Ментальнісно-терапевтичний потенціал оптимістичного філософування: феноменологія смаку життя

«Проблема полягає не тільки у звуженні поняття здорового глузду, як загального відчуття смаку, але й в локалізації поняття смаку самого по собі. Його тривала передісторія, аж до І. КАНТА, переконливо свідчить, що на попередніх етапах воно було скоріше моральним, ніж естетичним. Воно описувало ідеал справжньої гуманності, чим завдячувало прагненням подолати догматизм «вишколу». Лише пізніше його використання обмежилося сферою «прекрасної духовності» Виокремлення чуттєвого смаку як безпосереднього сприймання та відображення є не просто імпульсом, але він локалізувався посередині між чуттєвістю та духовною свободою. Чуттєвий смак якраз і відрізняється тим, що оволодіває дистанцією, необхідною для вибору і поцінування життєво необхідних предметів. А отже, освіту і культуру забезпечує не лише дух, але і смак. Поняття смаку також демонструє спосіб пізнання: уміння піднятися над обмеженістю інтересів та повсякденними пристрастями до рівня потреби судження під впливом хорошого смаку. Розвивається здібність дистанціювання відносно самого себе та мінливих пристрастей. Це свідчить, що за самою його сокровенною сутністю смак не приватний, а суспільний феномен першого рангу. Він здатний протистояти окремим схильностям особи, подібно до судової інстанції під іменем «всезагальність», яку він представляє та позицію якої виражає».

Переосмисленням та аналізом зацитованого висловлювання німецького філософа XX століття Ганса Георга ГАДАМЕРА започаткував свою роботу філософсько-науковий аспірантський гурток НУБіП України. У вступному слові керівник гуртка доктор філософських наук, професор Микола Єгорович МАКСЮТА зазначив наступне: відчуття смаку життя — це переживання його повноти. На повноту життя деструктивно впливають уникнення товариства інших людей, прояви відлюдності. Але інколи пов'язані із певними природними схильностями вони долаються процесами соціалізації на шляху підвищення культурно-освітнього рівня та активізації способу життя.

Життєвий шлях сучасних українців в умовах жорсткої і жорстокої тривалої військової агресії московської орди заради знищення української нації та української державності сповнений сумного досвіду. Журба й оплакування полеглих на фронтах Героїв та рідних і близьких, позбавлених життя у своїх домівках внаслідок варварських бомбардувань українських міст і сіл, знищені інфраструктури та цілих житлових кварталів, природно, не може не супроводжуватися появою і зміцненням прагнення до усамітнення. Журливий стан людини упродовж історії постійно привертав увагу найвідоміших представників філософської думки та художньо-образної творчості. Згідно Іммануїлу КАНТУ, до прикладу, журба закорінена в моральності. Вона має свою підставу в моральних ідеях, а потрактована в якості не пригнічуваної сумності вона здатна, разом з тим, надавати нового поштовху піднесеній настроєності помислу людини і може й повинна зараховуватися до бадьорих аспектів. Важливо наголосити на моральних аспектах психологічного стану журби як на «непригнічуваності сумності»: підвищена чутливість стосовно трагічних явищ дійсності, душевне хвилювання та переживання через особливо вразливі події та явища суспільного та індивідуального буття, але що, разом з тим, «виштовхує» душевно-духовну налаштованість на якраз поліфонічно загострене сприйняття і переживання життя. Життєві невдачі сприяють збагаченню життєвого досвіду, завдяки чому більш значуще поціновуються втрати, але більш досвідченій людині відкриваються невідомими раніше вимірами життя, поглиблюється розуміння життєвих можливостей, відчуття життя. Тому життєвий досвід може й повинен передаватися між поколіннями. Адже, за словами французького письменника XX століття Андре МОРУА, «в житті людини та суспільства існують істини, відмінити які не може а ні технічний прогрес, а ні нігілістична філософія. По-перше, неможливість жити для себе, думаючи лише про себе, людина завжди віднайде тисячу причин відчувати себе нещасливою. Викреслити своє минуле все рівно неможливо, краще намагайтеся створити сучасне, яким пізніше ви зможете гордитися. Розлади із самим собою найгірше зло, кожен, хто живе заради інших, заради своєї країни, жінки, творчості, перебуває ніби під впливом чар і забуває про свою журбу та дрібні житейські чвари. Це справжній внутрішній світ. По-друге, потрібно діяти, замість того, аби скаржитися на абсурдність світу. Намагайтеся перетворити той куточок, куди закинула вас доля. Наші цілі — займатися своєю справою, правильно її обравши, глибоко вивчити і досягти у ній справжньої майстерності. По-третє, потрібно вірити в силу волі неправильно було б міркувати, що майбутнє повністю наперед визначене. А позаяк можливості наші залежать від того, на що ми наважуємося, потрібно, не замислюючись про їх обмеженості, завжди бути у формі. По-четверте, слід зберігати вірність слову, обов'язкам, іншим, самому собі».

