Газета «Освіта аграрна». Станіслав Ніколаєнко: Відповідальність – це і є самостійність

     У непростий період ректор Національного університету біоресурсів і природокористування України, доктор педагогічних наук професор, знаний політик і громадський діяч Станіслав Ніколаєнко очолив Асоціацію працівників аграрних навчальних закладів «Украгроосвіта». За цей короткий час вже зроблені перші кроки. Зокрема, на початку року була погашена заборгованість по заробітній платі викладачам аграрних університетів, захищені інтереси при формуванні переліку галузей знань, звільнення закладів освіти від податку на землю тощо. З ним ми сьогодні і ведемо розмову.

- Що потрібно для консолідації зусиль щодо підвищення якості підготовки фахівців для аграрного сектору?

     - Тут повинен я подякувати товаришам, нашому загалу за таку довіру. Це дуже відповідальний крок, і я на нього пішов не без сумнівів, тому що бачу сьогодні політику, яка здійснюється в освіті. І там є неприховане бажання декого з владців «реформувати», скоротити, відібрати, закрити… Тому очолити в цей час Асоціацію – це велика відповідальність за долю колективів, десятків тисяч студентів і викладачів. А отже, і за долю в цілому аграрного сектору, українського села, тобто певною мірою і України. До речі, я ще є головою партії «Справедливість», Громадську Раду освітян і науковців України. А це відповідально. Я довго думав, тому то був дуже непростий, але усвідомлений крок.
     Я вже довгий час працюю в освітній галузі. Був і директором навчального закладу, головою комітету Верховної Ради, і міністром освіти. На жаль, неодноразово помічав, що багато наших педагогів, а особливо керівників, живуть за принципом: свисни Васька, ти дурніший! Тобто з трибун чи в приватних розмовах люди закликають до якихось рішучих дій, кроків, спільних зусиль, а коли доходить до конкретних справ - то вони свої обіцянки забувають.
     Нам треба всім розуміти, що аграрний сектор, який сьогодні формує чи не третину внутрішнього валового продукту, потребує величезної уваги. Країна пішла хибним шляхом розвитку - нарощуванням крупних земельних монополій. Ми нарощуємо тонни, центнери, виробляємо 62 мільйони тонн зерна… А що з того простому селянину, пенсіонеру, отій дитині, яка чекає в селі роботи, благополуччя, думає про своє майбутнє, сім’ю? Тому зараз треба не просто кричати, що село гине. Потрібно радикально змінювати підходи до аграрної політики! І не ставити воза попереду коня, якісь меркантильні завдання, як то приватизація, якесь роздержавлення, спихування всього на місцеві бюджети, закриття навчальних закладів… Чи не досить?

    Потрібно ставити стратегічне завдання: підвищення благополуччя людей на селі - шляхом застосування нових, наукових основ ведення сільськогосподарського виробництва, грін-технологій, розвитку кооперації, кредитування фермерства, обов’язково - соціальної галузі, підготовки і виховання нового фахівця - господаря на землі! Подивіться, у нас фактично немає кооперативів. А, скажімо, аграрний сектор Франції повністю тримається на кооперативному русі. Ми ж сьогодні маємо крупні земельні латифундії, які тільки і чекають продажу землі, а люди - без роботи, без умов для проживання, без соціального захисту тощо. Мої студенти не ходять до їдальні. Це при тому, що ціни в НУБіП – найнижчі в Києві. Діти, їхні сім’ї бідні.
     Дивіться - станом на кінець 2014 року сільськогосподарські угіддя України розподілені між 47,5 тис сільськогосподарськими підприємствами, починаючи з площі 5 га і завершуючи 10 тис га. Статистика така: 26,8 тис з них господарювали на 0,6 млн га сільгоспугідь, а 178 – на 3466,2 млн га з середньою площею одного суб’єкта господарювання 19473 га! Ось хто і батькує в Україні. Ці власники об’єднуються в політичні сили, хочуть зберегти своє монопольне становище. А так бути не може!

