А весні в Голосїєві бути (другий день переглядів творчих програм факультетів та ННІ базового закладу на фестивалі «Голосіївська весна-2025»)!

11 квітня 2025 року

Чого вернулись, пані? Ви - нахаба.
Отак трусити в квітні рукавом?
То ж справжній сніг. І зовсім не кульбаба
летить із неба за моїм вікном...
Як ви могли нарциси білим вкрити
і шàпки знов нап'ялити кущам?
І заберіть вітри своєї свити,
оті, що човгають без діла тут і там.
Хіба не так? Я знаю вас не вперше.
Не вийде, пані. Квітень на дворі.
Нарциси вгору глянуть, хýстки здерши
і знов тепліше стане на землі.

Такими словами можна схарактеризувати весняний день 10 квітня у нашому Голосієві. Стежини засипані снігом, дерева припорошені інеєм… Та як би не намагалася лютувати зима, весні — бути! І це доводили, розтоплюючи будь-який холод, творчі команди учасників 41-го фестивалю «Голосіївська весна-2025», представляючи на фестивальній сцені етнічні регіони України.

Першими у цей день театралізовану постановку «Жив був пес» за мотивами української народної казки «Сірко» (так вони побачили Покуття) показали аматори факультету землевпорядкування. У театралізоване дійство органічно вписалися «Ой гоп, гопака» від жіночого танцювального колективу, «Гопак» від чоловічого, українська народна пісня «Чоловік Герасим» жіночого вокального ансамблю, дзвінкоголоса Анна СІТАЙЛО… А що ж Сірко? Він спокійненько ласував смачними наїдками зі столу, та ще й пригощав ними друга-вовка…

«Ранком у Кайдашевій сім'ї» потішив ННІ енергетики, автоматики та енергозбереження. Тут було все: і тин між подвір'ями, і славнозвісна груша, і постійні сварки… Та лікували душі присутніх «Поліська полька», «А я все дивлюся, де моя Маруся», зачаровували автентичні поліські народні костюми, об'єднувала «Родина», яку зовсім нещодавно на цій сцені виконували народні артисти України Дмитро і Назарій ЯРЕМЧУКИ.

А от під час представлення факультетом харчових технологій і управління якістю продукції АПК Холмщини у кожного присутнього в залі мурашки по спині пробігали. На екрані за 15 хвилин пролетіла історія краю, який увійшов до складу Київської Русі ще у 981 році: від закладення собору Різдва Пресвятої Богородиці до страшенного винищення гітлерівцями і трагічної депортації… Щемливий спів Владислави ДЬЯКОВОЇ, хорове «Зродились ми великої години», заклик до пам'яті» через «Скільки ще холоду» — байдужим не залишився ніхто.

І раптом… Знову казка про те, як вовк допоміг старому псові. Цього разу від механіко-технологічного факультет, який предсталяв Лемківщину. Які ж вони молодці: за час підготовки до фестивалю навчилися по-лемківськи говорити, та й костюми традиційні лемківські пошили! А те, що на чолі творчої команди була заступник декана Оксана АЧКЕВИЧ, довело: приклад наставника завжди вартий поваги!

Репортаж із Кам'янець-Подільського замку вели представники ННІ неперервної освіти і туризму. Про «Тіні забутих предків» нагадала Богдана СПІДЧУК, тож вони ожили в образах від Максима ПАСЬКА, Каміли ЛЕВАНДОВСЬКОЇ, Євгенії ВАКУЛЕНКО, студентського аматорського театру «Grand tour», ансамблю сучасного танцю «Wave», творчої анімаційної майстерні «Creative Lab». Хоч назви колективів зовсім не подільські, вони стверджували: «Поділля – це пісня, що в серці лунає»…