Марія Гордіца про зустріч студентів факультету аграрного менеджменту з Ларисою Івшиною, журналісткою, громадською діячкою та літописцем сучасної України.

04 березня 2025 року відбулась зустріч студентів факультету аграрного менеджменту з Ларисою Олексіївною Івшиною.

Лариса Олексіївна Івшина — постать, яку важко оминути, говорячи про незалежну Україну, її журналістику та боротьбу за правду в найскладніші часи. Її біографія тісно переплетена з історією держави, а її слово стало голосом, що крізь цензуру та тиск несе правду про українське минуле та майбутнє.

Із проведеної лекції на авторському модулі Віталія Скоцика «Стратегічне лідерство» ми почули багато цікавих фактів про життя відомої постаті та історії України.

Шлях до незалежної журналістики

Починаючи як прессекретар прем’єр-міністра України Євгена Марчука (1995-1996), Івшина вже тоді усвідомлювала, наскільки важливою є незалежна інформаційна політика. З 1997 року вона очолила газету «День» і зробила її не просто виданням, а справжнім майданчиком для формування національного світогляду.

Її перша книга, що вийшла у 2002 році, стала своєрідною реакцією на поразку Євгена Марчука на президентських виборах. Марчук, колишній офіцер КДБ, який вийшов із системи та прагнув створити нову Україну, так і не отримав шансу повністю розкрити свій потенціал. Лариса Івшина намагалася пояснити, чому людей, здатних до реформ, часто усувають від влади.

Політичні інтриги та втрачені можливості

Івшина нагадує, що ще у 1993 році спецслужби України мали достатньо сили та професіоналізму, щоб вибити з Криму тих, хто закладав основи майбутньої окупації. Уже тоді існувала загроза перевороту, яка, на жаль, стала реальністю у 2014-му. Вибори 1999 року, на яких Марчука фактично усунули від боротьби, стали показовим прикладом того, як маніпуляції та зради визначають долю країни. Зокрема, зрада Олександра Мороза, який порушив домовленості «Канівської четвірки», заклала основу для подальших поразок демократичних сил. Також журналістка зазначила його упереджене ставлення до неї.

Лариса Івшина наголошує, що багато наших проблем криються у національному характері — у вічному очікуванні «свого героя» та схильності до внутрішніх чвар. Вона постійно нагадує, що країна, яка не знає своєї історії, стає безпорадною перед обличчям викликів.

Медіа, як фронт боротьби

Газета «День», яку очолює Івшина, з перших днів свого існування була інтелектуальним острівцем опору пропаганді та цензурі. У 1996 році вона пережила складний шлях — тиск, брак ресурсів, проте стала першою мультимедійною платформою в Україні. Видання публікувалося не лише українською, а й російською та англійською, щоб доносити правду за межі України.

Завдяки «Дню» в український інформаційний простір прийшов легендарний Джеймс Мейс — американський історик, який разом із Робертом Конквестом зробив перші великі дослідження Голодомору. За часів, коли тема Голодомору була більшим табу, ніж репресії, «День» став одним із небагатьох видань, які порушували ці болючі теми.

Історична пам’ять та книги, які змінюють свідомість

Івшина — авторка кількох знакових книжок, зокрема, так звана «Бабуся бібліотеки» - «Українська історія», яку має знати кожен політик та «Сестра моя Софія», яка досліджує глибинні зв’язки України та Болгарії. Її найновіша книга «Детокс» закликає українців вийти з образу вічної жертви та стати суб’єктом історії.

Окремий напрямок роботи Івшиної — боротьба за українську ідентичність. Її книга «Сила м’якого знаку» показує, як навіть через мову і культуру відбувається знищення нації.

Особистий шлях та життєві уроки

Народжена на Волині, Лариса Івшина виросла в родині, де мама свідомо відмовилася від особистого життя заради виховання двох доньок. З дитинства Лариса не любила колективні установи та мріяла про індивідуальну свободу, а в школі вчителі відзначали її талант до слова. Зіркою її відзначила перша вчителька. Перед початком навчання у першому класі, сувора бабуся сказала : «Закінчилось вільне життя, натягнуть ярмо до кінця життя». Після чого журналістка уявила, що поки вона буде стояти на лінійці в чепурному фартушку, на неї будуть надягати ярмо коня, тому пів шкільної лінійки боялась, що його винесуть.

Її журналістська кар’єра сформувалася на перетині бунтарського духу та відчуття історичної відповідальності. Вона навчилася не боятися бути не такою, як усі, і не озиратися на думку оточення. Саме ця незалежність і вміння брати відповідальність за кожне слово стали запорукою її успіху.

Майбутнє України: уроки для лідерів

Лариса Івшина наголошує: для того, щоб створити сильну державу, необхідно ростити лідерів із стратегічним мисленням. Президентом не стають випадково — до цього треба готуватися, розуміти історію, знати, де Україна втрачала незалежність і чому. Її головний урок — ставити амбітні цілі та не боятися бути «не зручним».

«Любіть себе»

Лариса Івшина закликає українців нарешті навчитися любити себе та свою країну. Наприкінці лекції, вона нагадує про правило з літака: спочатку надягніть маску на себе, а потім допомагайте іншим. Тільки внутрішньо сильна нація може стати рівною серед інших.

Після змістовної промови, у студентів був час запитати найбільш хвилюючі питання, і ось те, що ми почули:

1. «Як ви бачите перспективи розвитку українсько-американських відносин у найближчі місяці та роки?»

На що Лариса відповіла: «Українці ні демократи, ні республіканці, ми більше монахісти. Україні потрібен гарний садівник, оскільки ми - сипатичний кущ, але дуже кудлатий. Потрібно стригти 200 років, щоб вийшов гарний монархіст. Америка- це не лише Трамп, головне в Нас, які Ми. Якщо ми самі подивимось практично, то зрозуміємо причини багатьох проблем. Підтримка Америки критично важлива для нашої країни , ми повинні мати хороші стосунки для подальших взаємодій. Якщо їдемо підписувати угоду, то потрібно зробити все можливе для цього. Ми усі чудово бачили, що ці люди не поводили себе з бажанням підписати угоду. Тут питання у нашій витримці, заради мети, яка спонукала нас приїхати».

2. «Які ключові уроки ви винесли зі своєї кар’єри, які могли б бути корисними для майбутніх лідерів?»

На що Л.Івшина відповіла : «Ставте амбітні цілі. На президента потрібно вчитися», а також : чому на вербі мають вирости груші?».

3. «Який матеріал або подія була найбільш значущою у вашій діяльності?»

Ми почули невелику відповідь : «Книга, яка вийде до кінця травня 2025».
4. «Ви ділитесь зі світом правдою. Чи не страшно вам за своє життя через цю правду?».

Лариса Івшина відповіла: «Я не думала про це, хоча мабуть було б варто. Потрібно вчитися не боятися».

У підсумку додам, що її слова, книги та діяльність — це вклад у той майбутній підручник історії, де українці постануть не лише жертвами, а й творцями своєї долі.

Гордіца Марія Ігорівна,
студентка 1 курсу, 11 групи
факультету аграрного менеджменту,
ОП «Менеджмент міжнародного бізнесу»