    Тому нам потрібно гуртуватися навколо нової серйозної програми реформування АПК, яка буде для українців, на користь людей, заради їх благополуччя, справжньої, соціально-орієнтованої ринкової економіки, розвитку України, її відродження.

- На громадське обговорення винесено два варіанти Закону України «Про освіту»? Наскільки на Ваше бачення, зміст цього закону відповідає сьогоденню та який з варіантів є дієвішим?

     - Я дійсно знайомився з проектом закону «Про освіту» в редакції, яка була підготовлена комітетом з науки і освіти Верховної Ради України, та другим, який підготувало Міністерство освіти і науки. Причому брав участь в обговоренні першого вже як голова Асоціації, радник Верховної Ради України з питань науки і освіти.
     Що сказати. Нині ми декларуємо автономію всіх навчальних закладів – і коледжів, і технікумів, і університетів, і академій, і інститутів. Але у законах цього я не бачу. Навпаки – мій рідний МОН своїми рішеннями все більше хоче регулювати життя вузів, придумує якісь новації, щоб «керувати» вступом, фінансами і т.і. До цих законів треба відразу робити додатки про зміни до Земельного і Податкового кодексів, де передбачити правові механізми діяльності аграрних навчальних закладів, в т.ч. відокремлених структурних підрозділів та навчально-дослідних господарств. Ну, не можна погодитись з дурним рішенням парламенту, згідно з яким навчальні заклади і наукові установи платять податок за землю! В жодній країні світу і США, Європі, Канаді (я це говорю авторитетно) навчальний заклад за землю не сплачує, адже вона не засіб наживи, а засіб навчання, дослідження. Це середовище, де ми створюємо нові знання, навчаємо дітей. Як можна сьогодні обкладати податком засіб навчання? Ну, давайте парти оподаткуємо, мікроскопи тощо. Дійшли до абсурду. Мені в Тернопільському обласному управлінні освіти розповідали, що міськрада оподатковує землі закладів освіти, які підпорядковані обласній адміністрації: інтернатів, станцій юних натуралістів. Абсурд…
     За намаганням деяких народних депутатів ввести податок на землю я бачу неприкритий намір забрати землю під містами під їхні приватні цілі. Але вибачте, скільки ж можна вже набивати свою пельку? Може вже вдосталь, бо ми ж знищимо все в країні, якщо йтимемо таким шляхом. Тому й потрібні ці додатки до Законів. І потрібно стимулювати Бюджетним кодексом навчально-дослідні господарства. Щоб НДГ не сплачували податок на додану вартість, користувалися пільгами по його поверненню, як сьогодні це роблять фермери чи кооперативи. Вони не мусять фінансуватися через Держказначейство, повинні отримувати дотації як інші товаровиробники – за якісну сировину, елітне зерно і т.д.
     Треба, щоб бізнес міг вкладати у розвиток науки і освіти. У світі норма, що бізнесмен може 3-5% від фонду зарплати спрямовувати на підготовку кадрів, розвиток досліджень, запровадження інновацій тощо. По Україні це цифра немала – до 20 мільярдів гривень в рік! І ці гроші, при цьому, не оподатковуються – включаються бізнесом у валові витрати. Таким чином ми могли б оновити матеріальну базу навчальних закладів, підтримати науку. Тому, крім законів, потрібні і такі зміни.
     У проекті, що анонсував комітет, був ще й такий позив: випускники коледжів можуть, згідно із договорами з вузами, продовжувати навчання в університеті. Таким чином діє ланцюг профорієнтаційної роботи. Не можна провчитись три з половиною роки в коледжі, а потім на загальних підставах повернутися до школи, вступати у вузи, як школярі, як це прописано в Законі. Те що наші випускники коледжів вступають відразу на другий курс навчання приносить 500 мільйонів економії коштів у масштабах країни! Слід добитися, щоб в аграрні коледжі діти продовжували вступати і після 9 класів, і потім їх випускники могли йти вільно в університет. Не робити освітніх тупиків! Інакше ми знищимо аграрні навчальні заклади. Нині точиться дискусія про кваліфікаційні рівні – молодший спеціаліст чи молодший бакалавр? Я вважаю, краще був би молодший спеціаліст. А вищу освіту зробити трирівневою – бакалавр, магістр, доктор Ph.D. Тому можливим є два варіанти - залишити технікуми в системі вищої освіти, або - перенести їх у професійну освіту, як було в Радянському Союзі. А ще краще було б, щоб більша частина коледжів влилася у структуру вишів.
     Але ясно одне – без коледжів, фахівців середньої ланки країна, її село повноцінно не житиме добре.
     Якщо взяти проект закону від міністерства, то там виключений ОКР «молодший бакалавр». Я вважаю це правильним. І ще. У жодному разі не можна робити освіту всуціль платною. ЄС сьогодні всіх своїх юнаків і дівчат навчає за рахунок бюджету. Зрозумійте, я не проти контрактної підготовки. Але так різати держзамовлення, як зроблено в цьому році, означає винищити випускні кафедри, наукові школи. На фоні безробіття ще й закрити коледжі, університети? Це колапс в країні. Тому Асоціації і всім навчальним закладам треба включитися в обговорення цих законів і чітко сформувати свої пропозиції до них через народних депутатів. Брати «слуг народу» в тісні обійми, тиснути на них за нерозуміння наших проблем.