Вірність, пов'язана з трагічним повсякденням екзистенційної війни українців проти рашистської агресії, сумність переживання трагічного досвіду, разом з тим, є демонстрацією стійкості, життєлюбства, переконливої налаштованості на виживання та перемогу над темними силами руйнації. Поглиблення переживання, поліфонія проявів життя досяжні для людини самовідданої, відданій своєму буттю, яка, внутрішньо надихаючись, мужньо мобілізується на нові вияви індивідуальних якостей, що стають значущими рецепторами сприйняття невідомих до цього сповнень життя завдяки їхній співвіднесеності з новою дійсністю. Вона не залишається в межах до досвідної суб'єктивності, демонструючи, за висловом німецького філософа XX століття Арнольда ГЕЛЕНА, «нову суб'єктивність». Бо це — високе мистецтво уміння бути повнотою свого життя, воно, вочевидь, не має нічого спільного із експансіоністським ставленням до життя. Бо життя захоплене, підкорене свавільним схильностям, деструктивним налаштуванням, нерозвиненій, непізнані й внутрішній природі невідповідне індивідуальності, коли ігноруються перспективи людськості та людяності, як вияви прагнення життя, у підсумку запановує його «законний спадкоємець» — несмак життя, його завершеність. А продовження, звершення конструктивні здобування — коли на першому плані творчо-самотворчі сповнення життєвого шляху особистості, коли якраз жагою життя, у відданості життю відкриваються нові можливості відчувати його смак. Бо, як зазначає Христо ЯНАРАС, сучасний грецький філософ, «ми прагнемо життя і прагнемо не своїм розумом або своїм розумінням, також і не своєю волею. Ми прагнемо його своїм тілом і душею, прагнення до життя посіяне в нашій природі, освячує кожний найменший виток нашого буття, і це — прагнення до зв'язку, до співіснування. Воно невблаганне, воно вимагає, щоб ми стали одним цілим із перед нами розверзнутою сутністю світу — одним цілим, з красою землі, безкрайністю моря, смаком плодів, пахощами квітів». Повноту буття засвідчує радість переживання людиною свого життя, увінчуючи можливості за вдячливого співіснування з іншими людьми та у взаємодії зі світом. Онтологія повноти життя — це онтологія життєздійснення, що демонструє відкритість людини до свого життя, демонструє відчуття нею життя саме як свого, вільно визначеного та зреалізовуваного шляху переживання достойного себе випробування його можливостей, як результату свого власного вибору.

