Згадуємо минуле, віримо у майбутнє: НУБіП України святкує День Державного прапора України та День незалежності України. Виставка прапорів в музеї історії НУБіП України

Щорічно 23 серпня, починаючи з 2004 р., в Україні вшановують один з трьох ключових державних символів — синьо-жовтий стяг.

04 вересня 1991 року національний синьо-жовтий прапор замайорів над Верховною Радою України. А 28 січня 1992 року Верховна Рада України офіційно затвердила його Державним Прапором України. 23 серпня відзначають День Державного прапора України. Цей день — більш ніж ритуал: це нагадування про незалежність, боротьбу за свободу та щоденну жертву, що зараз віддається в ім’я нашої державності. 23 серпня, країна урочисто піднімає жовто блакитний стяг над державними установами, історичними пам’ятками й, що особливо важливо, — у серцях кожного українця. Ми не лише вшановуємо славетні сторінки нашої історії, не лише згадуємо подвиги предків та героїв новітньої доби. Ми проживаємо цю історію просто зараз. Бо незалежність — це не лише дата в календарі, а постійна боротьба, вибір, відповідальність і дія.

24 серпня 1991 року відбулася подія, якої прагнули покоління українців — проголошення незалежності української держави. Це стало можливим завдяки жертовності багатьох «лицарів духу», які свідомо обрали шлях боротьби за свободу і гідність.

24 серпня 1991 р. Верховна Рада України прийняла Акт проголошення незалежності України. З прийняттям Акту на геополітичній карті світу з’явилася нова держава — Україна. Конституційною більшістю голосів (346 народних депутатів — «за», 1 — «проти», 13 — «утримався»), Акт проголошення незалежності України було схвалено. Його автором є український політик, дисидент Левко ЛУК’ЯНЕНКО. Випускник нашого вишу — Олександр МОРОЗ — запропонував реформувати армію і ввести власну валюту.

24 серпня відбулося також затвердження назви нашої держави — Україна (компромісний варіант між «Республікою Україна» та «Українською Республікою»).

Рішення про проголошення незалежності було ухвалено на всенародному референдумі 01 грудня 1991 року. Після його проведення світові держави визнали нашу суб’єктність. Першими — 02 грудня — визнали українську незалежність Польща і Канада; 03 грудня — Угорщина; 04 грудня — Литва й Латвія; 05 грудня — Росія, Болгарія, Словенія. До кінця грудня 1991 р. Україну визнали 68 держав світу, серед яких США (25 грудня), Німеччина (26 грудня), Франція (27 грудня), Японія (28 грудня), Велика Британія (31 грудня).

Ми згадуємо героїчне минуле, щоб не забувати, якою ціною здобувалася свобода. Ми дякуємо тим, хто стояв на барикадах, хто першим вийшов на Майдани, хто сьогодні боронить нашу землю на фронті, у тилу, у волонтерських центрах, у лікарнях, у школах і наукових установах. Ми шануємо силу духу, стійкість, жертовність і незламність — риси, які завжди були фундаментом української державності.

Сьогодні українці з особливою глибиною усвідомлюють значення суверенітету своєї держави та непорушності кордонів. Повага до національних символів, зокрема Державного Прапора, та єдність суспільства у боротьбі за свободу і незалежність є стрижнем сучасної України.

Відзначення Дня незалежності упродовж 34 річного періоду відбувалося як доволі скромно, так і урочисто, з військовими парадами. Останнє святкування у 2021 році стало наймасштабнішим: тільки в Києві в заходах брало участь понад 100 тисяч осіб. Марші вишиванок, концерти, перформанси були проведено в найбільших містах України: Харкові, Львові, Одесі, Дніпрі.

Новий формат святкування започаткували президенти Віктор ЮЩЕНКО: («Молитва за Україну», ярмарок народних умільців на Майдані Незалежності, виступ хору Національної опери), Володимир ЗЕЛЕНСЬКИЙ (вшанування пам’яті героїв та загиблих, урочистості на Майдані Незалежності з хвилиною мовчання та виконанням гімну, перформанси).