- Станіславе Миколайовичу, Ви нещодавно повернулися з Грузії. Як там відбулося реформування аграрної освіти?

     - Грузія – цікава країна. Там багато зробили для її оновлення – і дороги, і навели порядок в поліції, подолали корупцію…
     Але в реформуванні аграрного сектору вони «дали в штангу»! Спочатку об’єднали сільськогосподарський і зооінженерний інституту, а потім передали туди ще і 12 науково-дослідних інститутів академії наук. Затим приватизували все це і на сьогодні в цьому приватному університеті навчаються аж 23 студенти-аграрники!
     В країні немає фахівців АПК, ні ветеринара, ні агронома. Науково-дослідні інститути перестали працювати. В країні винограду і вина немає підрозділу, який би цим опікувався…
     В аграрній академії працює 32 особи, немає жодного інституту…
     В Грузинському технічному університеті створили аграрний факультет, де сьогодні лише перший курс. Ми їм будемо допомагати. Ось так. Треба думати і не повторювати чужих помилок.

- Новий Закон України «Про вищу освіту» передбачає автономію вишів. Наскільки сьогодні науково-педагогічні працівники ВНЗ готові реалізувати це положення?

     - У моєму розумінні, автономія навчального закладу – це насамперед величезна відповідальність. Це здатність колективу критично і творчо оцінювати свої можливості, самостійно врядувати, підтримувати наукові школи і розвиток науки, працювати з бізнесом, господарювати, не допускати застою! Я сам, після обрання, як ректор університету, відчув, що таке застій. Це жах, коли люди сліпо не бачать вже явних недоліків і прорахунків. Свято вірять в свою карму. Тому автономія університетів повинна бути перш за все великою відповідальністю ректорів, деканів, завідувачів кафедрами, професорів, студентства за результати своєї роботи. Автономія повинна передбачати їх фінансову і господарську самостійність з контролем громадськості і вчених рад за цими напрямками. А ще є ще величезне питання принциповості, послідовності і, скажімо, здатності колективу та його керівництва бачити свій політ з боку, критично оцінити стратегію свого розвитку. Для цього потрібно використовувати потужні міжнародні зв’язки як дзеркало, в якому ти бачиш свій навчальний заклад з його недоліками і перспективами. І слід бути дуже принциповим, аби не скотитися до містечкового мислення, кумівства і т.і. Тому тут, з одного боку, керівництво має бути принциповим і бачити стратегію, а з другого – колектив повинен бути дуже об’єктивним, не бути конформістським, не махати головою, мовляв «так таки так», як це інколи робиться. Це задача для всіх – і для керівників, і для професорсько-викладацького складу, і для колективів у цілому. Тож скажу: автономія відразу реалізована не буде, на це потрібен час. Зміни в головах, умах.
    Головна проблема зараз в Україні – це нездатність наших громад, наших селян і містян самостійно управляти своєю державою. До речі, звідси і така кількість іноземців в уряді. І це мені не подобається. Майже сто років тому релігійний філософ, киянин Микола Бердяєв говорив «про вічно баб’яче в характері слов’ян», несприйняття ними всякої влади, небажання самому «копу молотити». Потрібно трішки «живота». як казали предки, за країну не жаліти. Ми самі повинні бути владою і відповідати за це. Немає відповідальності – немає і самостійності. Тут потрібен притік молодих сил, формування у студентів і учнів цієї відповідальності.

