Журнал «Зерно». Голова Ради роботодавців Леонід Центило: диригент симфонічного агропідприємства
Варто прорватися крізь київські затори, подолати півтори сотні кілометрів, кілька годин провести в автомобілі, щоб побути пів дня з Леонідом Васильовичем Центилом. Потрібна ще й хороша погода, щоб разом виїхати в поле, повисмикувати кореневі жмути вже зібраної кукурудзи, олійну редьку, ріпак (а при кожному корені сидить відгодований невдоволений хробак: чого це люди його непокоять і заважають продукувати гумус) і там, у полі, поруч із доктором сільськогосподарських наук, відчути неповторний запах вогкої землі та її вібрації, її тремтіння. Агробізнес – справа тендітна, для неї потрібен талант й особливий склад душі. Коли ця невимовна краса поля торкає твою душу, тоді ти справді маєш якісь підстави займатися агробізнесом. Однак це фундамент, потрібні ще чисельні надзвичайні якості…
І їх у ТОВ «Агрофірма «Колос», де Центило – засновник і директор, вам однаково не вистачить. Я давно бачу, що видатних аграріїв неможливо повторити. Можна щось перейняти, щось наслідувати, але зрозуміти повністю особистість Леоніда Васильовича нереально.
Коли ми приїхали до Пустоварівки, очі розбіглися. «Колос» – відоме на всю Україну селекційне насіннєве господарство, звідки походять пшениці (130 ц / га), гібриди кукурудзи, але «Колос» також розробник і виробник унікальних препаратів, для виробництва яких розводять три види черв’яків. Це мультикомплекси мікродобрив, вермибіогумати, мікробіофіти. І ніби це було б яскравою візитівкою фірми, однак у «Колосі» ще є різноманітне тваринництво: вирощування м’ясної та молочної порід ВРХ, вівці, унікальний напрям конярства. Підприємство має безліч статусів у даному напрямі: племінний завод з розведення великої рогатої худоби української чорно-рябої молочної та голштинської порід, племінний завод з розведення коней української верхової породи. Крім того в рибництві має статуси племінного репродуктора з розведення коропа української рамчастої та лускатої породи, строкатого товстолобика.
Є племінна пасіка і вирощування гарбуза за австрійськими технологіями. Є яблука і виробництво соків прямого віджиму. Є десятки сортів різноманітних горіхів, є напрям виведення власних сортів, фундуків. Окрім ділянок гібридизації є й промислові посіви комерційних культур. Є чималі напрацювання в аквакультурі, розведення риби. Є птахівництво. Є виробництво консервів. Є власне випікання пирогів, які постачаються в ресторани на трасах. Це симфонічне господарство, що відтворює широту інтересів, уподобань і захоплень Леоніда Васильовича.
Одного не розумію, як Центило, заслужений працівник сільського господарства України, доктор сільськогосподарських наук, член-кореспондент НААН України, професор кафедри землеробства та гербології НУБіП України, голова Ради роботодавців НУБіП України, лауреат Премії Кабінету Міністрів України встигає все це наділити своїм теплом і увагою.
Як вам цей рік, Леоніде Васильовичу, – хороший? Урожаї ж ніби в середньому непогані, а ціни ще кращі…
— Хорошим роком його назвати не можна, який би у вас не був урожай. У країні йде війна, гинуть люди, руйнуються споруди, житло, зазнає біди наша земля. Жорсткими були кліматичні умови – вони сьогодні просто вимагають змінювати всі підходи й переформатовувати технології та бізнес так, щоб можна було вижити й щось запропонувати нове. Є специфіка виробництва, і ти працюєш не на себе, а на всю систему, з якою тебе пов’язує життя. Незалежно, чи це в Академії наук, чи в аграрному університеті, коли ти навчаєш студента й впливаєш на формування особистості… Ти маєш об’єднати, зберегти людей, які тобі вірять, що навколо тебе в товаристві. Загалом виклик надмірно високої температури – погано, відсутність дощів – погано, начебто все навколо погано, але позитивне те, що ти постійно в темі, постійно твої продукти потрібні людям, і ти можеш тримати потенціал України в тому місці, де знаходишся. І можеш цьому радіти. А через певний час це приносить тобі ще й гроші. А потім приїздить товариш, який працює на іноземну компанію, показує діаграму, каже: «Дивись, а твій сорт пшениці займає восьму позицію в загальнодержавному рейтингу – за площею посівів, за попитом, бо має якість і стабільність». Це неймовірно приємно, що в загальної площі 6 млн га пшениці є дуже вагома частка моєї праці. Хоча, якщо відверто, хочеться спитати: «А де ж моє роялті?». Хочеться хоч трохи бути захищеним у цьому плані теж. Ти розумієш, що твій продукт потрібен людям, думаєш, як його підтримувати далі, вдосконалювати. Замислюєшся, як створювати нові сорти.
