Панельна дискусія: «Ментальні бар’єри у спілкуванні студентів з інвалідністю та без: як будувати інклюзивне середовище?»
Панельна дискусія: «Ментальні бар’єри у спілкуванні студентів з інвалідністю та без: як будувати інклюзивне середовище?»
12 лютого 2025, 13:25
У сучасному світі, де інклюзія стає одним із ключових принципів соціального розвитку, питання подолання ментальних бар’єрів у спілкуванні між студентами з інвалідністю та без неї набуває особливої актуальності. Саме цій темі була присвячена панельна дискусія, яка відбулася на Гуманітарно-педагогічному факультеті Національного університету біоресурсів і природокористування України в рамках молодіжного проєкту «Рівні» програми UPSHIFT за підтримки ЮНІСЕФ та Федерального Міністерства економічного співробітництва і розвитку Німеччини.
Метою заходу було обговорення психологічних та соціальних бар’єрів студентів з/без інвалідності та пошук шляхів створення дружнього та рівноправного середовища у закладах вищої освіти.
Старт реалізації студентського проекту дала декан гуманітарно-педагогічного факультету Інна Савицька, яка завжди підтримує студентську молодь у їх ініціативах. Інна Миколаївна наголосила на важливості студентської участі у побудові інклюзивного суспільства, зупинилася на досвіді нашого університету в створенні безбар'єрного освітнього середовища. Також декан відзначила переможців загальноукраїнського конкурсу на кращу інклюзивну ідею.
Дискусію відкрив та модерував Олександр Алєксєєв, який представив учасників заходу та наголосив на важливості теми. Він зазначив, що ментальні бар’єри – це не лише страх або нерозуміння, а й глибоко вкорінені стереотипи, які заважають вільно спілкуватися. Учасники обговорили, як ці бар’єри впливають на комунікацію та взаємодію між студентами, і запропонували аудиторії поділитися власним досвідом.
Перший блок дискусії був присвячений аналізу ментальних бар’єрів.
Спікери обговорили, чому люди часто бояться або уникають спілкування з особами з інвалідністю.
Ірина Сопівник, завідувачка кафедри соціальної роботи та реабілітації, наголосила на тому, що страх сказати щось не так часто стає основною перешкодою. Вона зауважила, що відкритість, щирість і повага до людської гідності є основою спілкування. До прикладу: студент першого курсу розповідав, що часто уникав спілкування з одногрупником, який мав порушення опорно-рухового апарату, бо боявся, що той сприйматиме його слова як жалість. Проте, коли вони почали говорити про спільні інтереси – музику, цифрові технології, автомобілі – цей бар’єр мимоволі зник. Першокурсник зазначив: «Я зрозумів, що мені не треба боятися, а просто бути собою». Це чудовий зразок того, як прості кроки назустріч можуть змінити ставлення один до одного і сприяти поцінуванню різноманітності.
Вікторія Будегай, експерт з інклюзивної освіти, додала, що упередження та стереотипи є серйозною перешкодою для налагодження комунікації, співпраці та взаємодії. Це такі як: медичні штампи, соціальні ярлики, непрацездатність, малоефективність тощо. Осіб з інвалідність часто називають інфантильними, нещасними, неприємними, хворими, якимись не такими, неспроможними тощо. Такі упередження до людини на основі її інвалідності чи хронічних захворювань стають причиною виникнення ейбілізму – форми дискримінації, заснованої на вірі в те, що типові здібності є кращими. За цією теорією здорова людина розглядається як «норма», натомість люди з інвалідністю – «відхилення від норми». Вона наголосила, що надмірна опіка, або допомога без дозволу може бути не менш шкідливою і навела приклад, який стався з її знайомою, яка має порушення зору. Одного разу перехожий без дозволу почав переводити її через дорогу, хоча вона просто стояла на зупинці. У знайомої такі дії викликали шалений опір та обурення, яке не міг зрозуміти перехожий. Тобто, через хибні уявлення про осіб з інвалідністю, перехожий ненавмисне спричинив у жінки з інвалідністю дискомфорт і образу.
