеями та лекціями професора Є.П. Вотчала, після закінчення юридичного факультету Київського університету до нього прийде вчитися В.В. Колкунов. Перші наукові роботи В.В. Колкунова, виконані під керівництвом Є.П. Вотчал, присвячені фізіології посухостійкості культурних рослин.

     Одночасно із розгортанням педагогічної діяльності поширюються і наукові пошуки вченого у галузі фізіології деревних рослин: «плач» дерев на різній висоті стовбура, механізм всмоктування кореня деревини влітку, випаровування листків у кроні, хімічні особливості пасоки. Просуваються також дослідження загального характеру руху води в деревині. А з 1902 р. він починає дослідження тиску у водоносних тканинах дерева по всьому стовбуру. Наполегливість, працьовитість, цілеспрямованість пошуку Є.П. Вотчала можна з повним правом назвати науковим подвигом. У листі до К.А. Тімірязєва вчений повідомляв: «Я будую риштування (башти) до верхівки дерева метрів 13-14 від землі та записую добовий хід тисків (залежно від пори року й доби). Кілька разів, майже не сідаючи, я лазив угору і підраховував 42 години без сну. Вийшли дуже цікаві дані». У 1904 р. Є.П. Вотчал поновлює свої дослідження кореня рослини, які розпочав ще під час роботи в Ново-Олександрійському інституті сільського господарства та лісівництва. Пізніше, з 1910 p., він починає вивчати електрофізіологію дерева, а також повітря, що оточує дерева, особливо з точки зору електропровідності й радіоактивності.

     У період 1900-1904 pp. він активно працює на культурно-освітній ниві – разом з іншими провідними професорами викладає в недільних школах для робітників. Бере активну участь у діяльності Народної аудиторії Київського товариства сприяння початковій освіті. Учений широкої ерудиції, обізнаний у різних галузях знань – філософії, історії, літературі, Є.П. Вотчал читав лекції у Київському товаристві природознавців, Сільськогосподарському науковому комітеті, брав участь у створенні Вищих жіночих медичних курсів, Жіночого медичного інституту. «Коли медичному інституту, - писав він в автобіографії, - було потрібно створити замість зоології та ботаніки новий курс біології, інститут зробив честь просити мене виконати це доручення. Я створив цю, тоді ще нову дисципліну, котра не мала жодних підручників із тими ухилами, які були необхідні». На вченого було покладено чимало інших доручень: у 1911 р. тимчасово виконував обов'язки присяжного засідателя, у 1913 р. — член професорського дисциплінарного суду, член бібліотечної комісії.  

     Природа щедро наділила Є.П. Вотчала талантом педагога. Його лекції відзначалися глибиною, логічністю, дохідливістю, емоційним характером та багатством мови.      У бурхливий період 1914-1918 pp. продовжує дослідження в галузі електрофізіології — на побудованих баштах досліджує електроструми у стовбурі дерева та вплив на потенціали умов бойової обстановки — вибухів снарядів, проходження бронепоїздів та ін.
     Із січня 1920 р. він стає деканом агрономічного факультету Київського політехнічного інституту. А у вересні 1920 р. було прийнято рішення про створення на базі цього факультету сільськогосподарського інституту, який вже у серпні 1922 р. став цілком самостійним вищим закладом, що складався з двох відділень — агрономічного і зоотехнічного. Звичайно, Євген Пилипович брав активну участь у цих заходах. Він викладає тут курси анатомії та фізіології рослин, сільськогосподарської мікробіології, основи теорії та техніки.
     Задля вирішення потреб сільського господарства Є.П. Вотчал організовує у 1922 р. лісоінженерний факультет, який згодом перетвориться у Лісоінженерний інститут.
     У 1926 р. він створює навчально-дослідну лісову станцію, де разом з учнями вивчає питання підсочки сосни, тиску у смоляних ходах, випаровування крони, тобто займається питаннями лісівництва, фітофізіології, таксації.
     У 1932 р. Є.П. Вотчал залишає 34-річну педагогічну діяльність у Сільськогосподарському інституті і переходить на посаду завідуючого відділом фізіології та анатомії сільськогосподарських рослин в Науковому інституті селекції (створений у 1920 p.). Основні напрями його роботи в цей час: дослідне фізіологічне порівняльне сортовивчення у природних умовах; розробка прийомів польової фізіологічної діагностики для практичної роботи селекціонерів; вивчення питань фізіології; комплексне вивчення умов водного балансу; дослідження питань асиміляції вуглекислого газу листками у природних умовах у нормально вкорінених рослин.   

      З 1899 р. Є.П. Вотчал був дійсним членом Київського товариства природознавців. А в 1921 р. його обрали дійсним членом ВУАН. Ще з 1918 p., самого початку утворення ВУАН, Є.П. Вотчал бере активну участь у процесі формування структури Академії наук, проведення фітофізіологічних досліджень планувалося в Інституті експериментальної ботаніки і частково на кафедрі прикладної ботаніки. У кінці 1921 р. при ВУАН було відкрито кафедру біології сільськогосподарських культур та лісових рослин, яку і очолив Є.П. Вотчал. На цій кафедрі було завершено довгий цикл дослідів з вивчення динаміки і складу пасоки в березах. Також досліджувалася фізіологія смоловидільної функції сосни, вивчався розподіл тиску у смоляних ходах дерева у зв'язку з підсочною та ін. З 1930 р. на кафедрі досліджувались теми підвищення врожайності та посухостійкості сільськогосподарських культур, цукристість цукрових буряків, розробка фізіологічних характеристик окремих генотипів сільськогосподарських культур. Є.П. Вотчал вивчав розвиток процесу терпенового виробництва, тобто добування смоли з хвойних дерев. Перед ученим постало завдання дослідити і створити закінчений процес добування смоли промислового характеру, з чим він успішно впорався. Йому також належить пропозиція та організація ідеї створення курсів для виховання кадрів для підсочної промисловості.

     На початку XX ст. почався період становлення наукової школи Вотчала. Остаточне її становлення припадає на 20-ті роки. Наукова школа Вотчала зробила великий внесок у формування теоретичних основ створення нових сортів цукрових буряків з високою цукристістю, а також сприяла розвитку еколого-фізіологічного напряму досліджень. Вотчал – автор низки статей до «Энциклопедического словаря» братів Гранат (Москва, 1910-1948), зокрема «Ассимиляции азота», «Сосуды млечные», «Растительные соки» та ін.
 

     Типовими рисами наукової творчості вченого були глибокий аналіз літературного спадку попередників; самобутня власна експериментальна майстерність (сконструював багато нових приладів, володів методиками найтоншого експерименту в галузі фітофізіології); оригінальні авторські розробки та методики; найтісніший органічний зв’язок теорії з практикою.

Людмила Лановюк,
директор музею історії НУБіП України

 

Набір на навчання (синій)_2015Захисти дисертаційРегіональні навчальні заклади (синій)

Натисніть «Подобається», щоб читати
новини НУБіП України в Facebook