Доля. Людина. Народ. Україна

 

В анотації до книги мовиться: книга ця — про Долю… Долю Людини, Народу, України… Скільки горя, біди, нещасть випало цій Трійці впродовж століть… І нині українці цю чашу гірку спивають сповна... Доля трагічна й водночас героїчна та світла... Доля цілого народу українського употужнюється діяннями синів своїх і доньок — що триста, що сто літ тому, що нині у боротьбі зі споконвічним варварством недолюдків-рашистів. Задумана як розповідь про трагічну долю однієї людини, однієї сім’ї, родини і роду, книга ця магічним чином «вийшла» на долю усього нашого народу. Де особисте переплітається з громадським, де мужність та героїзм можуть бути сусідами дрібнодушшя, пристосуванства, проявляючись в особливі часи вибору, коли нема місця компромісам. І книга ця має слугувати не казенному, формальному сприйняттю історії України чи конкретного її регіону, навіть сім’ї, роду, окремих людей. Це не малюнок на папері абстрактного «родинного дерева». Тут — трагедія війн, геноциду-голодомору, страждань, поневірянь і водночас відновлення, воскресіння, піднесення, здобуття віками омріяної Волі та Свободи… У боротьбі, яка ніколи не припинялася і не припиняється. Документальна основа книги, де є місце особистій історії, переплетеній із фундаментальними віхами українського поступу, охопно з будуванням нової незалежної держави також і нашим поколінням-спадкоємцем героїки нашого роду Українського, — її визначальна особливість. Це — книга-урок… Книга-розмисел... Книга-сповідь… Книга-покаяння... У кожного, хто читатиме, — своє...

 

Назва цієї книги з’явилася наче нізвідки… Якось одразу… Як осягнення — чогось особливого і важливого… А писав її незвично довго і з постійним відчуттям ще не до кінця осмисленого чогось, усвідомленого, пережитого й переболеного… Наче сама Доля притримувала викладення на папір сюжету, в який мають врости нові неочікувані акценти. Ось і ці рядки — й це теж, мабуть, не випадковість! — пишу 26 липня 2023 року о 13:33 під звук сирени, що сповіщає повітряну тривогу. Повітряну тривогу в кровопролитній війні, яку росія принесла на нашу рідну українську землю віроломним вторгненням 24 лютого 2022 року. …І це після тридцяти років по тому, як після розпаду СРСР, очолюючи комісію Хмельницької обласної державної адміністрації з передачі архівів КДБ до Державного архіву, я мав змогу торкнутися такого глибокого та неосяжного болю трагедії України й українців, якого нікому і ніколи не бажаю відчути. Болю, посиленого й особистим трагічним моментом: із зашифрованих і засекречених архівних глибин спецслужб до моїх рук потрапила справа «про антирадянську» роботу мого рідного діда Касяна Андрійовича ЧИЖА. Пам’ятаю, як після ознайомлення з документами, на мою вимогу скопіювати і надати мені цю копію, працівник архіву СБУ спробував щось заперечити, однак, зустрівши мій промовистий погляд, невідкладно виконав моє прохання. Саме тоді я зрозумів: голос мого діда, мужнього і незламного українця, мають почути нащадки.

 

Голос із вічності — це не лише звернення до рідних і близьких людей, до земляків, а й до усіх українців… Тобто, звернення «до міста» — URBI і «до світу» — ORBI. І якщо «Urbi et Оrbi» — урочисте папське Різдвяне і Пасхальне богослужіння, звернення до християн у світлі свята Народження Сина Божого та Його Безсмертя через Воскресіння, то книга ця — про народження Людини фактом самопожертви, яка вибрала честь, гідність та незламність, вибрала смерть за громаду на своїй Голгофі — навпроти ницості, зради, холуйства… Фактично, книга ця — своєрідна присвята Спасителю роду людського у триєдиній нерозривній сутності Бога Отця, Бога Сина і Бога Духа Святого та водночас присвята Богові у Людині з її Вірою, Надією, Любов’ю, які, в єдності своїй, спасають. Рятують навіть тоді, коли, здається, уже нема порятунку. Тим самим Голос із вічності — це голос і Воскреслого, Безсмертного Людського Духу, звернутий до нас, нинішніх, і до тих, хто буде після нас… Це також наш голос, коли ми залишимо світ цей у спадок нашим дітям, онукам і правнукам… Яким буде цей спадок?.. Що ми зоставимо по собі?.. Чим надихнемо і від чого застережемо?..

