Пунктуаційний лад мови: відкрита лекція професора Миколи Степаненка

Заняття, яке провів професор кафедри журналістики та мовної комунікації Микола СТЕПАНЕНКО, виходить за канонізовані рамки лекції як однієї з важливих форм навчальної діяльності в закладах вищої освіти. Йдеться не про якісь критичні закиди, а про абсолютно позитивні речі, які в сучасній освітологійній галузі називають інноваційними технологіями, нетрадиційними формами передачі й здобування знань, творчою лабораторією тих, хто їх створює та щедро ділиться власним досвідом.

Об’єктом науково-дидактичної діяльності й водночас вдумливого дослідження обрано такий важливий лад мови, як пунктуацію, у трьох її енциклопедійних вимірах: 1) сформована в процесі історичного розвитку система правил про вживання на письмі розділових знаків; 2) розділ науки про мову, який вивчає історію становлення, функції, критерії диференціювання та кодифіковані норми вживання розділових знаків; 3) система графічних розділових знаків. Кожен із них самобутньо заяскравів у процесі інтелектуально-навчальної концептуалізації, до якої вдавався лектор. Він переконливо довів, що в механізмі конституювання речення як найважливішої комунікативної одиниці, яку образно пойменовано думкою, одягненою в слова, активну участь беруть розділові знаки, що їх вивчає пунктуація. Вона, переконав колег і майбутніх журналістів професор СТЕПАНЕНКО, — це все одно, що нотні знаки в музиці: неправильно будуть поставлені чи неправильно прочитані — і з’явиться фальшива мелодія, народиться фальшива інформація.

Лектор творчо поєднано діяльнісну змістову лінію та культурологійну, причому остання набувала «під його орудою» високої мистецької довершеності. Доцент Тамара САБЕЛЬНИКОВА справедливо зауважила, що Микола Іванович промовисто, досконало, самобутньо продемонстрував педагогічну майстерність стосовно подання матеріалу, виявив ораторську довершеність і вміння креативно передавати слухачам своє захоплення висвітлюваною темою.

А йшлося на лекції про такі важливі аспекти аналізованої теми: 1) роль пунктуації в мові, 2) історія розділових знаків, 3) основні принципи сучасної української пунктуації, 4) система розділових знаків, 5) уживання розділових знаків у простому і складному реченнях.

Важливо наголосити не лише на надзвичайно високому рівні педагогічної майстерності, а й на доречному супроводі стратегійно-тактичного дискурсу постійним емоційним зв’язком з авдиторією. Панував суб’єкт-суб’єктний діалог, культивувався різножанровий медійний текст як специфічний феномен системного відображення сучасного світу з такими його одвічними константами-опозиціями, як «свій / чужий», «позитивний / негативний», та ін. Кожне положення ємно та виразно проілюстровано крізь призму підготовленої презентації (вона заслуговує особливої похвали) і — що можна назвати родзинкою лекції — усне слово Миколи СТЕПАНЕНКА, яке наповнене власним самобутнім художнім доробком і класичними інтертекстемами. Науково-навчальний стиль викладу збережено й водночас яскраво орнаменталізовано. Ця сув’язь позитивно впливала на процес сприйняття матеріалу, викликала постійну зацікавленість ним. Лекція повністю відповідає прагматичним вимогам до фаху (звісна річ, і фаховим компетентностям) — постійно йшлося про журналістський контент, про акул пера з різним індексом креативності (зрозуміло, імперсонально, тобто журналістський етос не порушено).

Кожне аналізоване питання знайшло, з одного боку, різновекторне інтерпретування, а з іншого, — утрадиційнене або найпоширеніше чи найавторитетніше його трактування. Це системно й переконливо відбито у висновувальних фрагментах оприявненого дискурсу. Лектор тлумачив складні проблеми просто й дохідливо, ілюстрував виклад влучними глибокими щодо змісту та яскравими стосовно форми численними прикладами. Можна з певністю твердити, що здобувачі освіти 1) добре засвоїли місце та роль пунктуації в суспільному житті, історію становлення її у світі та Україні від найдавніших часів і дотепер, 2) збагнули синхронійно-асинхронійну дію семантичного, синтаксичного та інтонаційного принципів пунктуації і 3) класифікацію розділових знаків за способом уживання, здатністю повторюватися, функційним призначенням, здатністю варіюватися, відповідністю загальноприйнятим нормам, усвідомили магістральну думку, яку інформативно вправно, дидактично коректно та методично вишукано втілював упродовж усієї лекції професор Микола СТЕПАНЕНКО: уживані осібно та в єдності розділові знаки системно й послідовно відображають на письмі синтаксичну структуру мови, позначають різний ступінь змістової завершеності речення і тексту, відповідно структурують, логізують та — за потреби — естетизують їх (останнє торкається журналістів, то ж невипадково йому приділено так багато уваги).

Думки професорів, доцентів (а з-поміж них і представники від інших кафедр НУБіПу), студентів збіглися: лекція, яку провів Микола Іванович, — взірцева. Вони подякували колезі й наставникові за розкіш інтелектуально-духовного спілкування, за його залюбленість у філологію, журналістику.

Наталія АДАМЧУК,
доцент кафедри журналістики
та мовної комунікації

Йордана КУРГАНЕВИЧ,
студентка 3 курсу, спеціальність
«Журналістика» (світлини)