Ви говорите про конкретний сорт?
— Тоді йшлося про сорт озимої пшениці Центилівка. Одначе на сьогодні ми пішли далі, на зміну тому поколінню селекції прийшли нові сорти. Хоча Центилівка й надалі не випадає з наших програм, бо стабільно забезпечує й досі свої 10 т / га, зневажаючи кліматичні загрози. Зі мною на короткій нозі відомий Білоцерківський хлібокомбінат, «Київмлин» чи «Кулиничі» – вони хочуть якісної пшениці для формування правильних борошномельних партій. По-іншому вони вже не можуть працювати. Таким клієнтам, своїм, українським, хочеться пропонувати найкраще. Цього року ми виставили на продаж велику, як ніколи, кількість насіння, але, коли під кінець ще прийшов запит на 20 тис. га, ми вже і не мали чим його задовольнити.
Економічна модель Пустоварівки
Так це ж чудово. Змінився попит на пшеницю?
— Торік продажі пшениці були критично низькими, попиту не було зовсім. А цього року всі стали шукати вже якісний складник у товарній пшениці. Я відстежую це навіть за USAID – вони цьогоріч запропонували досить привабливі умови для переробників на місцях. Гарні фінансові умови, що неодмінно мотивуватиме зростання переробки пшениці в Україні.
У вашому підприємстві відчувається історична спадщина землеробства…
— Історія праці наших односельців на землі й утвореного тут колективу – дуже давня. Тут був цукровий завод, тут удало господарював пан, але програв усе в карти й хотів спалити. Однак люди врятували. А новий власник перемістив завод вище, до річки Рось, там працює підприємство «Галс». Те, що тут було укладено за пана (навіть пам’ятаю залишки панського саду), я все зберіг і потроху відновлюю втрачене. Потім було п’ять колгоспів, далі вже один на їхній основі – імені Ватутіна. Опісля КСП «Колос», а вже 2000 року постало ТОВ «Агрофірма «Колос». Тут завжди було правонаступництво, вся ця земля і навіть напрями господарювання збережені до цього часу, й усе воно працює. І наша фірма є правонаступницею, продовжувачем. Не можна говорити, що ми з 2000 року і звідси наша історія. Це неправильно. Тут ланцюг ніколи не переривався, земля й люди трималися купи. Так усе й збережено єдиною оазою, що весь час удосконалюється.
І все ж, яка у вас модель бізнесу? Де головний фокус? Ви ж насінницьке господарство?
— У моїй моделі щось виокремити вже неможливо – все працює в симбіозі, як будь-який організм. Що в організмі головне – голова, серце? А чи нормально без рук, ніг? Я багато від’їздив по світу, вивчав, аналізував. Моя головна мета – зробити так, щоб люди були задоволені, щоб усі розуміли свою участь і роль, щоб був сталий розвиток.
Здавна старі люди говорили, що якщо в селі є ферма, то обов’язково буде школа. А якщо буде школа, буде й життя на селі. Ми знаємо про ці реформи на 2026 рік: усі школи, де менше 60 дітей, будуть закривати. І коли мене питають іноді, яке в тебе найбільше досягнення – урожай, нові сорти, проєкти рибництва, ягідництва? Та ні! Моє найбільше досягнення, що в маленькій Пустоварівці завжди навчається дуже багато дітей. Зараз 130, це тільки з одного населеного пункту. А про що говорить цей показник – 130 дітей? Про те, що для їхніх батьків є в селі робота, й діти народжуються, ніхто не виїздить на заробітки. У мене на збиранні качанів кукурудзи на селекційних ділянках працюють люди, які їздять сюди з Черкащини, за 130 км… А мої – не їздять, удома працюють. Оце вже й починається моя модель.