 

 Здаватися людиною — не те, що нею бути...

 

Задумана як розповідь про трагічну долю однієї людини, однієї сім’ї, родини і роду, книга ця магічним чином вийшла на долю усього нашого народу. Де особисте переплітається з громадським, де мужність та героїзм можуть бути сусідами дрібнодушшя, пристосуванства, проявляючись в особливі часи вибору, коли немає місця компромісам…

 

З вічності говорять і ті, кого, може, й у потойбіччі пече сором за те, що вони скоїли. А якщо ж «мертві сорому не ймуть», то сором, імовірно, пектиме дітям і внукам їхнім, які побачать документальні свідчення негідних учинків… І це, можливо, застереже когось на майбутнє…

 

Україна на різних історичних перепуттях, так само, як окрема людина чи окрема сім’я, переживала різне: звитягу і слабкість, піднесення і падіння, натхнення й розчарування, спротив та підлаштування під обставини… Одначе прагнення до свободи, до волі, до світла за жодних обставин не полишало наш народ. І навіть дещо особливий ракурс, критичний погляд на віднесені в часі історичні події української минувшини, відтворені у книзі, — так само орієнтовані у сьогодення й майбутнє… І книга ця може слугувати не казенно-формальному сприйняттю історії України чи конкретного її регіону, зосібно з Поділлям, Хмельниччиною, Старосинявщиною, овіяною славою знаменитої і переможної Пилявецької битви козацько-селянських військ Богдана ХМЕЛЬНИЦЬКОГО 1648 року. Справжньої, живої історії, що пройшла через долі людські тих, хто тут був, жив, творив, боровся, кого, можливо, ми знали з розповідей старших, а з ким могли бути знайомі, працювати разом чи навіть приятелювати. Отака історія — то найцінніше, що відтворює нас як людей, котрі зросли з любові до землі, що подарувала нам життя і що є найвищої проби патріотизмом.

 

Сильні й непереборні ми тоді, коли разом, коли об’єднані, згуртовані. Бо наша єдність — це саме той моноліт, об який рашистська туполобість буде розтрощена вщент. Головне — не віддати на поталу нашу історію, наші цінності, наші святині. Саме тому в книзі є й героїчні сторінки про те, як захищали землю рідну в цій святій борні за Україну земляки, багато з яких пішли у Вічність і з відстані Вічності промовляють до нас своєю звитягою. Серед цієї когорти мужніх звитяжців — рідні люди з нашої родини, друзі й побратими, яких знав, поважав і які своє життя віддали за нашу свободу і за волю землі рідної. У таких непокірних долях знову і знову пізнаю неупокорений бунтарський дух Касяна ЧИЖА і таких, як він, духом могутніх незламних синів України.

 

Голос із Вічності подають і земляки-захисники землі рідної, які здобували перемогу над нацизмом під час Другої світової війни, як їхні внуки і правнуки здобувають нині перемогу над коричнево-чорним колорадом-рашизмом. Що б там новітній фюрер рашистів не патякав про «перемогли б самі»… Вони й наш Київ святий брали «за три дні»… Не дочекались і не дочекаються! Бо у цій святій боротьбі супроти споконвічного ворога ми єднаємося плече до плеча. І Перемога наша оплачується найвищою мірою ціни — життями кращих із кращих синів і дочок землі рідної...

 

 Хоч як би доля Україну не ламала, —

 

Документальна основа книги, де є місце особистій історії, переплетеній з фундаментальними віхами українського поступу, охопно з будуванням нової незалежної держави також і нашим поколінням-спадкоємцем героїки нашого роду Українського, — її визначальна особливість. Голос із вічності почуйте й осягніть, українці, рідні мої і дорогі люди.