Засідання гуртка «Мовознавчі студії»: творча зустріч із «королевою української поезії»

19 березня цього року свій ювілей відзначила видатна українська письменниця та громадська діячка Ліна Костенко – одна з найвпливовіших постатей сучасної української культури. Їй виповнилося 95 років. Ліну Василівну іменують найяскравішою представницею шістдесятників, королевою сучасної української поезії, однією з ключових постатей нашої літератури, найцитованішою майстринею художнього слова, непохитною захисницею свого народу та його культури, утіленням нескореності українського духу, геніальною мислителькою та совістю нашого народу, голосом епохи, що надихає, пробуджує свідомість і формує національну ідентичність, легендою української літератури.

Студенти-журналісти чергове засідання гуртка «Мовознавчі студії» присвятили цій події. Відкрила дійство керівник гуртка – доцент кафедри журналістики та мовної комунікації Н.С.Степаненко.

Говорили багато й різного про добре знане й маловідоме. Із неабияким інтересом слухали гуртківці повідомлення Тетяни Петрук, яка висвітлила величні грані життєпису письменниці, 

А далі запанувала поезія, яка заполонила всіх. Кожен прочитаний вірш залишив і слід, і прослідок у душі та серці кожного гурківця. Поетичні хвилини чергували з іншими видами діяльності. Серйозно, з позицій комунікативної лінгвістики говорили про таїну мовного простору, який оригінально вибудувала Ліни Костенко.

У майстерно скомпонованому викладі «Афористикон мови творів Ліни Костенко» Каріна Танська схарактеризувала понад сотню афоризмів, розподіливши їх за тематичними групами («Життя», «Україна», «Народ», «Мова», «Пісня», «Любов», «Добро», «Зло», «Війна» та ін.).

Одностайно ухвалили, що найактуальнішими з погляду дня сущого є такі вислови: «А ви думали, що Україна так просто. Україна – це супер. Україна – це ексклюзив. По ній пройшли всі катки історії. На ній відпрацьовані всі види випробувань. Вона загартована найвищим гартом. В умовах сучасного світу їй немає ціни», «Ми унікальна нація. У нас хліборобів морили голодом. Режисери ставили спектаклі у концтаборах. Поетів закопували у вічну мерзлоту. У кого ще є атомний саркофаг? А у нас є», «Бо хто за що, а ми за незалежність. Отож нам так і важко через те», «Ну, от і дожилася наша мова, була-була безсмертною в віках, але прийшли бендюжники від слова і потопили мову в матюках», «Нації вмирають не від інфаркту. Спочатку їм відбирає мову», «І жах, і кров, і смерть, і відчай, І клекіт хижої орди, Маленький сірий чоловічок Накоїв чорної біди. Це звір огидної породи, Лох-Несс холодної Неви. Куди ж ви дивитесь, народи?! Сьогодні ми, а завтра – ви». Кожен перейнявся глибиною цих мінідискурсів, задумався, дав собі якусь обітницю…

У повідомленні «Мовосвіт Ліни Костенко» Анастасія Герасіна розкрила високу естетику слова поетеси.

Зміст одного із лексичних символів сконденсований у вислові Ліни Костенко «мого народу гілочка тернова». Справедливо закцентовано на тому, що висока естетика поетичного слова Ліни Костенко породжує крилатість думки й афористичність висловів, які стали знаковими для багатьох життєвих ситуацій наших сучасників, повносило ввійшли в культурний дискурс. Мовотворчість нашої сучасниці вивчають дисертанти, розкладаючи по поличках слова-терміни, слова-новотвори, моделюючи лексико-семантичні й асоціативні поля – «Час», «Душа», «Слово», доводять, що Ліна Костенко вибирає свою мовну формулу часу, стверджуючи: «Не час минає, а минаєм ми». 

Про ономастичний простір історичних творів Ліни Костенко розповіли Ліза Махонюк та Йордана Курганевич. Ліза обстежила роман у віршах «Маруся Чурай», а Йордана – «Берестечко». У своїх виступах майбутні журналістки закцентували, що онімна лексика є надзвичайно важливим складником лексичного запасу мови, адже власні імена супроводжують нас усе життя. Оніми можуть нести на собі помітно виражене смислове навантаження, мати незвичайний звуковий образ, володіють прихованим асоціативним тлом. Власні імена завжди надають текстові характерний колорит, можуть мати особливе значення, у якому концентровано виражена авторська ідея.

Говорили нібито про складне, пробували підійматися до наукових висот. Ніхто не відчув ніякого дискомфорту, бо всіх у полоні тримало Лінине слово – сильне, мудре, надихальне. Воно – цілюще джерело, з якого хочеться і хочеться пити воду…