Ти повірив у людей, а вони – в тебе. Далі. Як забезпечити їм усім зайнятість. Скажете – це не про бізнес. Однак мій бізнес без людей неможливий. Ти маєш запропонувати людям можливість реалізації свого потенціалу. Можливо, когось не вабить праця в агрофірмі – не питання, йди працюй у науку. Нашу науку. Там трудяться 40 працівників, серед яких доктор та кандидати сільськогосподарських наук, аспіранти. Не всі з села, дехто їздить зі Сквири, Білої Церкви, з інших міст – їх звозять спеціальні мікроавтобуси. Колись вони працювали в інших місцях, тепер їдуть до мене.
Далі. Ти в нас можеш створювати національний продукт – нові сорти. «Чому ти зайнявся селекцією?» – спитаєте ви мене. Впродовж 1930-х років у Пустоварівці працювала хата-лабораторія – понад 30 осіб. На той час вони навіть перші гібриди створювали! Був селекціонер-аматор Кулешин, який керував цими процесами. Й це виявилося цікавим для керівництва республіки! Як мені було не продовжити цим займатися, коли тут колись уже була сортодільниця? Звісно, що це моя тема.
Далі. Чому я взявся й за садівництво? А тому, що з дитинства пам’ятаю залишки панського саду. Я уродженець цього села. Мої батьки працювали в цій садово-городній бригаді. Я пам’ятаю, як у радянські часи дурням спало на думку його викорчувати, а дерева були шикарні, родючі, врожаєм завалювали. Сказали: нічого давити з яблук дешеве вино, краще засіяти пшеницею. А коли ти берешся садити сад, треба заглиблюватися в помологію. Пан був розумний, будь-де його не садив. І я його рішення не змінював, на тому самому місці висадив свій сад, ягоди. Загалом у нас гектарів 65: яблунь – 42 га, груш – 5 га, великий черешневий сад – 8 га, істотні посадки горіха – ми займаємося його селекцією. Тут усі горіхоплідні культури, що акліматизовані в нас: волоський, горіх Зібольда, маньчжурський, горіх сірий, фундук, горіх американський (чорний), низка інших. Це певний напрям, зібрана команда.
З дітьми зі школи висадив у селі «Сад миру». Був 2017 рік, вже АТО. Донька в адміністрації працювала, відповідала за культуру. Й ми 1 червня – на День захисту дітей – провели фестиваль «Ми діти твої, Україно», звезли їх із різних регіонів України й посадили чорний горіх.
Дивовижно. Ви ж і тваринництво зберегли. Як це все вміщується в середньому за розмірами господарстві?
— Усе збережено й розвинено. Зробили статусний завод. Українська чорно-ряба і голштин. Є навіть коні. Вже під загрозою українська верхова порода коней, або український верховий кінь, який популярний у класичних видах кінного спорту, – це кінь не для сільської упряжі. Зібрав звідусюди краще з того, що є, заручився підтримкою науки, запросив фахівців, і нині маємо племінний завод української верхової породи, популяризуємо. Взялися й за інший напрям у конярстві – підтримку породи, що теж почала зникати, – Новоолександрівська ваговозна. Цього року в Одесі провели показові цікаві перегони за участі цих коней із різним вантажем. Якщо цікавлять цифри, то в нас 1700 голів ВРХ, 800 овець, 80 коней та 2000 перепілок.
Однак усе ж таки модель ми не описали остаточно.
