Загадкова цегла з клеймом «К.Г.С.І» – чи дотична вона до історії університету?

У середині травня 2025 р. науково-педагогічними працівниками агробіологічного факультету НУБіП України було виявлено цеглину, на якій чітко ідентифікується клеймо «К.С.Г.І.». Перша і безапеляційна думка будь кого, хто має стосунок до НУБіП України — це скорочення «Київський сільськогосподарський інститут». І абревіатура знайома, і цеглина знайдена саме у корпусі колишнього інституту. Однак будь-яке припущення повинно ґрунтуватися виключно на достовірних та документально підтверджених джерельних свідченнях. У цьому контексті, за ініціативи декана агробіологічного факультету НУБіП України Віталія КОВАЛЕНКА та за участі директора музею історії НУБіП України Оксани СИЛКИ, було започатковано цілеспрямовану науково-пошукову роботу щодо ідентифікації походження та значення клейма «К.С.Г.І.».

Цеглина з клеймом «К.С.Г.І»,
віднайдена у НУБіП України

Наше вивчення цього напису розпочалося з історії власне цегельних клейм. Історія клейм (фабричних відбитків, штампів) на цеглі в Києві — це унікальна тема, що поєднує археологію, архітектуру, промислову історію та локальну ідентичність. Вона охоплює понад 150 років, починаючи з XIX ст., і має велике значення для досліджень історичної забудови міста.

Клеймо — це відбиток, який наносився на сиру цеглу перед випалюванням. Воно могло містити: ініціали або повну назву власника/заводу; рік виготовлення; іноді — місце розташування заводу; декоративні елементи (рамки, зірки, хрести, герби). Це слугувало маркуванням походження, гарантією якості та засобом ідентифікації у разі поставок до урядових чи великих будівельних проєктів.

Маркування київської цегли розпочалося з ХІХ ст. і тривало до 1940-х рр. Після цього періоду клейма зникають. Головними причинами були: уніфікація і стандартизація виробництва, зникнення приватних заводів, а відтак і необхідність рекламувати свою продукцію, автоматизація виробництва та інші. За різними підрахунками у період 1900–1917 рр. у Києві та навколишніх районах (у т.ч. у селах: Корчувате, Мишоловка, Пирогів, Межигір’я та інших) працювало від 30 до 92 цегельних виробництв. Щоразу, коли заводи продавалися, купувалися або ставалися в оренду — змінювалися клейма.

У 1920-ті рр. цегельні фабрики в Києві були націоналізовані, а клейма спростили або замінили п’ятикутною зіркою.

Для фахової атрибуції «нашої» цеглини ми звернулися за коментарем до колекціонера Олександра ТАРАЩУКА, у зібранні якого представлені сотні цеглин як відомих, так і маловідомих виробників цегли, які доклалися до будівництва Києва у ХІХ – на початку ХХ ст. Пан Олександр є автором дослідження «Із чого побудований Київ» (2020). Дослідник повідомив нам, що цеглу виготовляли як ручним способом, так і машинним. При ручній формовці клеймо могло бути в різних місцях, під кутом, або, навіть, мати декілька відбитків. При машинному виготовленні, яку правило, клеймо було посередині цеглини, хоча траплялися і випадки браку. У будівництві великих будівель могла використовуватися цегла декількох виробників.

На його думку, «наша» цеглина — скоріш за все, машинного виготовлення. На питання про ідентифікацію напису «К.С.Г.І.» Олександр ТАРАЩУК відповів, що йому він відомий — зустрічав таку цеглу «у закутках Андріївського узвозу». Але, при цьому, у його каталогах таке клеймо не ідентифіковане, тобто не встановлена відповідність напису до виробника. Через кілька днів, пан Олександр повідомив, що у жодному довіднику з будівництва Києва до 1917 р. абревіатури «К.С.Г.І.» не зафіксовано. Також дослідник констатував факт того, що у наявних довідниках не існує ініціалів власника або повної назви цегельного заводу, які б можна було хоч якось «притулити» до «К.С.Г.І.».

Ще один дослідник цегли Петро СЕМИЛЄТОВ є автором книги «Київська цегла» (2021). У ній, на с. 17, є фіксація клейма «К.С.Г.І.», але також без прив’язки до виробника чи місцевості. Заради об’єктивності наголосимо, що не лише «наше» клеймо не дешифроване. У книзі наявні чимало клейм без ідентифікації.