Студентка Юлія Карпань поділилася власним досвідом подолання ментальних бар’єрів у спілкуванні. Вона наголосила, що важливо бути відкритим і не боятися задавати питання, адже саме через діалог можна переосмислити власні переконання, зрозуміти потреби іншої людини, знаходити спільну мову та краще зрозуміти оточуючих. Це сприяє попередженню виникнення та конструктивному вирішенні конфліктів, які можуть заважати соціальній адаптації та інтеграції осіб з інвалідністю в соціум.
Другий блок був присвячений практичним рекомендаціям щодо подолання ментальних бар’єрів у спілкуванні студентів з/без інвалідності.
Христина Свьокла, студентка магістратури, розповіла, як вона вчилася безбар’єрному спілкуванню. Вона наголосила на важливості етичної комунікації та поваги до особистого простору. Університети можуть сприяти подоланню комунікативних бар’єрів, запроваджуючи проведення тренінгів з етичного спілкування. Наприклад, у нашому університеті в межах різних курсів проводились лекційні, практичні і тренінгові заняття з інклюзивного спілкування, де кожен міг приміряти на себе різні ролі, щоб зрозуміти, як почуваються люди з психофізичними особливостями в розвитку. Це суттєво сприяло налагодженню толерантної взаємодії між учасниками інклюзивного освітнього середовища.
Тетяна Булах, професорка та експертка з соціальних програм, додала, що велику роль у формуванні стереотипів відіграють медіа, освіта та виховання. Вона закликала до більшої обізнаності та розвитку критичного мислення, щоб подолати упередження. Прикладом став сюжет в ЗМІ про те, як людина з інвалідністю подолала труднощі і стала успішною. Проте журналістський акцент робився не на її професійних досягненнях, а на боротьбі з обставинами. Це підсилює стереотип, що люди з інвалідністю – це або герої, або ті, хто потребують жалю. Нам варто змінювати підхід у висвітленні таких історій і робити наголос на сильних сторонах особистості та на бар’єрах, які заважають їй повноцінно самореалізуватись і брати активну участь у житті суспільства. У телесюжетах та рекламних кампаніях важливо зображати осіб з інвалідністю звичайними людьми, які живуть у суспільстві. Ці сюжети не повинні створювати враження їхньої відокремленості чи особливості. Адже людина з інвалідністю – це не представник якоїсь окремої касти, а звичайна особа з унікальним характером, власними слабкостями та сильними сторонами, своїми мріями і бажаннями. Люди з інвалідністю є ані кращими, ані гіршими за інших. Усі ми різні, але всі рівні!
У заключній частині дискусії спікери підсумували головні висновки:
- перший – важливість відкритого діалогу та готовності вчитися;
- другий – необхідність системних змін у закладах освіти, які сприятимуть імплементації інклюзивних цінностей;
- третій – особистісний внесок у створення більш дружнього середовища.
Дискусія пройшла під гаслом – «Інклюзія починається не з правил, а з людей» – це стало лейтмотивом усього заходу. Учасники закликали кожного зробити крок назустріч інклюзії, адже саме через взаємоповагу та розуміння можна побудувати відкрите, рівноправне, толерантне суспільство.
До дискусії долучилися студенти різних спеціальностей гуманітарно-педагогічного факультету, у тому числі спеціальності "Соціальна робота та консультування" магістерського і бакалаврського рівнів, "Філологія" освітні програми "Англійська мова та друга іноземна" і "Німецька мова та друга іноземна" магістерського рівня, "Професійна освіта" бакалаврського рівня та "Освітні, педагогічні науки" магістерського рівня.
Отже, панельна дискусія стала важливим кроком у розумінні ментальних бар’єрів та шляхів їх подолання. Вона нагадала, що інклюзія – це не лише про правила та закони, але й про те, як ми взаємодіємо один з одним. І саме ця взаємодія може стати початком великих змін у нашому суспільстві.
Демченко Ірина Іванівна,
професор кафедри соціальної роботи та реібілітації