— Там усе просто: має бути рослинництво, а щоб воно було правильним, має бути й тваринництво. Щоб усе розвивалось органічно, потрібна сівозміна, кормова група. Сівозміну не вигадала людина, її придумала природа. Ми бачимо, як у диких степах відбувається заміщення, як проходить заліснення тощо. Садівництво – це не тільки розкіш, це повноцінна продукція з доданою вартістю, продукція для переробки. Тепер селекція. Ми у важкій ситуації, я про країну. Спочатку Чорнобиль, потім ця війна – вибухи, боєприпаси, все це спричиняє велику кількість мутагенезів, ти постійно мусиш відбирати, схрещувати й знову відбирати.
Виклики природи, погоди вимагають суттєвих реальних змін у технологіях, в обробітку ґрунту, в управлінні вологою, живленням. Це широкий напрям у мікробіології, агрохімії загалом.
Маючи велику кількість ставків, треба займатися аквакультурою, тобто думати й дбати про те, як водойму зробити придатною для вирощування риби і зробити цей напрям прибутковим. Ви ж знаєте, ринок по рибі в нас ніякий, розвалений. Тому треба зорієнтуватися у споживачах, попиті, забезпечити переробку. Далі розширюєш асортимент, формуєш систему вирощування малька і дорослої риби, дбаєш, щоб вода була чистою (маємо комплексну технологію очищення водойм за рахунок використання власних препаратів), шукаєш способи годівлі для наростання кормової бази. До всього йдеш поступово. А маючи водосховище 3,5 млн кубів, ти вже займаєшся зрошенням – долучаєшся до створення ОВК, бо в тебе насінники, котрі мають вирощуватися на зрошенні. Який ти вибереш спосіб зрошення і моделі техніки – то вже інше. Тобі дадуть ліміт води, і ти під нього маєш підлаштуватися. Бо в нас реально можна забезпечити зрошенням 1000 га. Так ми зацикльовуємо систему землеробства, що для мене, професора кафедри землеробства університету, вкрай важливо.
І ти розумієш, що тоді треба управляти цими ресурсами. Ти не можеш використати всю воду зі ставків бездумно, все має бути в балансі. Коли ти з осені робиш вологозарядку, ти простимулюєш процеси ґрунтоутворення. Зі студентської лави відомо: якщо немає повної вологоємності продуктивної вологи навесні, то які б дощі не пройшли, ти не вирішиш питання безперебійного росту й розвитку рослин і забезпечення процесу ґрунтоутворення. Тому ти все це осмислюєш і використовуєш систему так, щоб усе було збалансованим. І навчаєш цій моделі студентів.
Приватна наука на самофінансуванні
Я хочу зрозуміти все ж таки, як ви відчуваєте ваш бізнес? У вас є рослинництво і тваринництво, садівництво, риби, коні… Як ви цей бізнес усвідомлюєте? Плануєте? Яка концепція? У вас є бізнес, є агро та є наука.
— Ми завжди здатні були в масштабах країни робити експансії на ті ринки, де нас чекали. Хотіли туди йти, куди надумалося, але воно було в межах простягнутої руки.
У нас була велика біда – ніхто не розумів стратегічне значення сільського господарства. Ми раділи, що в кожному заробленому державою доларові є 40 – 50 % агропродукції. Проте візьміть Німеччину, Францію – там 3 – 4, там сільське господарство працює на продовольчу безпеку країни. Йдеться не про сировину, а про повний цикл переробки на території країни. Ми не маємо права вивозити родючість із мільйонами тонн зерна. Тому в мене не тільки виробництво, а й викладацька робота, участь в Експертній раді, участь у формуванні державної політики. Хтось почує, хтось ні, але я можу говорити про це, бо в мене самого на практиці є робоча модель. Я віддав людям паї, а вони мені їх повернули. Чому? Я побачив, що в кожному населеному пункті є родинно-кланові зв’язки, тож коли ти вступаєш у протистояння з кланами, то будеш у меншості, яким би ти крутим не був. А що цим людям треба? Їм потрібна сталість. Сталість виробництва, сталість їхнього забезпечення від цього виробництва. Вони мають з чого формувати свій сімейний бюджет, їхні діти при справах, ти маєш сприяти їхньому здоров’ю, навчанню їхніх дітей. Це та соціалка, яка здається тягарем для чистого бізнесу, але вона формує мені баланс інтересів. В Україні 40 % населення проживало в сільській місцевості, де завжди тримали у дворі худобу й виживали завдяки цьому. Це не американська модель, де таких людей 4 %. Саме тому я не міг обрати чисто бізнесову модель: зібрати зерно, продати його, поїхати до океану відпочити, приїхати – мишей у складі потруїти й далі працювати.
