22 червня – День скорботи і вшанування пам’яті жертв війни в Україні

 

Щороку 22 червня в Україні вшановують пам’ять мільйонів загиблих, чиє життя було зруйноване трагедією Другої світової війни. Саме цього дня 1941 року почалася німецько-радянська війна — болюча і кривава сторінка в історії нашого народу. Ми заплатили надзвичайно високу ціну у тій війні. Мільйони загиблих, спустошені міста й села, знищені родини — це не абстрактні цифри, а реальні долі, які стали частиною кожної української сім’ї. Ми не маємо права забути цю трагедію, бо саме пам’ять про неї формує нашу свідомість, відповідальність і здатність протистояти злу в усі часи. 

Вшанування загиблих — це не лише данина минулому. Це акт моральної стійкості, наша спільна обіцянка більше ніколи не допустити подібного. Кожна хвилина мовчання, кожна згадка в книжці чи мистецькому творі, кожна квітка біля меморіалу — це не просто ритуал, а прояв нашої людяності й національної пам’яті. День скорботи і вшанування пам’яті жертв тієї війни — не лише дата в календарі. Це наша тінь, наша пам’ять, яка проростає через покоління, як трава крізь асфальт.

 

Сьогодні, коли Україна знову змушена відстоювати свою свободу зі зброєю в руках, ми особливо гостро відчуваємо ціну миру. Саме тому пам’ять про загиблих – це не лише про минуле, а й про нас сьогоднішніх. Про те, що наша історія — це боротьба за життя, за людську гідність, за майбутнє.

 

НУБіП України тривалий час проводив системну роботу з ушанування пам’яті полеглих студентів і співробітників у 1941–1945 рр. та учасників бойових дій, які працювали в університеті. В музеї історії НУБіП України зберігаються унікальні документи: листування з учасниками бойових дій, офіційні запити щодо пошуку місць поховання загиблих, фотографії студентів та співробітників, їхні свідчення як безпосередніх учасників подій. В університеті впродовж багатьох років реалізується послідовна меморіальна та комеморативна практика, спрямована на вшанування й увічнення пам’яті про загиблих у роки Другої світової війни. Університетська спільнота бере участь у пам’ятних заходах, доглядає меморіальні місця, здійснює науково-дослідницьку та просвітницьку діяльність, яка сприяє збереженню історичної правди. Свідченням цього є збудований біля навчального корпусу №2 меморіал пам’яті, експозиція в музеї історії університету, символічна альтанка пам’яті «Поринь в історію» у Ботанічному саду, публікаційна політика, участь у державних заходах тощо. Зазначимо, що 6 травня 1965 року, з нагоди 20-ї річниці завершення німецько-радянської війни, колектив Української сільськогосподарської академії (сьогодні — НУБіП України) спорудив пам’ятник на братській могилі воїнів Червоної армії та народного ополчення, які загинули в боях за оборону Києва у 1941 році. 06 листопада 1979 року на цьому ж місці було урочисто відкрито меморіальний комплекс, присвячений загиблим у роки війни. Його стела зберігає 79 імен оборонців Голосієва. Це люди, які в перші дні війни стали до бою, аби стримати ворога на підступах до столиці. Центральною фігурою комплексу стала бронзова скульптура студента, прообразом якої став третьокурсник факультету агрохімії і ґрунтознавства Київського сільськогосподарського інституту Микола СКИБА (загинув у 1941 р.). Автор скульптури — Я. ГОНЧАРЕНКО, архітектор — В. ГНЕЗДИЛОВ. Сьогодні цей меморіал — не лише історична пам’ятка, а й важливий простір для осмислення втрат, гідности й тяглости поколінь. Він нагадує нам, що студентська молодь Голосієва вже не раз ставала на захист своєї землі. І робить це знову — в нових історичних обставинах.

