До Дня пам’яті та перемоги над нацизмом у Другій світовій війни: у музеї історії НУБіП України зберігаються документи періоду війни
До Дня пам’яті та перемоги над нацизмом у Другій світовій війни: у музеї історії НУБіП України зберігаються документи періоду війни
8 травня 2025 року
У 1945 році наші діди й прадіди разом з представниками інших народів світу здобули велику перемогу над нацизмом. Понад 10 років тому Україна долучилася до традиції відзначення перемоги над нацизмом в європейському дусі – не святкуємо, а вшановуємо. 8 травня — День, у який Друга світова війна сприймається крізь людський вимір, з акцентом на ролі людей, котрі боролися проти нацизму. У День пам’яті та перемоги Україна традиційно вшановує їх, висловлює повагу та вдячність усім борцям із нацизмом, увічнює пам’ять про загиблих воїнів і жертв найкривавішої і найжорстокішої в історії людства війни.
Цього дня ми згадуємо мільйони українців, які загинули на фронтах, були вбиті в тилу, померли в таборах чи загинули під час окупації. Ми також віддаємо шану ветеранам, воїнам, учасникам опору, підпільникам, а також мирним мешканцям, які стали жертвами геноциду, бомбардувань, примусової праці чи депортацій.
8 травня — це не лише спомин про минуле, а й нагадування про ціну миру та важливість боротьби з агресією, нетерпимістю і диктатурою. Ця перемога була результатом безпрецедентної жертовності, мужності та єдності мільйонів людей. Україна втратила мільйони життів, при цьому внесок українського народу у розгром нацизму був беззаперечним і незаперечним. Ми маємо повне право бути частино цією перемоги! І ми були — до того моменту, поки її не вкрали у нас.
Сьогодні путінська росія намагається привласнити собі перемогу над нацизмом і водночас перетворила цю перемогу на ідеологічну зброю. Під гаслом «повторимо» та «можемо знову» російська армія прийшла на українську землю, знищуючи міста, катуючи мирних жителів, вбиваючи дітей — методами, що нічим не відрізняються від гітлерівських. Вони прийшли в Україну не як «визволителі», а як загарбники, продовжуючи кривавий ряд тоталітарних імперій.
Путін украв у нас не лише символи перемоги — він намагається стерти її справжній зміст. Адже сьогодні той, хто справді продовжує справу переможців нацизму — це Україна! Бо ми знову змушені боротися проти темної сили, що заперечує свободу, гідність, національну самобутність. І ми знову боремося не лише за себе, а й за майбутнє Європи.
Сьогодні для нас головне — перемогти рашизм так, як колись перемогли фашизм. Бо перемога — це не дата в календарі, не парад на червоній площі, а вільна країна, яка пам’ятає, хто був жертвою, а хто катом. І ми знаємо: перемога буде за Україною.
Період Другої світової війни став надзвичайно важливим випробуванням для всіх навчальних і наукових закладів України. Не став винятком і наш навчальний заклад. Попри окупацію, евакуацію, втрати серед викладачів і студентів, матеріальні руйнування та загальну нестабільність, він зумів зберегти свій потенціал, відновитися й продовжити свою освітню та наукову діяльність.
У фондах музею історії НУБіП України зберігаються унікальні документи, що висвітлюють складні й водночас героїчні сторінки життя нашого навчального закладу в роки Другої світової війни. Ці матеріали мають не лише історичну, а й глибоку людську цінність. Серед документів — офіційні накази, службове листування, фотографії, особисті спогади викладачів і студентів. Значна частина з них — передані до музею безпосередньо учасниками подій або їхніми родинами.