У тебе вірять люди, в тебе великий колектив, до війни в нас нараховувалося до 300 працівників, без сезонних найнятих, нині – 250… Я проаналізував шляхи розвитку фермерського бізнесу в більшості країн, від США до Ізраїлю, і скажу відверто: в жодній цивілізованій країні ніхто не заробляє так швидко гроші, як заробляють в Україні. Що цього року сіємо – соняшник? Усе засіваємо соняшником! Кукурудза – засіваємо все кукурудзою. Нема у світі такого!
Як ви вирішуєте питання збуту? Молоко, яблука, черешня?
— Молоко 15 років поспіль як брали щодня, так і беруть. Навіть під час війни. Сокове яблуко один рік піднялося на 4 грн, потім тупо опустилося до 2,5 – 3,5. Я прийняв рішення – поставив найкращу європейську лінію і виготовляю сік преміум-класу власної марки «CHARRID». Асортимент соків прямого віджиму, що виготовлені на цій лінії, є досить різноманітним за своїм складом (25 видів) та відмінними вітамінно-смаковими властивостями (без додавання цукру та консервантів). Так, нема культури споживання і добробут не найвищий у людей, але ж воно прийде. Сьогодні сокове яблуко коштує 15 грн! Саме така пролонгована довга модель успішна в усьому світі.
У напрямі селекції кукурудзи починав працювати запрошений селекціонер – тепер уже давно свої працюють. Напрям пшениці озимої – це мій особистий напрям, ним я займаюся постійно. Працюю в ньому понад 20 років, і в Реєстрі ми вже маємо велику кількість сортів.
До Державного реєстру сортів рослин унесено 12 сортів озимої пшениці, 5 гібридів кукурудзи, 6 самозапильних ліній, 3 сорти сої власної селекції. Три сорти сої (АФК Спрін, АФК Темпо, АФК Фест) та два гібриди кукурудзи (АФК Фреш та АФК Гроуз) були внесенні в Державний реєстр сортів рослин у 2023 році, а три сорти озимої пшениці (АФК Преміум, АФК Юніон, АФК Фентезі) – у поточному 2024 році, що в нинішніх умовах є важливою складовою для задоволення потреб вітчизняних аграріїв якісним насіннєвим матеріалом.
Сорти озимої пшениці АФК Стронг, АФК Пауер, АФК Еліт Грейн та перевірені часом Центилівка, Пустоварівка, Світило відмінно зарекомендували себе на ринку як високопродуктивні та стійкі проти негативних природних факторів.
Наука – це підрозділ. А ще є компанії, які я створив, і я там бенефіціаром, за різними напрямами, дотичними до нашої моделі господарювання. Наприклад, одна займається формуванням політики щодо відходів у масштабах держави, реалізовуємо великі проєкти, закуповуємо спеціальну техніку, і такий не один напрям.