альтанці пам’яті «Поринь в історію»

 

З голосіївських інститутів у бойових діях брали участь понад 2 тис. викладачів, студентів та співробітників. Із них 157 загинуло. Ці 157 імен — не просто цифра. Це люди — зі своїми надіями, мріями, талантами — які пішли на захист Києва й України. Ми пам’ятаємо про кожне життя, про кожну історію, що залишилась назавжди в свідомості університетської спільноти: АДЕШЕЛІДЗЕ Г.Г., АЛЕКСЕЄНКО І., АРЦИМОВИЧ С., БАБЕНКО А., БЕЛЕЦЬКИЙ Ф., БЛИЗНЮК Я., БОГУШ Л., БОНДАРИК Г., БОРОДІЄНКО С., БОРТНИЧУК Л., БРЕЧКЕВИЧ Р., БУРЛАЧУК К., ВЕЛИЧКО П., ВЕРЕМЕЦЬКИЙ Б., ВЕСТЕЛЬ С., ГАЛИЧИЙ В., ГАМАНОВИЧ П., ГИЖЕВСЬКИЙ А., ДЕМ’ЯНЕНКО С., ДЗЮБА Д., ДУЛІН А., ЖОВНЕРИК К., ЗДРАЙКОВСЬКИЙ Г., КАНТОР С., КІПНІС М., КОВАЛЬ Г., КОГУТ К., Кондратьєв В., КОНОНЮК Ю., КОПИЛОВ Л., КОТЕЛЕНЕЦЬ Г.І., КРИВОШЕЯ В., ФІЛАТОВ-ЛАРІН Е., ЛИННИКОВ В., ЛИТОВЧЕНКО М., ЛУЦЬКИЙ Н., МАКСИМОВ С.О., МАТЛАХ К., МЕЛЬНИК М., МИХАЙЛЕНКО В., ОЛЕКСІЄНКО І., ОЛІЙНИК П., ОРЕЛ М., ОРЕЛ П., ОРЛЕНКО М., ПАСЬМЕНКО Г., ПЕДЬКО К., ПОЛІЩУК Б., ПРЯЖКО Р.В., СКИБА М., РИМАР П., РЯБОКОНЬ М., СЕВЕРИН І., СЕМЕНЕЦЬ О., СТУЧАК П., ТИЧИНА В., ТКАЧЕНКО К., УЛАСЕВИЧ О., ЧАЙКОВСЬКИЙ Б., ЧЕРНЯВСЬКИЙ Є., ЧУПАТ А., ЮРЧЕНКО В. та інші.

 

Київського лісогосподарського інституту у 1941–1945 рр.

 

Пам’ятати і вшановувати загиблих у війні можна і потрібно не лише через дослідження, але і через творчість. Твори мистецтва дозволяють нам не тільки згадувати, а проживати біль і гідність минулого, відкривати трагедію новим поколінням через емоції.

 

До 29 червня 2025 р. в Українському Домі проходить виставка «ПроЗорі», присвячена творчості культових київських художників-монументалістів, які жили у період Другої світової війни, і яка вплинула на їхню творчість, — Федора ТЕТЯНИЧА, Валерія ЛАМАХА, Ади РИБАЧУК і Володимира МЕЛЬНИЧЕНКА (АРВМ), Флоріана ЮР’ЄВА. Серед створених ними знакових монументальних об’єктів, що сформували обличчя післявоєнного Києва, нашу увагу привернув ескіз рельєфу для Стіни Пам’яті, яку зводили у 1968–1981 рр., художниці та мисткині Ади РИБАЧУК — «Громадянська оборона в Голосіївському лісі 1941 р.», створений у 1974 році. 

Цей твір — не просто мистецька рефлексія. Це — документ часу, емоційна хроніка того, як мешканці столиці об’єдналися на захист рідного міста. У ньому — окопи поміж дерев, тихі молитви волонтерів, неспокій нічних патрулів. Це мистецтво, що перетворює біль на пам’ять, а пам’ять — на силу. Цей твір — приклад того, як художник може зберегти пам’ять сильніше, ніж мармур. А. РИБАЧУК не просто зафіксувала історичний епізод — вона передала атмосферу опору, втрат, тиші і тривоги, які жили серед дерев Голосіївського лісу у 1941 році. В її графіці — і студенти, що пішли на фронт, і викладачі, які залишили аудиторії заради оборони Києва.

 

У День скорботи і вшанування пам’яті жертв війни в Україні ми не тільки покладаємо квіти — ми звертаємося до картин, літератури, музики. Ми читаємо, дивимось, слухаємо, бо мистецтво не дозволяє забути. Воно — наш спосіб вшанувати тих, хто загинув, і тих, хто вижив, несучи біль крізь усе життя.