Науковий вебінар «Українська наука рідномовности в контексті європейської духовної парадигми»

   Мета наукового вебінару, проведення якого ініціювала в День рідної мови, 21 лютого, кафедра журналістики та мовної комунікації Національного університету біоресурсів і природокористування України, – обговорення питань рідномовности як маркера етнічности, державности, гаранта цивілізованого духовного розвитку з огляду на українські традиції і випрацьований у європейському контексті досвід, популяризації української мови у світі, знайомство з набутками кафедри в царині соціолінгвістичної. З-поміж його співучасників – українські освітні заклади, зокрема Харківський національний педагогічний університет імені Г. С. Сковороди, Національний університет «Чернігівський колегіум» імені Т. Г. Шевченка, Полтавська академія неперервної освіти імені М. В. Остроградського та зарубіжні, зокрема Університет імені Адама Міцкевича в Познані, Недільна українська школа (Словенія).

Модерувала наукове дійство доктор філологічних наук, професор кафедри української мови Харківського національного педагогічного університету імені Г. С. Сковороди Тетяна Осіпова. У вступному слові вона закцетувала на важливості обговорюваної проблеми з огляду на історичні чинники й день натеперішній, коли нависла нова загроза втрати державности через війну, що її розпочала проти України Росія; високо оцінила співпрацю між гуманітаріями Національного університету біоресурсів і природокористування України та Харківського національного педагогічного університету імені Г. С. Сковороди, висловила впевненість, що ці зв’язки поглиблюватимуться та зміцнюватимуться.

Стратегічну доповідь на тему «Шевченкова наука рідномовности» виголосив доктор філологічних наук, професор кафедри журналістики та мовної комунікації Національного університету біоресурсів і природокористування України Микола Степаненко.

Віртуальна «українсько-зарубіжна» авдиторія (понад 100 осіб) не вмістила всіх охочих долучитися до живого слова Кобзаря, що в устах професора Степаненка ожило й забриніло, зазвучало по-новому актуально та щемно, укотре нагадавши нам крізь віки, що мова – наша найсильніша зброя за свободу, наш живий щит, який захищав нас (і світ!) від ненаситних ворогів минулого й тримає оборону сьогодні. Науку рідномовности висвітлено з діахронійних позицій із вирізненням її кульмінаційної еволюції, віддзеркаленої в Рідномовному Катехизисі Івана Огієнка (митрополита Іларіона): 

1. На кожному кроці й кожної хвилини охороняй честь своєї рідної мови, як свою власну і навіть більше – як честь своєї нації. 2. Розмовляй у родині своїй тільки рідною мовою. 3. Хто в родині своїй розмовляє не рідною мовою, той стоїть на дорозі до винародовлення – найбільшого непрощенного гріха проти свого народу. 4. Бережи своє особове ім’я і родове прізвище в повній національній формі й ніколи не змінюй їх на чужі. 5. Кожний, хто вважає себе свідомим членом свого народу, мусить пильно навчатися своєї соборної літературної мови. 6. Кожний свідомий член свого народу мусить завжди допомагати всіма приступними йому способами розвиткові культури своєї літературної мови. 7. Кожний свідомий член свого народу мусить добре розуміти й поширювати головне рідномовне гасло: «Для одного народу – одна літературна мова й вимова, один правопис». 8. Кожний свідомий член нації мусить добре знати й виконувати рідномовні обов'язки свого народу. 9. Де б ти не жив – чи в своїм ріднім краю, чи на чужині, — скрізь завжди мусиш уживати тільки однієї літературної мови, тільки одного спільного правопису. 10. Кожний українець мусить добре пам'ятати й дітей своїх того навчати: наймиліша мова в цілому світі – то мова рідна. 11. Кожний свідомий громадянин, живучи серед чужого народу, мусить конче вживати своєї рідної мови не тільки вдома, але й скрізь. Де можливо. 12. Кожний свідомий громадянин мусить щедро підтримувати свої періодичні видання, даючи їм цим самим змогу нормально розвиватися.

Лектор вирізнив і ґрунтовно схарактеризував концептуальні засади рідномовности з огляду на український і світовий досвід: рідна мова – це найважніша основа, що на ній зростає духовно й культурно кожний народ; у житті кожного народу, а особливо недержавного, вона відіграє найсутнішу роль: рідна мова – то сила культури, а культура – сила народу; усі культурні народи ставляться до своєї рідної мови з найбільшою святістю, з найчулішою опікою; без добре виробленої рідної мови нема всенародної свідомости, без такої свідомости нема нації, а без свідомої нації нема державности як найвищої громадської організації, у якій вона отримує найповнішу змогу свого всебічного розвою і виявлення.

Осердям наукового посилу, з яким звернувся до учасників вебінару Микола Степаненко, слугувала Шевченкова наука рідномовности, що стала національним символом, дороговказом, тим підмурком, на якому викристалізував свої погляди митрополит Іларіон та його послідовники. Найважливіші аспекти цієї проблеми з проблем – феноменальність лінгвальної практики Шевченка, джерела його мовної творчости, започаткування нового етапу в історії української літературної мови. Лектор поєднав академізм й естетику викладу, пов’язав мовозодчість Кобзаря з процесом нормалізації української мови в післяшевченківську добу, а ще – у проєкції на сьогоднішні реалії.

Доповідь викликала жваве обговорення. Присутні професори, доценти, вчителі, культурні працівники, студенти висловили своє захоплення (усно й письмово) від почутої промови, ділилися власними думками, що відрефлексовуюь різні грані обговорюваної проблеми.

Науковці кафедри журналістики та мовної комунікації Національного університету біоресурсів і природокористування України поділилися з учасниками вебінару своїм соціолінгвістичним досвідом, у якому феноменові рідномовности відведено особливу роль, запросили всіх до продовження розпочатої розмови-дискусії на ІІ Міжнародній науково-практичній конференції «Сучасні соціокультурні трансформації: медіа, мова, комунікація», що відбудеться в Національному університеті біоресурсів і природокористування України 3 квітня цього року, із широким і винятково актуальним спектром проблематики:
1. Еволюційні конотації сучасних соціокультурних трансформацій: українська модель, світовий досвід.
2. Соціокультурна інтеграційно-дезінтеграційна динаміка сучасних медіа.
3. Соціокультурні трансформації у вимірі утрадиційненої та нової лінгвістичної парадигми.
4. Соціокультурні трансформації і модерні особистісні, національні, європейські та загальноцивілізаційні комунікативні коди.
5. Освітологійний контекст соціокультурних трансформацій в Україні та світі.
6. Штучний інтелект та українські й світові медійно-освітні практики: експерименти, реальні досягнення, загрози.