До 105-річчя факультету ветеринарної медицини НУБіП України

З ІСТОРІЇ ВСТАНОВЛЕННЯ ЕТІОЛОГІЇ ТА ДОСЛІДЖЕННЯ СТАХІБОТРІОТОКСИКОЗУ ТВАРИН

Стахіботріотоксикоз – захворювання сільськогосподарських тварин, яке виникає в результаті згодовування грубих кормів, головним чином соломи та полови, контамінованих токсинами гриба Stachybotrys alternans і характеризується запальними та некротичними ураженнями шкіри, слизових оболонок травного каналу, геморагічним діатезом, патологічними змінами органів імунної системи, лейкоцитопенією та агранулоцитозом і високим рівнем летальності. Хворіють також люди.
Перші випадки цього захворювання (невідоме захворювання, НЗ) були зареєстровані в Україні у коней в 1931 р. у прикордонних районах з Польщею та Румунією. У наступні роки воно набуло значного поширення, й у 1937 – 1938 рр. спостерігалося у Вінницькій, Кам’янець-Подільській, Житомирській, Київській, Дніпропетровській, Одеській та інших областях. До цього це захворювання було відоме практикуючим ветеринарним лікарям, головним чином, завдяки роботам проф. Пономаренка Ф. М. (Київський ветеринарний інститут).

Проф. Ф. М. Пономаренко

Дослідженням захворювання в 1932 – 1937 рр. займалися наукові співробітники Інституту мікробіології і епідеміології АН УРСР (ІМЕ АН УРСР, нині – Інститут мікробіології і вірусології ім. Д.К. Заболотного НАН України), Київського та Харківського ветеринарних інститутів. Саме ці роки співпадають з періодом “великого терору”, який у 1937 р. набув свого апогею в Україні. У 1937 р. НЗ набуло значного поширення та було зареєстроване у 334 колгоспах Кам’янець-Подільської, Вінницької, Житомирської і Київської областей, одному з районів Харківської області та в 17 колгоспах шести районів Одеської області. У цілому з 9336 хворих коней загинуло 5147. Однак ці дані вважають неповними, бо у наведеній інформації за 1937 р. лише у Вінницькій області загинуло 7568 робочих коней і 2603 молодняку віком до трьох років.
Партійне керівництво на місцях та Раднарком УРСР вважали це результатом “ворожих дій ворогів народу, диверсантів та злочинного ставлення до коня в багатьох колгоспах”. Масовий падіж коней пояснювався навмисним їх отруєнням та супроводжувався арештами осіб “колгоспного і сільського активу", а саме працівників кінних заводів, ветеринарних лікарів, зоотехніків, голів колгоспів і керівників тих господарств, де виникали випадки невідомого захворювання. За звинуваченням у шкідництві від 1934 до 1937 року було заарештовано і кинуто до тюрем 125 тисяч 257 осіб колгоспного і сільського активу. Судові процеси над ветеринарними лікарями, працівниками ветбаклабораторій, зоотехніками часто завершувались вироками до розстрілу “за шкідницько-диверсійну діяльність”.
Для встановлення причин масового невідомого захворювання коней 1 лютого 1938 р. було організовано комісію при АН УРСР, яку очолив директор ІМЕ АН УРСР П.Є. Марусенко. Одночасно при Академії Наук УРСР було створено бригади з вивчення НЗ безпосередньо в районах його поширення. Дирекція Київського ветеринарного інституту у склад бригади делегувала Т.П. Слабоспицького – доцента кафедри мікробіології; Р.С. Чеботарьова – доцента кафедри паразитології; В.М. Слісаревського – асистента кафедри патологічної анатомії; С.Є. Мумотенка – в. о. асистента кафедри епізоотології; Б.Я. Креймера – старшого лаборанта. У складі бригади ІМЕ АН УРСР консультації з питань патанатомії здійснював завідувач кафедри патологічної анатомії Київського ветеринарного інституту Ф.М. Пономаренко. Бригади приступили до виконання своїх завдань ізольовано. Працівників було позбавлено можливості спілкуватися між собою й обмінюватися будь якою інформацією, а роботи проходили під грифом “цілком таємно”.
Дослідженнями було встановлено відсутність контагіозності та інфекційної природи НЗ, на основі розтинів отримано патологоанатомічну характеристику, клінічними спостереженнями виділено три стадії розвитку захворювання коней, детальними хіміко-токсикологічними дослідженнями не встановлено хімічних чинників отруєння. Новий спалах захворювання в с. Тростинська Новоселиця Київської області у середині травня 1938 р. допоміг встановити причину НЗ. У господарстві захворіло 11 осіб, які працювали на січкарні, та 32 дворічних коней, які перебували до цього в доброму стані.
Члени бригади ІМЕ АН УРСР Б.Ю. Айзенман, В.Г. Дроботько, Д.Г. Кудлай і П.Д. Ятель відібрали зразки потемнілих шарів соломи для досліджень. Відібраною соломою Б.Ю. Айзенман і В.Г. Дроботько нагодували здорового коня. Наступного дня ознаки захворювання проявилися, перш за все, у самих дослідників (геморагічний нежить, катаральна ангіна, висипи на відкритих ділянках шкіри). У коня спостерігалися всі ознаки першої стадії захворювання, а через три тижні кінь загинув. Розтин показав типові патологоанатомічні зміни. З тієї ж соломи П.Д. Ятель виділив чисту культуру гриба, яку ним було ідентифіковано як Stachybotrys alternans Bonord. Для П. Д. Ятеля це був уже третій випадок виявлення S. alternans у кормах. Встановлення токсичності цього гриба виявилося важливим відкриттям, бо S. alternans, виявлений Bonorden’ом у 1851 році, значився грибом сапрофітом, який існує лише на відмерлих рослинних субстратах, а відомостей щодо S. alternans як патогенного агента для людей і тварин на цей час не було.
На честь П.Д. Ятеля, токсичну форму гриба було названо Stachybotrys alternans Bonord. var. jatelii Pidopl., який вперше її встановив, а нетоксичну – Stachybotrys alternans Bonord. var. atoxica Pidopl. Також було встановлено, що ураження шкіри та генералізовану форму захворювання коней спричиняє токсична речовина, яку синтезує S. аlternans. Її пізніше було названо стахіботріотоксин, а умовне позначення НЗ, замінено офіційною назвою стахіботріотоксикоз.
Отже, невідоме захворювання коней є аліментарним токсикозом, що виникає після згодовування соломи або інших грубих кормів, що містять стахіботріотоксин, який продукує гриб S. аlternans.
Встановлення етіології стахіботріотоксикозу відкрило світовій науці нові знання і нову галузь досліджень – мікотоксикологію. І найважливіше – т було звільнено величезну кількість кинутих до в’язниць невинних фахівців народного господарства, яких було реабілітовано, з них приблизно половину – посмертно.
Вперше в історії України та АН УРСР усіх членів Київської бригади з боротьби з НЗ (22 науковці, серед яких 5 співробітників Київського ветеринарного інституту) було нагороджено високими урядовими нагородами Радянського Союзу: Орденом Трудового Червоного Прапора – Ф.М. Пономаренка; Орденом “Знак Пошани” – С.Ю. Ярослава; медаллю “За трудову відзнаку” – М.П. Вашетка, К.І. Дмитрієва, О.С. Коротича.