А тут основна база селекції, на якій треба вивести й випробувати сорт, технологію, сформувати політику щодо цього, залучити людей, організувати їхню роботу. У нас маса продуктів для оздоровлення ґрунту, які ми виготовляємо тут. Є дилери, які реалізують їх, так само, як і насіння. Ось у мене 500 га ділянок гібридизації соняшнику. Мої клієнти – «Сингента», «Маїсадур», «Лімагрейн» та інші. Я не даю їм землю в оренду, а сам вирощую. А це сіяти батька першого строку, батька другого строку, матір, вчасно видалити волоть – вирощування на фертильній основі є найбільш трудомістким. Це все обтяжує мою модель, але я знаю, що вона, попри все, працює, хоч і по-іншому. І я знаю, що ділянка гібридизації соняшнику в хороші роки має давати 130 – 160 тис. / га, бо в мене витратна частина значна. Якщо я вирощую пшеницю, це ж теж не просто – треба відбирати окремі рослини, щороку треба оновлювати цей сорт. Розсадник вивчення першого року, потім – другого року, розсадник розмноження першого року, потім – другого року – і тоді ти отримуєш супереліту. І вже її ти продаєш. Однак до цього ти йдеш п’ять років. Сорт ти створюєш вісім-дев’ять років, а далі його постійно маєш підтримувати. Й аграрій розуміє, що оновлений сорт – це плюс 15 – 20 % урожаю. І ти вже бачиш додану вартість. Ось і роль науки. І я ж не фінансуюсь державою на свою науку! Заплатити за роботу моїх науковців я маю з прибутку від їхнього проєкту. Наприклад, хтось хоче вирощувати кукурудзу по ріпаку, хоч там завжди є проблема. І ти маєш відпрацювати тему теж і сказати: у мене є рішення. І він у тебе купить не одну тисячу посівних одиниць кукурудзи. Посівна одиниця коштує умовно $ 100, а ти в хороший рік зібрав 100 – 140 посівних одиниць і твій гектар приніс уже не 50 тис. грн, а 250 тис. грн. І ти вже можеш профінансувати й селекцію, витратні статті, виробництво, сушарку й так далі.
Унікальна система стимуляції родючості ґрунту
Як науковець ви відомі унікально економним застосуванням добрив і технологією збереження родючості ґрунту. Як виростити 8 т пшениці й 10 т кукурудзи з мінімумом добрив?
— Є поняття ґрунту, він має містити набір елементів. Якщо він містить усі елементи, відповідно треба мати вологу, тож залишається забезпечити безперебійний рух розчину по всьому горизонту. Певна концентрація на певному горизонті мінімізує результат і призводить до втрат урожаю. Нам потрібно зробити, щоб цей рух, колообіг був постійним. Як досягти?
Найперше. Баланс елементів живлення. Вивчивши саму систему, проглянувши всі результати аналізів, стає зрозуміло, що зв’язок макро- і мікроелементів відбувається через певні мезоелементи. До них належить сірка, кальцій, магній, калій. Далі – азот. Якщо ми поліпшимо фосфат- і каліймобілізацію, нам і не потрібно буде вносити великі норми азоту. Бо за авторитетними дослідженнями, фосфору і калію в наших ґрунтах достатньо, як то кажуть «з головою». А це 5 т / га. Всі люблять говорити, що треба, аби він був доступним. Беремо чашку Петрі, підселяємо потрібні мікроорганізми, які мають це робити, – а вони не ростуть. Питаю в мікробіологів: чому не ростуть? Кажуть, треба відповідний рН і живлення. Ось і відповідь. Як ти можеш виростити кукурудзу, якщо не знаєш кислотність ґрунту? Визнач рН спочатку.
Жодного елемента живлення рослина не бере самостійно, ми годуємо мікроорганізми, вирощуємо гриби й усе це стає фундаментом живлення і росту наших рослин.
Тепер продуктивна волога. Як нам її утримати? Ви скажете, це структура ґрунту, фізика. А може, це хімія, баланс елементів живлення, наявність вуглецю? А для чого ми вносимо азот? Та щоб наростити вуглець. Без вуглецю абсолютно нічого не відбувається. Будь-який науковець у будь-якій точці планети вам скаже, що найголовніший елемент у живленні – це вуглець. Як залучити, як збільшити його кількість у ґрунті? Я взявся за цю тему і досить серйозно. Зрозумів, що органічні добрива, сидеральні культури – це напрям, який нам потрібен. Вдале та вміле управління рослинними рештками. Я хочу збирати багато кукурудзи, і щоб маса з кукурудзи була дуже велика, це все вуглець. А що для цього треба? Азот. То виходить, його треба багато вносити? Я вам авторитетно заявляю, що найбільшою бідою для наших ґрунтів є невдале, невміле застосування азотних добрив. Чому? А тому, що, вносячи ту чи іншу його форму, ми заходимо у великий дисбаланс елементів, ми все руйнуємо. Ми вологу, яка мала бути використана нашими рослинами як продуктивна, переводимо в розряд поточних витрат. А як же в природі? А там форми чергуються. В природі це все давно існує, як уже згадана сівозміна. В повітрі міститься 78 % азоту. У нас трактор працює в полі, від спаленого пального забруднюється атмосфера, так? А що в тому забрудненні? А там оксиди, діоксиди вуглецю, азоту, сірки… Це вже цікаво. А якщо цю суміш зробити правильною й використати за призначенням? І ти забудеш про проблему азоту.