- Які, на Вашу думку, місце і роль молодшого спеціаліста в системі освіти та необхідність їх підготовки для економіки України?

     - Я вже вище говорив, що є два варіанти вирішення проблеми фахівця середньої ланки. З одного боку, краще було б залишити так, як є. 650 навчальних закладів, в т.ч. 102 аграрних коледжів і технікумів, – я б залишив як першу ланку вищої освіти. Але оскільки поїзд пішов, і міжнародні установи, депутати, політики тиснуть, щоб скоротити число університетів, то в принципі можливий варіант, коли частина технікумів переходить в рамки, визначені законом «Про професійну освіту». Я б зробив там такі ступені – робітник, кваліфікований робітник і молодший спеціаліст. Але повторю - в жодному разі диплом молодшого спеціаліста не повинен бути тупиком: його володар може вступати до університету на другий курс. А якщо і застосовувати ЗНО, то тільки на основі програм з базової спеціальності та стимулювати викладачів коледжів у заробітній платі. Остання повинна бути більшою хоча б на 30-50% порівняно з зарплатою вчителя в школі.
     Я вважаю, що фермер чи керівник невеликого самостійного селянського господарства може бути якраз випускником коледжу. Але потрібно міняти і плани їх підготовки. Слід давати знання комплексно – щоб це був і агроном, і менеджер, і економіст, трішки розуміння ветеринарії, тваринництва, будівництва. Це вже не моно спеціаліст. Хоча й такі потрібні, просто їм краще працювати у крупних господарствах.
     А яка доля університетів? Їх у світі є чотири типи: дослідницькі, які працюють на великих міжнародних грантах, спеціалізовані, технологічні, великі регіональні, прості університети, які готують чисто фахівців на дистанційній основі. Ось тут потрібно і шукати себе. Але пам’ятати про грузинський досвід.

- Наскільки новий перелік напрямів підготовки вплине на підготовку кадрів?

     - Боротьба за перелік напрямів підготовки виявилася дуже напруженою. Скільки було потрачено сил і зламано списів, щоб ми зберегли нашу специфіку аграрного сектору. І в цілому перелік ніби і добрий, але частину спеціальностей ми втратили. Скажімо, деревообробку, були проблеми і з іншими галузями. Університетам легше: вони можуть вирівнювати ситуацію за рахунок магістерських програм. Технікумам же і коледжам складніше. І взагалі, мені здається, наші керівники, в т.ч. і наше рідне міністерство, не розуміють значення цієї ланки у забезпеченні кадрами і розвитку продуктивних сил, складовою яких є кадри. Тому роботу над новим переліком будемо продовжувати, уточнювати.

- НУБіП України є єдиним дослідницьким університетом в аграрній галузі. Які напрями досліджень є сьогодні найбільш актуальними і перспективними? Як, на Вашу думку, можна забезпечити взаємодію між наукою і освітою заради потреб сільськогосподарської галузі і як може реагувати вишівська наука на виклики аграрного бізнесу?

     - Перш за все, треба задіяти реальні стимули для бізнесу. Сьогодні його частка у структурі університету – це менше 1% в загальних витратах. Якщо взяти в наукових витратах, то ще менше. А згідно закону, на науку має витрачатися щорічно 1,7% ВВП, на освіту ж – 10%. Зараз у бюджеті на наукові дослідження закладено аж… 0,3% ВВП, тобто майже вшестеро менше, ніж того потребує закон. А доля бізнеса – 0,2-0,3% від ВВП. В то час в США давно перетнули 4%-й рубіж фінансування науки, а ЄС в Лісабонській стратегії ставить завдання довести цю цифру до 3%. В Україні ж маємо таку прикру картину.