Ми формуємо сучасне. Щоденними вчинками, справами, рішеннями. Кожен урок, кожна інновація, кожен благодійний внесок, кожна збережена культура, кожна виставка, кожне підняте за спиною військового знамено — все це й є частинкою великої роботи з творення незалежної України. Особливий внесок у цей ритуал робить Національний університет біоресурсів і природокористування України. У музеї історії університету зберігаються прапори, подаровані випускниками, які нині захищають нашу країну — студентами та викладачами, котрі стали військовими, волонтерами, медиками. Представлені прапори — не просто колекція артефактів. Це живий щоденник війни, написаний полотном, кольором і подихом кожного захисника. Прапори, подаровані «на пам’ять» НУБіП Україні, стали живими знаряддями свідомості, вони безпосередні презентатори сили українців. Вони нам проголошують: символи мають силу — навіть тоді, коли мир видається мрією. Вони нагадують нам, хто ми є, за що боремось і чому не маємо права зупинятись.

Ця експозиція прапорів має емоційну глибину: жовто-блакитні стяги перетворились на живу хроніку війни. На них — підписи, побажання, емблеми військових підрозділів, зображення техніки, написані від руки звернення. Кожен прапор — це голос з фронту, сповнений болю, надії й незламної віри в перемогу. Особливу увагу привертає прапор із цитатою Тараса ШЕВЧЕНКА: «І буде син, і буде мати, і будуть люди на землі» — символ продовження життя навіть у найважчі часи. Поруч інші стяги, де фігурують назви підрозділів, дати, міста, а також малюнки та підписи студентів-військових. Один із прапорів підписано бійцями ще в 2017 році — він став частиною історії не лише університету, а й держави. На фоні цієї експозиції — стенди з історією університету, що ще більше підкреслює зв’язок поколінь: від наукових здобутків і здобувачів мирного часу — до героїв, які сьогодні виборюють свободу для майбутніх поколінь.

Це не просто виставка — це місце сили. Вона демонструє, що державні символи — це не формальність. Це — серце нації, яке нагадує про честь, про пам’ять, про єдність. Вони вчать цінувати не лише зовнішній символ, а й усе, що стоїть за ним: кров, мужність, віру. Виставка також закладає підвалини майбутнього, в якому прапор України майорітиме не з жалем чи сумом, а з гідністю, упевненістю та силою. Майбутнього, в якому наступні покоління знатимуть: вони — нащадки тих, хто не зламався, не здався, не відступив. Хто встояв — і переміг.

У 2025 р., коли Україна мужньо протистоїть російській агресії, Державний Прапор є особливою силою. Жовто-блакитне полотнище — це не просто фарби, а ті зрізи неба й жнива, які поколіннями плекали наш суверенітет. День Державного Прапора і День Незалежності України уособлюють пам’ять про багато поколінь наших предків, які творили націю і боролися за державність.

Ми з глибокою шаною вшановуємо пам’ять усіх, хто віддав своє життя за свободу та незалежність України, і з вдячністю згадуємо нинішніх воїнів-захисників, які мужньо продовжують боронити нашу державу у важкий час. Родини військових, волонтери, медики, громадяни — всі, хто підтримує Україну, відчувають силу синьо жовтого дзвону. Прапор руйнує стіни страху, єднає і надихає. Нехай наші серця сповнюються гордістю за рідну землю, а синьо-жовті стяги гордо майорять у кожному куточку світу — як символ незламної єдності, відданості суверенітету, незалежності та територіальній цілісності України!

Четвертий рік поспіль українці не відзначають цей день у звичайному режимі свята. З 2022 року — це день пам’яті, день вдячності, день шани всім тим, хто стоїть на сторожі нашої держави, нашого майбутнього. Дякуємо кожному, хто наближає день Перемоги.
Пишаємось. Пам’ятаємо. Боремось. Діємо. Перемагаємо.

Оксана СИЛКА,
директор музею НУБіП України

Олена КРОПИВКО, Олена ЛЮБОВЕЦЬ,
викладачі кафедри міжнародних відносин
і суспільних наук