Міжгірщина – край туристичних цікавинок…

Для студентів та викладачів спеціальності 242 «Туризм», канікули – це час який вони використовують на екскурсії та захоплюючі подорожі.
Студенти-гуртківці під керівництвом Євгена Русина та Мар’яни Пиринець підготували цікаву подорож Міжгірщиною та зупинились на найбільш цікавих місцях для туриста.
Міжгір'я (до 1953 року Волове) — селище на заході України, у Закарпатській області. Розташоване за 154 км від обласного центру, у Міжгірській улоговині, яку оточують гірські масиви Боржава (із заходу) і південно-західна частина Внутрішніх Ґорґан (зі сходу). Найвищі вершини, що розташовані поблизу: на північному сході — Кам'янка (1587 м) і на південному заході — Кук (1365 м). Межує з Львівською та Івано-Франківською областями. Через селище проходять автошляхи: Долина—Міжгір'я—Хуст та Нижні Ворота— Колочава – Буштино.
Перша згадка про Волове (Волове Поле) датується 1415 роком, як одне з володінь угорських феодалів Урмезеїв. Згодом — Довгаїв, Ліпчаїв. З середини XIX століття відома печатка поселення з зображенням вола (що відтворювало назву поселення) й кириличним написом: «ПЕЧАТЬ СЕЛА ВОЛОВОГО».
За народними переказами та найпоширенішою версією дослідників назвали поселення Волове перші поселенці-скотарі, які випасали волів попід горами Кук (1365 м н.р.м.) та Кам'янка (1587 м). Ці пастухи будували для себе колиби, а згодом — невеличкі хатини, так з'явилося невелике село. Новому поселенню мешканці дали назву найбільшої своєї цінності — своїх волів, які допомагали вижити першим поселенцям у важких гірських умовах.
За іншою версією, першими Міжгірську долину освоювали лісоруби, яких зацікавив тут хвойний ліс, адже вниз за течією р. Ріка та р. Тиса переважав листяний ліс. Транспортували деревину з гір до річки по прокладених спеціальних дерев'яних жолобах, які називались «валови» (це слово і зараз побутує на Верховині). Ось так поселення, де проводилась заготівля лісу, використовуючи валови, отримало назву — Волове (Волове Поле). З часом жолоби (валови) для транспортування лісу стали називатися «ризами» — в часи появи в цьому краї німецьких колоністів.
У радянські часи, у 1953 р. вже великому райцентру Воловому присвоїли більш поетичну назву — Міжгір'я, що відповідає природному розташуванню селища (існують також припущення, що назву було змінено, аби запобігти плутанині з назвою іншого районного центру Закарпаття — Воловець).
Наприкінці XIX століття Волове стало центром округу (повіту) Марамороського комітату, який охоплював увесь басейн верхів'я Ріки. Після Першої Світової Війни у 1919 році Закарпаття відійшло до Чехословаччини. Після проголошення 15 березня 1939 р. повної самостійності Карпатської України, Волове ввійшло до її складу. У 1945 році відійшло до Радянського Союзу у складі УРСР. У 2001 році Міжгір'я отримало новий герб, його автором став відомий художник-геральдист, автор герба Івано-Франківська Іван Зіновійович Марчук.
Справжньою перлиною Міжгірщини є озеро Синевир, яке без перебільшення — легенда Карпат. Це найбільше і найзагадковіше озеро України. Розташована ця перлина серед скель і лісів гірського масиву Внутрішні Ґорґани, на землях Національного природного парку з тією ж назвою, що утворилось 10-11 тис. років тому. Майже тисячі метрів над рівнем моря, а його максимальна глибина — 19,5м., яка не прогрівається навіть влітку, адже найспекотнішого дня теплими будуть тільки метр-два води, а якщо зануритись глибше, вас обпече крижаним холодом.
Для туристів подорожуючи до озера «Синевир» не можна не відвідати реабілітаційний центр бурих ведмедів. Створення якого в НПП «Синевир» є не випадковим, адже ця територія за ландшафтними та кліматичними умовами відповідає природному середовищу їх існування та сприяє відтворенню їх природної популяції, поглибленню досліджень найбільшого хижака України, а також слугує розвитку природоохоронної, наукової, еколого-освітньої та рекреаційної роботи.
По території Міжгірщині проходила військово-оборонна система німецької армії та її союзників під час Другої світової війни та звана «Лінія Арпада», укріплена потужними інженерними спорудами, створена вздовж старого державного кордону, який простягався через весь Карпатський хребет довжиною понад 300 км. Це численні протитанкові піраміди і загородження, бункери, доти, бліндажі.
За 6 км від Синевира, в урочищі Чорна Ріка знаходиться унікальний музей лісу і лісосплаву, який під час повені у 2001 році був зруйнований на 75% пошкоджений.
Неподалік с. Пилипця на північних схилах гірського масиву Полонина Боржава, при підніжжі гори Гемба знаходиться найбільший в області водоспад «Шипіт», який являється Гідрологічною пам'яткою природи місцевого значення.
Славиться Міжгірщина також унікальними дерев’яними церквами. Наприклад одна з них, яка на сьогоднішній день дивом вціліла у безлюдному селі Кужбеї. У цього села, що загубилось високо в горах в оточенні смерек, немає вказівника, до нього непросто дістатися навіть позашляховиком. Це єдине село, яке, за офіційними даними, зникло з мапи Закарпаття за часів незалежної України. Однак, про нього згадують на Міжгірщині раз на рік – в день Різдва Іоанна Предтечі. Йдеться про Кужбеї, що «залишене людьми внаслідок політики занедбання так званих «неперспективних» сіл».
Студенти мали змогу використати свої вміння як знаходити інформацією та передавати її іншим, поринувши в атмосферу історичної доби та сучасності і отримали незабутні враження від побаченого.

Мар’яна Пиринець,
викладачка туристичних дисциплін