- А як було при Вас, коли працювали міністром?

     - Добре запитання. З усіх джерел ми у 2007 році витратили 1,2%, а з бюджету – 0,9% від ВВП. У 3-4 рази більше, ніж тепер. Але продовжу. Ми – дослідницький університет, хоча ніяких фінансувань і підтримки від держави спеціально не отримуємо. Навіть навпаки! В держзамовленні ц.р. по магістрах нам залишили не 75% від числа бакалаврів, як того для дослідницьких університетів вимагає Закон, а 61%. Це прикро.
     Ми ведемо великі дослідницькі роботи. Тільки в цьому році виконуємо сумарно різних видів робіт десь на 21 мільйон гривень. Третина – це те, що ми самі заробляємо.
     Я міг би назвати сьогодні багато пріоритетів. Це, перш за все, біоекономіка, біотехнологія, грін- технології, нові види енергії, екологічні проблеми, пов’язані із захистом лісів, річок і т.і. створенням нових сортів, видів, ліків тощо. Цікавого дуже багато, весь час з’являється щось нове. Скажімо, доктор технічних наук Андрій Шелестов зі своєю командою працює над методологією оцінки площ та прогнозування врожайності озимих культур за супутниковими даними. Можна згадати такий напрямок, як застосування стовбурових клітин. Цим займається доктор ветеринарних наук Анатолій Мазуркевич. Проблемами сталого користування лісовими ресурсами в умовах глобальних змін клімату плідно займається доктор сільськогосподарських наук Петро Лакида. Питанням вивчення та прогнозування розвитку риби у водоймах займаються багато наших викладачів, зокрема старший науковий співробітник Юрій Хомутін. Успішно займається питанням біорадіології доктор біологічних наук Валерій Кашпаров. Він експериментально оцінює біогенні потоки цезію у лісових екосистемах. Наші радіологи допомагають ліквідувати наслідки аварії на АЕС Фукусіма в Японії. Цікавою є робота професора Миколи Стародуба, який з групою молодих вчених працює над проблемами конструювання штучних селективних сайтів на основі принципів біосенсорики. Багато роблять і наші інженери-механіки, які працюють на ресурсозберігаючих виробництвах і виробництвах біопалива на чолі з доктором технічних наук Геннадієм Голубом. Хотів би назвати і молодих вчених, скажімо Артура Ліханова. Він досліджує ріст і розвиток рослин в умовах in vivo та in vitro, механізми синекологічних взаємодій організмів в природних екосистемах.
     Велику роль у діяльності університету відіграє лабораторія якості і безпеки продукції АПК. Тут можна відзначити доктора сільськогосподарських наук Владислава Спиридонова, який працює над розробкою імуноферментних діагностикумів для виявлення та ідентифікації генетично модифікованих гербіцидостійких сільськогосподарських рослин.

     Загалом же наш університет надав 88 фундаментальних тем на розгляд Міністерства освіти і науки. До кінця року їх планується представити 150. Тому я вважаю, що сьогодні для нас питання, пов’язані з біоенергетикою, біоекономікою, генетикою, органічним виробництвом, екологією, збереженням ґрунтів, лісів, флори і фауни, є визначальними. А тем – багато. А взагалі, треба багато працювати над пошуком методів боротьби із хворобами тварин, перш за все лейкозом і туберкульозом. І серйозно думати, як прибиратимемо з наших полів хімію шляхом заміщення їх природними, натуральними рослинними гербіцидами. Це актуальні питання, якими займається весь світ. Розвиток науки стримує наша бідність, відсутність обладнання. Тому треба ініціювати, можливо у Євросоюзі, створення міжвузівського наукового центру спільного використання. Думаю, що на часі і реформування академій наук, частина НДІ перейде до університетів. Тож працювати є над чим.

Розмову вів Денис Рудень,
інтерв'ю опубліковане в газеті "Освіта аграрна"