Проф. С. Ю. Ярослав                        Проф. М.П. Вашетко                          Проф. О.С. Коротич

Жуйні тварини тривалий час вважалися нечутливими до токсинів гриба S. аlternans. Це базувалося на результатах експериментальних даних зі згодовування одній корові 100 токсичних доз культури гриба, без видимих змін у стані її здоров’я. Однак, у 1953 р. стало з’являтись, а у 1959 – 1961 рр. в господарствах західних областей України набуло поширення захворювання великої рогатої худоби, яке характеризувалося високою летальністю та було діагностовано як стахіботріотоксикоз. Уперше про захворювання великої рогатої худоби повідомили ветеринарні лікарі Степанюк А.Н., Нікольський В.С., Рибка Н.В.
Для вивчення стахіботріотоксикозу великої рогатої худоби на ветеринарному факультеті Навчальної частини Української академії сільськогосподарських наук була створена проблемна лабораторія під керівництвом проф. І. О. Поваженка. Дослідженням стахіботріотоксикозу великої рогатої займалися проф. І.С. Нагорний, проф. Ф.М. Пономаренко, доц. А.Й. Яцишин, доц. В.І. Борисевич та ін.
У процесі досліджень було встановлено, що летальна доза культури гриба S. аlternans в 10 – 100 менша зазначеної. Так, одноразове згодовування 1 – 2 кг ураженої грибом соломи в суміші з доброякісними кормами спричиняє надгостру форму перебігу стахіботріотоксикозу з летальним результатом у дорослих тварин через 18 – 24 год., без характерних змін властивих для спонтанного перебігу патології. Лише згодовування ураженої соломи у меших кількостях призводить до розвитку типової для захворювання картини.

   Проф. І.О. Поваженко                            Проф. І.С. Нагорний

          Доц. Яцишин А.Й.                                Доц. Борисевич В.Й.

Співробіники проблемної лабораторії детально дослідили етіологічний чинник стахіботріотоксикозу великої рогатої худоби (Поваженко І.О., Гвоздов А.В. та ін.), вивчили клінічну картину, перебіг та розробили діагностику (Нагорний І.С., Мудряк М.П.), встановили морфологічні та біохімічні зміни крові (Борисевич В.Й., Денисенко В.С.), описали патоморфологічні зміни (Пономаренко Ф.М., Яцишин А.Й.), розробили методи визначення токсичності соломи (Сиволожський Т.Я., Литвин М.М.), бактеріологічні дослідження були проведені (Сміян Ю.П., Скоробогатько М.К.), питання харчової придатності продуктів вимушеного забою вирішили (Білецька М.К., та ін.), методи терапії та основи профілактики розробили (Поваженко І.О., та Нагорний І.С.).

Володимир ДУХНИЦЬКИЙ,
професор кафедри фізіології хребетних і фармакології 
Для підготовки матеріалу використано публікації науковців
Інституту мікробіології і вірусології ім. Д.К. Заболотного НАН України та
факультету ветеринарної медицини НУБіП України