А ви можете те, що описуєте і застосовуєте на своїх полях, перевести в площину простих рекомендацій фермеру? Крок за кроком.
— Щоб уміти господарювати за скороченої сівозміни чи зовсім без неї, треба спочатку дуже добре навчитися працювати з сівозміною шести- чи чотирипілкою. Управління рослинними рештками. Тут виходи такі: ти застосовуєш органічні добрива як джерело живлення або джерело розселення корисних мікроорганізмів, привносиш той чи інший елемент залежно від потреби, різного роду деструктори. Далі вибираєш потрібну тобі систему. Тобто якщо в тебе аеробний шар життєдіяльний на 15 см, а ти його заорав на 30 см – ніколи це не спрацює. Тому що в цьому шарі всі передумови для руху живильного розчину по всьому горизонті, й він буде далі поступово поповнюватися знизу потрібними елементами, й усе це працюватиме.
Як це зробити? Ти маєш управляти рослинними рештками. Ти маєш їх замульчувати, маєш використати провокаційне дискування на глибину 3 – 5 см, розселити ці спори, мікроорганізми, підтягнути з нижніх горизонтів вологу, й це починає працювати. Потім ти можеш цей процес прискорити. Й це знову виходить на баланс: ти вносиш елементи, яких бракує, на ці рослинні рештки й ґрунт, і в тебе відповідно йде активізація в кількараз роботи біоти.
Спочатку потрібний аналіз ґрунту, чого бракує – додамо, порушене співвідношення кальцію і магнію – вирівнюємо баланс (1:5 або 1:6), і в тебе процес відразу запускається. Магній – це антистресовий засіб, це джерело хлорофілу. Якщо в тебе порушене співвідношення фосфору і сірки чи сірки й азоту, балансуєш це, бо процес фосфатмобілізаціїї можливий не тільки підселенням певних мікроорганізмів чи створенням передумов розпушенням цього горизонту, а й утворенням цього розчину. І якщо це створюєш, два-три роки твоїм рослинам фосфор постачається з ґрунту без довнесення, його там достатньо.
Азот. Років десять тому я б не говорив ще про це, бо не знав додаткового джерела, крім симбіозу в кореневій системі бульбочкових бактерій з рослиною. Потрібна система внесення відпрацьованих газів, яка має зробити правильною таку суміш. Ми маємо таку систему.
Далі. Продукти вермикультури. В основі виробництва цього препарату я використовую як джерело фульвогумінових кислот леонардит, маємо низинні торфи Рівненщини й маємо основний продукт – продукт життєдіяльності каліфорнійських черв’яків у спеціальних умовах. І все це в комплексі створює необхідний вермипродукт.
Власні мікробіологічні препарати Мікробіофіт Органік (11 видів) та мікродобрива Вермибіогумат (9 видів) нашого виробництва дають змогу сільгоспвиробникам підвищити якість та врожайність вирощуваної продукції в нестабільних погодно-кліматичних умовах 2023 – 2024 рр. Наші препарати широко використовуються в різних кліматичних зонах країни (від Степу до Полісся). За останні роки (до війни та під час повномасштабного вторгнення) задепоновано 19 штамів мікроорганізмів. Це є основою біологізації в землеробстві.
