Про «вініл», золото і українську душу…

Саме так можна схарактеризувати лейтмотив пісенного свята, що пройшло цього тижня в актовій залі навчального корпусу № 3 Національного університету і біоресурсів України. Ще на початку свята прозвучали слова Івана Драча:

«А пісня — це душа. З усіх потреб потреба
Лиш пісня в серці ширить межі неба.
На крилах сонце сяйво їй лиша.
Чим глибша пісня, тим ясніш душа»,

— і хоча залу не можна було назвати переповненою (на превеликий жаль), атмосфера від початку і до завершення була справді теплою, щирою, сердечною. І це без перебільшення: ще кілька днів поспіль ті, хто був присутнім на святі, телефонували, перепиняли у коридорах чи на вулиці і говорили приблизно одне і те ж: «Дякую за насолоду. До сьогодні ходжу і співаю: «Тиша навкруги…» (або «А кохання не можна топтать», або «Червону руту не шукай вечорами»).

Ідея проведення саме такої мистецької імпрези виникла давно, але багато хто говорив, що у час війни музика не на часі. Проте учасники народної мистецької студії «Сім сходинок» під керівництвом народного артиста України, професора кафедри культурології Романа РУДОГО, народного жіночого вокального ансамблю «Октава» під керівництвом викладачок Ірини ЛИТВИНЕНКО і Тетяни СИМОНЕНКО так хотіли поділитися своїми здібностями, донести світові (або хоча б Голосієву), що музика, навпаки, підтримує, оберігає, надихає, дає усвідомлення належності до великої нації, що було вирішено: вони таки виходять на сцену!

Тема «Золото вінілу» також невипадкова: репертуар підібрано саме такий, щоб пригадати золоту колекцію творів (тепер — «хітів»), які колись звучали ще з вінілових платівок, але ніколи не стануть старими, непотрібними, нецікавими.
Тож чарувала ніжними «Місто спить» і « «Коли заснули сині гори» майбутня журналістка Анна БУЛКА, під акомпонемент майбутньої філологині Марини ЛОЗАН додавали драйву Мірра БАСАК (яка планує стати менеджером і вже має у цьому певні досягнення), Софія ТИЩЕНКО (дівчина з Костянтинівки, де сьогодні ідуть запеклі бої, обрала у НУБіП фах психолога, але сьогодні без пісні — нікуди) і Анастасія ГОЛОВАТА з факультету тваринництва і водних біоресурсів. До сліз розчулили «Баладою про мальви» Уляна ГРИНЬ (гуманітарно-педагогічний факультет) та Діана ПИЛИП'ЮК (майбутній агробіолог), згадавши про юнаків, які вже ніколи не повернуться з поля бою, і їх матерів, які все одно щодня чекають…

У монументальність Венеції переніс студент ННІ неперервної освіти і туризму Максим ПАСЬКО, спогади про вулиці молодості навіяв аспірант Алекс ЧЕРНЯЄВ, та в тому, що найкраща земля — Україна — переконала майбутній юрист Анна ЮХИМОВИЧ.

Про «Троянди на пероні» і «Тишу навкруги» я уже згадувала: багатоголоса «Октава» розчулила і зворушила. Та дівчата здивували ще одним: цього разу до колективу доєдналися три легені — це було красиво і по-новому.

«Пісня буде поміж нас» — співало улюблене багатьма тріо «ТоНіка» і стверджувало: всі стежки сьогодні ведуть у НУБіП!

Не обійшлося і без приємних сюрпризів: на наше свято завітали поважні гості. Разом із Романом Антоновичем РУДИМ на сцену вийшов народний артист України Богдан БЕНЮК. Разом вони виконали «Два кольори» — зал був у захваті, адже зазвичай усі звикли бачити Богдана Михайловича як актора. А зірковий гість, подякувавши за запрошення, ще й наголосив, що у НУБіП України талантів і можливостей для їх розвитку не менше, як у Київському національному університеті театру, кіно і телебачення іменi І. К. Карпенка-Карого, де він очолює кафедру акторського мистецтва та режисури.

Підтвердив слова Богдана БЕНЮКА і народний артист України, професор кафедри музичного мистецтва Національної академії керівних кадрів культури і мистецтв Фемій МУСТАФАЄВ, який вже не вперше в нашому університеті, тож бачить і визнає таланти студентської молоді.

Із зацікавленням слухав програму народний артист України Вадим Дмитрович КРИЩЕНКО, адже у ній була пісня на слова Маестро — «Той край, де я родилась і живу».

А відомий композитор Юрій Васильківський записав відеовиступ із вітанням учасникам:

А завершував дійство народний артист України, професор кафедри культурології Роман РУДИЙ. Його харизма полонила, тож пісенне свято вдалося!

 В однім селі, а, може, в місті
Красива, хоч і без гроша,
Жила-була звичайна Пісня.
Проста і щира, як душа.
І, якби лихо не крутило,
Куди б дорога не вела —
Її за те усі любили,
Що задушевною була.
Була та Пісня небагата,
Але одна на всі світи.
Та якось раз до неї в хату
Чужі наїхали свати,
Сказали так — "Не бійсь нічого,
І будеш пані хоч куди,
Іди за нього, за чужого,
До шлюбу з нелюбом іди."
Її вдягли в розкішні шати,
Зробили модний макіяж,
Її сьогодні не пізнати —
Новий фасон, новий типаж.
Холодні очі, мов крижинки,
В словах ні болю, ні тепла...
І їй услід кричать: "Чужинко!
Якою Піснею була."
Рано чи пізно Розтануть усі міражі,
Рано чи пізно
Вертаються кращі надії,
Тільки лиш пісня,
В якої немає душі,
Нікому серця не зігріє…

Наші пісні — з душею і від душі. Чекаємо на нові зустрічі!

Ірина МАЙДАНЮК,
завідувач кафедри культурології