Отже, у фахівців відсутня відповідь на питання, хто був виробником цегли з клеймом «К.С.Г.І.» до 1917 р. Тому є велика спокуса, віднести появу «нашої» цегли до часу будівництва корпусу Київського сільського-господарського інституту (побудований у 1931 р.).

Додатковим аргументом, який міг говорити про, поки що умовну, дотичність до історії побудови будівлі інституту — це наявність чотирьох літер у клеймі. Дослідники зазначають, що на «особистих» клеймах виробників ставили або перші літери імені та прізвища, або перші літери імені, по батькові та прізвища. На початку ХХ ст. у межах сучасного Голосіївського району свою діяльність проводили проводили заводи Д.Л. ГОРЧАКОВА, І.С. ЯСЬКА, А.К. РЕЙХЕ, М.І. КАЛАШНІКОВА, А.С. ЛУНЬОВА та інших. Жодне з цих виробництва не підпадає під маркуавння «К.С.Г.І.».

Також, у одній із соціальних мереж ми виявили групу «Стара колекційна цегла», яку модерує краєзнавиця і дослідниця історії будівництва Києва Оксана САЛАН. У її колекції виявися теж екземпляр із клеймом «К.С.Г.І.».

Ми звернулися і до пані Оксани за коментарем щодо атрибуції «нашої» цеглини. У відповідь, дослідниця повідомила, що «її» цеглина знайшлася десь у травні 2025 р. (яке співпадіння, «наша» цеглина — теж у травні!) у підвалі стіни заводу «Арсенал». І що таке клеймо їй раніше не траплялося. На запитання — чи могли клеймити цеглу на межі 1920-х – 1930-х рр., вона відповіла, що цілком можливо. У цей період, це питання вирішували на заводах. Контролю за цим не було, а «старі кадри» вважали клеймо підтвердженням якості цегли. Також, на її думку, варто придивитися до літери «І.». Якщо слідувати правилу нанесення клема, то ця літера мала позначати прізвище. Але, жодного виробника цегли з прізвищем на літеру «І», зазначила пані Оксана, у Києві не було. Також вона зауважила, що на клеймо варто подивитися як на ймовірний результат тодішнього процесу українізації. І, можливо, літера «І.» — перша літера вже українського слова.

Також, на форумах, присвячених пошуку і вивченню цегли, як історичних джерел ХІХ – початку ХХ ст., ми лише один раз зустріли згадку, що у 2010 р. цеглина з таким клеймом була знайдена у Києві, на сучасній вулиці Джона Маккейна (тоді — Івана Кудрі), поруч із м. Либідська. І у цьому випадку ситуація щодо атрибуції повторилась — виробника не встановлено.

Таким чином, станом на сьогодні у відкритому доступі зафіксовано інформацію лише про чотири зразки цегли з клеймом «К.С.Г.І.», жоден із яких не має достовірно встановленого зв’язку з конкретним цегельним підприємством. Така ситуація формує обґрунтовану наукову зацікавленість та відкриває перспективи для подальших дослідницьких розвідок у цьому напрямі. На сьогодні, ми не виключаємо, і розглядаємо як одну з робочих версій дослідження, факт того, що цегла з клеймом «К.С.Г.І.» була виготовлена у поодиноких екземплярах спеціально для урочистої закладки фундаменту навчального корпусу Київського сільськогосподарського інституту. Такі символічні цеглини могли слугувати не стільки конструктивною частиною споруди, скільки знаком ідентифікації інституції або пам’ятною маркою. Подібна практика символічного маркування зустрічається в історії архітектури й промисловості як вияв поваги до установи чи події, з якою пов’язане зведення об’єкта.

Для підтвердження або спростування дотичності «нашої» цеглини до історії Київського сільськогосподарського інституту, одним із перспективних напрямків подальших пошуків є вивчення архівних матеріалів, зокрема документів, пов’язаних із будівництвом навчального корпусу інституту і введення його в експлуатацію у 1931 року. Саме такі джерела можуть пролити світло на походження цегли з відповідним клеймом і допомогти з точнішою ідентифікацією виробника.

Оксана СИЛКА,
директор музею історії НУБіП України