Скажіть, ви вважаєте, що коли внесете 100 – 150 кг кальцієвої селітри, то саме її гранула розкисляє ґрунт? Та ні. Просто навколо цієї гранули будуть створені умови, сприятливі для наростання біомаси, що здатна рости на межі кислого і лужного. А вже потім сама рослина буде своїми кореневими виділеннями сприяти зміні середовища навколо. Там, де починаємо впроваджувати весь комплекс, питання кислого ґрунту зникає. Без кукурудзи ми не обійдемося. Українці, навіть не розуміючи самі цього, збільшивши площі під кукурудзою, забезпечили біологізацію наших ґрунтів. Це саме трапилося й в американців. Вони думали, що пішли лише за бізнес-інтересами, й не відали, що своєю кукурудзою підняли рівень біологізації своїх земель!
Найвищий рівень біологізації досягається саме в сівозміні «кукурудза – соя» чи інша бобова культура. Навіть монокультура кукурудзи сприяє цьому. Це ж яке потужне джерело вуглецю?! Застосуйте правильне управління рештками, правильне перетворення цих решток у вуглець – і ви матимете завжди потрібний рівень вологи, вона тут більше утримуватиметься. І коли хтось каже: все, я не буду сіяти кукурудзу! – це нерозумно. Ти не знайдеш простішого джерела поповнення вуглецем своїх ґрунтів. У тебе нема стільки органіки, скільки треба цим ґрунтам. Ти повинен використати максимум потенціалу цієї рослини й вміло управляти рослинними рештками. Ось глибинна філософія! У тебе мала врожайність, горбисті площі, краще посіяти овес… Ні, тобі потрібна кукурудза, бо загально ти збереш 10 т, а на горбах усього 5 – 6 т, але по ціні ти нівелюєш цей недобір. Зате глинисті чи піщані горби потребують джерел вуглецю, і ти даси його з кукурудзою, а ще з вуглецем з атмосферних викидів, і на горбі ситуація зміниться теж.
Проте скільки добрив на практиці ви вносите?
— Ми внесли необхідну кількість суміші атмосферного азоту з відпрацьованих газів, додали наші гуміновмісні та мікробіологічні продукти, дали стартову дозу NPKS (3 кг / га д. р. азоту, 1,5 кг / га фосфору і калію, 1 кг / га сірки). І все.
Ось фото кореневої системи пшениці цього року, коли була спека, – я ніколи не бачив такої кореневої! Отримали за 10 т / га. Спитаєте, а скільки на це витратив азоту, і будете здивовані, бо рано навесні вніс 50 кг КАСу у фізичній вазі, потім ще 20 кг КАСу, ще 5 кг сульфату амонію розчиненого і все! Рослини не переживали стресів, нестачі вологи тощо. Ви таку саму побачите зараз у мене в полі – будемо виривати стебла з коренем навмання, всюди така. А під кукурудзу на силос я вніс усього 16 кг азоту. З 270 га, більше мені не треба, ми заготовили повноцінного силосу на своїх нових гібридах 14 тис. т. Усі кажуть – посуха, все згоріло, а турбота про ґрунти – це порятунок. Органіка – інструмент, покривні – інструмент, уміле управління рослинними рештками – інструмент, правильний підхід до створення якоїсь сівозміни й управління ґрунтом. Коли ти все це робиш, у тебе ґрунт працює без залежності від того, є дощ чи немає. Мені навіть цього року казали: як ти сіятимеш у сухий ґрунт, а я легенько зайшов зі своїм агрегатом, посіяв – і побачите яким килимом вона зараз піднялася після дощу. Нагадую: баланс елементів важливий неймовірно, але щоб він був і щоб його вирівняти, треба створити передумови, стабільно діючу систему.
Про Леоніда Васильовича і його «Колос» розповідати можна годинами, але краще приїхати й побачити на власні очі симфонічне агропідприємство. Людина створила свою екосистему, опрацювала її науково й описала, щедро ділиться нею і на її основі вибудовує наукову теорію. Найбільше порадували студенти, які тут завжди на полях і на фермах, у комфортабельному гуртожитку і просто гомінкими зграйками в різних куточках підприємства… Молодь, яка відчуває силу й енергію вчителя, горнеться до нього. Яка завтра продовжить його справу.
Гончаренко Юрій Іванович
https://www.zerno-ua.com/journals/leonid-czentylo-dyrektor-tov-agrofirma-kolos-dyrygent-symfonichnogo-agropidpryyemstva/