Тому переживання смаку життя — це властивість шляхетної людини, прояви високої культури поцінування свого життя. Упродовж усієї історії найвідоміші філософи притримувалися принципу, що якраз навики і вміння бачити реалізувати себе на даному життєвому етапі, за даних конкретних умов, мистецтво поцінування кожної миті свого існування — це поклик життєвості проявів людини, ефективність якої і демонструє здатність насолоджуватися своїм життям. А засмученість та печаль також не можуть не пробуджувати поглибленого поцінування кожної миттєвості свого життя, на чому особливо наголошував наш Григорій СКОВОРОДА. Тому в першу чергу про відсутність уміння й потреби поцінування свого життя, про, по суті, підступне ігнорування життям про відмову доторкатися до безмежно збагачуваних індивідуальність людини життєвих проявів може свідчити принцип «Все або нічого». Це принцип шляху вилучення із життя, як шляху протистояння своєму життю. Будь-які життєві обставини, ускладнення життя, виклики повсякдення — не привід делегітимізації почуття власної гідності до припустимості мінімального рівня умов розкошування так званим «добрим життям». Переживати смак життя — уділ морально-світоглядово та соціально зрілої особистості. Сучасна українська психологиня Людмила КОПЕЦЬ зазначає: «зріла особистість діє на основі своєї системи цінностей, що формувалася роками, а не під впливом ситуативних факторів. Зріла особистість має активну життєву позицію в будь-якій діяльності. Вона сама визначає для себе смисл, мету та завдання діяльності та шукає оптимальні способи їх виконання. Зріла особистість не чекає винагороди за свою діяльність, на відміну від незрілої особистості, що завжди чекає винагороди, підтримки і рідко виходить за встановлені межі в процесі виконання завдання. Зріла особистість здатна виконувати свою діяльність навіть за умови втрати життєвих благ та під загрозою для свого життя. Вона здатна на самозречення. Зріла особистість здатна сприяти росту і розвитку особистості інших людей, оскільки визначеністю свого ставлення до життя вона змушує інших самовизначатися». Враховуючи зазначене українською психологи нею, слід наголосити, що, не ігноруючи складнощі та виклики сучасної дійсності, а за умов воєнного стану і трагічних подій, зріла особистість, разом з тим, демонструє внутрішню силу вивільнення від тотального впливу загрозливої дійсності, демонструє силу дистанціювання від загрозливої дійсності, вміння й навики розпізнавання та виокремлення позитивних перспектив гуманного суспільно-політичного, національно-культурного поступу і гідного цивілізованої людини образу життя. Зріла особистість беззастережно обстоює позицію якраз ствердного відношення до дійсності, але що, вочевидь, також може й повинно реалізуватися відповідними характером та спрямованостями життєздійснення. У книзі Віталія ТАБАЧКОВСЬКОГО «Людське світо відношення: даність чи проблема?», зазначають Володимир МАЛАХОВ і Тетяна ЧАЙКА, ми подибуємо вдумливе слово про інстинкт виживання, неймовірну здатність людини пристосовуватися до різних часом найскладніших обставин. Ця здатність пов'язана зі спроможністю дистанціюватися від безпосередньої суті процесу життєдіяльності, виробити ігрове ставлення до тих його обставин, котрі суб'єкт не в змозі поки, або взагалі, змінити. Предметом осмислення для Віталія ТАБАЧКОВСЬКОГО, наголошують МАЛАХОВ і ЧАЙКА, є урівноважений, вкорінений у буттєвості образ людини, який поєднує індивідуальність і природність, свідомість мети і рідкісну чутливість до життя навкруги, прагнення до справедливості і здоровий глузд. Розважливість — одне з ключових понять у працях ТАБАЧКОВСЬКОГО пізнього періоду і, на наш погляд, одна з визначальних рис його особистої вдачі. Поруч із нею слід поставити ще й незмінну налаштованість на позитивне — у цьому аспекті ТАБАЧКОВСЬКИЙ явно належав до тих, для кого напівпорожня склянка завжди радше виявиться напівповною, нехай навіть води в ній на самому денці».

Зацикленість же внутрішнього життя лише на недоліках та викликах повсякдення — це «заповнення» його та перевантаження негативними сенсами і, разом з тим, обмеження простору психічних переживань та, зрештою, спотворення оптики сприймання, переживання безконечного розмаїття таємничості та краси, можливостей і перспектив життя — як свого, так і інших. Носієм внутрішньої сили дистанціювання від загрозливої дійсності є особистість самодостатня, не потребуюча, так би мовити, суспільства в сенсі досягнення стадії зрілості єдністю її моральності, відповідальності та зобов'язальністі особистісного життєздійснення.

Переживання смаку життя, таким чином, це прояви людини шляхетної, високомистецького, свобідного, зобов'язально й відповідального автора свого життєвого шляху, свого життя. А найпосутнішою відмінністю цього твору - свого життя є його незавершуваність - відкрита до життя, до світу особистість життєздійснюється безкінечністю творчо-життєтворчих проявів її індивідуальності, відкриваючи, отже, все ширші можливості відчувати і переживати смак свого життя.

Безперечно, цілком природно може виникнути питання у світлі споконвічно відомого: «На колір і смак товариш не всяк». Але ж ми пропонуємо потоваришувати, віднайти собі друга у самому собі, коли, здійснюючи внутрішню раду, відкриваються також можливості, потреби й шляхи реалізації радісного щасливого життя. А тому пропонуємо ще раз від початку перепрочитати феноменологічні кроки реалізації споконвічно гідної людини мети — отримувати задоволення від життя.

Слава НУБіП України!
Слава Україні! Героям Слава!

Далі буде…

М.Є. Максюта,
професор кафедри філософії
та міжнародної комунікації