Зміст наявних матеріалів свідчить про:
- організацію керівництвом інститутів у 20-ті числа 1941 р. заходів, які були спрямовані на охорону корпусів та майна навчальних закладів (професорсько-викладацький склад, співробітники, студенти мобілізовувались на цілодобове чергування в гуртожитках та навчальних корпусах, для роботи в загонах протиповітряної оборони, на роботи по риттю окопів для захисту населення при нальотах ворожої авіації);
Наказ по Київському сільськогосподарському інституту
від 24.06.1941 року
- процеси організації евакуації трьох інститутів у тилові райони — Київського сільськогосподарського інституту до м. Алма-Ата (навчались і працювали разом із Казахським сільськогосподарським інститутом); Київського лісогосподарського інституту — спочатку до м. Воронеж, а згодом — до м. Совєтськ Кіровської області (майно і обладнання інституту під час евакуації було втрачено, тому студенти навчались у евакуйованому Брянському лісогосподарському інституті) та Київського ветеринарного інституту — до м. Свердловськ (студенти і викладачі навчались і викладали у складі ветеринарного факультету Свердловського сільськогосподарського інституту);
- про налагодження та продовження навчального процесу в складних умовах (відсутність належної матеріальної бази, труднощі з розміщенням, проблеми з харчування тощо, не зупинили навчальний процес підготовки спеціалістів для сільського та лісового господарств);
- про мобілізацію студентів і викладачів на фронт (у період 22–27 червня 1941 р. до лав збройних сил вступило понад 1000 студентів і співробітників голосіївських вузів, понад 200 осіб — до територіальної оборони, понад 400 юнаків та дівчат увійшли до загонів захисту важливих об’єктів Голосієва);
- про загибель працівників університету (імена загиблих увічнені у пам’яті університету, і саме завдяки збереженим документам ми маємо можливість знати про їхній шлях, жертовність і відданість своїй справі);
- про зусилля з відновлення діяльності університету після визволення Києва у 1943 р., зокрема відбудова корпусів, повернення професорсько-викладацьких кадрів, набір нових студентів.
Руїни навчальних корпусів № 3 і № 1. 1941 рік
У музеї історії НУБіП України зокрема знаходяться фотокопії наказів по Київському сільськогосподарському інституту та Київському ветеринарному інституту за 1941–1943 рр. про мобілізацію особового складу, евакуацію людей й матеріально-технічної бази навчальних закладів, заяви про зарахування на відповідні посади кафедр викладачів КСГІ та накази про зарахування контингенту студентів КСГІ до КазСГІ. Оригінали цих документів надав архів Казахського національного аграрного університету.
Особливо цінними у колекції музею НУБіП України є листи та спогади учасників Другої світової війни — студентів, викладачів та працівників університету. Також маємо оригінали офіційних документів — довідки про втрати та свідоцтва про нагородження. Ці документи не лише відтворюють події, а й розкривають долі конкретних людей, чия самовідданість та мужність допомогли зберегти академічну спільноту у найтяжчі часи. Так, у музеї історії університету збереглися спогади кандидата ветеринарних наук, доцента, завідувача кафедри епізоотології Київського ветеринарного інститут К.І. ДМИТРІЄВА, які показують діяльність навчальної установи в евакуації у період Другої світової війни.
Експонати з фонду матеріальних речей часів Другої світової війни представлені на експозиції біля стендів, присвячених періоду цієї війни.
Учасники Другої світової війни — ветерани та викладачі Української сільськогосподарської академії. 1965 рік
Сьогодні фонд документів періоду Другої світової війни у музеї історії НУБіП України є важливим джерелом для наукових досліджень викладачів, студенів та усіх громадян, які цікавляться як історію нашого навчального закладу, так і історією освіти та освіти України в роки війни. Для сучасних студентів знайомство з історією НУБіП України через призму особистих трагедій і звитяг колишніх викладачів і студентів формує відчуття причетності до спільної освітянської родини, розуміння відповідальності за збереження пам’яті та поваги до минулого.
Крім того, означений документальний фонд музею історії НУБіП України сприяє формуванню історичної свідомості, дозволяє критично осмислювати минуле, робити висновки щодо сьогодення. Документи, фотографії, газети можна активно використовувати в освітньому процесі — під час лекцій, круглих столів, наукових конференцій та студентських проектів.
Збереження документів періоду Другої світової війни — це не лише фізичне збереження архівної справи. Це — збереження ідентичності НУБіП України, глибокої пам’яті поколінь, що пройшли випробування війною, але не втратили прагнення до знань, науки, майбутнього. Вони є свідченням сили духу, патріотизму, цінності людського життя і пам’яті про загиблих.
8 травня для України — це день глибокої пам’яті про мільйони загиблих і вияв поваги до всіх, хто боровся з нацизмом. Це також нагадування про наш обов’язок сьогодні — захистити свободу й знову здобути перемогу над новою формою зла.
Оксана СИЛКА,
директор музею історії НУБіП України
Тетяна ЧУМАК,
вчений секретар
музею історії НУБіП України
