Студенти-міжнародники вшанували пам’ять жертв геноциду кримськотатарського народу

11 травня 1944 року за наказом Йосипа Сталіна була видана постанова Державного комітету оборони СРСР № ГОКО-5859 щодо депортації кримських татар, яка провели сили НКВС 18-21 травня 1944 року. До четвертої години дня 20 травня 1944 року кримських татар у Криму не стало.

Під час головної хвилі депортації (18-20 травня) виселили 180 014 осіб. Їх відправили в Узбекистан, Казахстан, Таджикистан, а також у Росію — в Марійську АРСР, на Південний Урал і в Костромську область. Ще 6 тис. мобілізованих молодих чоловіків протягом квітня-травня відправили в Казахстан. І 5 тис. кримських татар заслали в табори тресту Москвавуголь. 5989 осіб були заарештовані за звинуваченням у співпраці з німцями і потрапили до ГУЛАГу. Депортація тривала до кінця року. Після закінчення Другої світової війни кримських татар масово демобілізували і відправляли в табори Сибіру й Уралу. За даними самоперепису було депортовано 423 100 кримських татар. Загалом же в ході виселення і в перші роки після нього загинуло приблизно 46% кримських татар.

Після депортації радянський режим вдався до нівелювання історичної пам’яті про кримську державність та кримських татар. Протягом наступних двох років понад 80% оригінальної кримської топоніміки було замінено на стандартні радянські назви на зразок «Совєтский», «Первомайск», «Красногвардейск» тощо. До Криму заселялися вихідці з Росії та інших республік. 25 червня 1946 року Крим був позбавлений статусу автономії та перетворений на Кримську область РРФСР.

Кримські татари проводили акції протесту, писали петиції, але тільки 05 вересня 1967 р. Президія Верховної Ради СРСР видала Указ «Про громадян татарської національності, які проживали в Криму», який скасовував звинувачення в зраді кримських татар, проте проголошував нібито повне укорінення кримських татар в Узбекистані. Починаючи із 1968 року розпочався процес організованої репатріації кримських татар до Криму. У січні 1974 року Президія Верховної Ради СРСР скасувала заборону грекам, вірменам, болгарам та кримським татарам повертатися в Крим на колишні місця їх проживання. В кінці 1960-х — на початку 1970-х рр. цим шляхом повернулися додому понад 200 родин, ще стільки саме прибули самостійно. До початку масового повернення наприкінці 1980-х рр. у Криму проживало приблизно 7 тис. кримських татар.

Тільки після здобуття Україною незалежності кримські татари змогли повернутися на батьківщину. Але сьогодні російська окупація Криму знову повернула кримськотатарське населення в часи жорстоких утисків і репресій. Кримських татар всіляко переслідують за етнічною ознакою та релігійною приналежністю, за політичні погляди та симпатії до України і українців.

Наслідки політики радянського режиму щодо етнічних груп та вплив депортаційних процесів на окупацію Криму рф у 2014 році обговорювали студенти-міжнародники із в.о. завідувачки кафедри Вікторією ХВІСТ, викладачами кафедри міжнародних відносин та суспільних наук: доцентами Сергієм АСАТУРОВИМ, Богданом ГРУШЕЦЬКИМ та Оленою КРОПИВКО. В обговоренні брали участь студенти 1 та 3 курсів, магістри 1 р.н.

Депортація кримських татар і нинішня російсько-українська війна прямо пов’язані, бо причиною обох цих історичних подій є ідеологія російського імперіалізму. Станом на травень 2025 року політв’язнями Кремля є близько 180 осіб з Криму, 116 з яких — кримські татари. З початку 2022 року на територію росії було депортовано або примусово виїхало 2.8 млн українців. За офіційними даними, росія також примусово вивезла 19.5 тис. дітей. Депортацію кримських татар 1944-го визнали актом геноциду кілька країн: Україна — 2015 року, Литва і Латвія — 2019, Канада — 2022, Польща, Естонія, Чехія — 2024 року. 14 травня ц.р. Верховна Рада України 310 голосами «за» схвалила звернення до міжнародної спільноти до Дня пам’яті жертв геноциду кримськотатарського народу.

Депортація кардинально змінила демографічний та культурний ландшафт Криму. Але разом із тим вона стала частиною спільної історичної пам’яті українців і кримських татар. Обидва народи зазнали злочинів тоталітарних режимів, спрямованих на винищення ідентичності, культури, мови. Вшанування пам’яті жертв депортації — це продовження боротьби за право бути собою, це пам’ять про наші спільні трагедії.

Олена КРОПИВКО,
доцент кафедри міжнародних відносин
і суспільних наук