Жертви тоталітарного режиму
У 20-30-х рр. минулого сторіччя не було такої сфери суспільного життя, у якій би радянська влада не вела боротьбу з «ворожими» елементами. Не оминули репресії навчальні та наукові установи. Про масштаби цих репресій та умови для творчої роботи професорсько-викладацького складу ВНЗ можна судити на прикладі Київського лісотехнічного (з 1936 р. лісогосподарського) інституту. У 30-х pp. органи ДПУ-НКВС арештували десятки викладачів і студентів, у тому числі директора інституту В.М. Крутовського, професорів А.В. Новака, П.П. Перенка, Г.Г. Зваду і Л.В. Цеслинського, доцентів П.І. Ключника, І.С. Горака, Г.Т. Лещенка, І.І. Коваленка, P.Т. Кравченка, М.А. Кацевича, Б.І. Миколасика (убитий під час допитів), Л.М. Дашкевича, асистента О.Савченка та його дружину, співробітників Поденка, Барвінського, Жереба, Матюху і Кудрявого. Вихованець лісогосподарського факультету Петро Вакулюк доклав чимало зусиль, щоб дослідити цю трагічну сторінку історії навчального закладу.
Володимира Миколайовича Крутовського (ЦДАГО, ф. 263, оп. 1, спр. 4785-ФП) арештували 14 квітня 1938 p., а звинувачення пред’явили 16 травня після того, як він унаслідок жорстоких тортур визнав себе винним у шкідницькій діяльності. Потім В.М. Крутовський від своїх зізнань відмовився, а 14 липня знову визнав себе «ворогом народу». Вражає абсурдність і безграмотність звинувачень, які писали чекісти. Так, В.М. Крутовський «... свідомо занижував навчальний процес з метою випуску малокваліфікованих спеціалістів лісового господарства, хворобливо реагував на успіхи соціалістичного будівництва, в душі співчував ворогам радянської влади, сприяв знищенню лісів України, завербував у підпільну організацію працівників лісового господарства Трав’янка, Хижняка, Запорожця, Бахмача, Кузнецова, Борзяка, Ладиженського. Намагався встановити в країні фашистський лад...».
31 січня 1939 р. В.М. Крутовський укотре відмовився від своїх попередніх свідчень і написав скаргу Генеральному прокурору Союзу PCP Вишенському. Це був період, коли після розстрілу Єжова й величезної кількості інших чекістів і в Москві, і на місцях деякі арештовані, яких не встигли розстріляти, змогли домогтися перегляду своїх справ. 17 жовтня 1939 р. відбувся суд, на якому В.М. Крутовського вже не звинувачували в контрреволюційній діяльності, але засудили до п’яти років тюремного ув’язнення. «Завербованих» В.М. Крутовським Хижняка, Бахмача, Трав’янка і Ладиженського до того часу вже встигли розстріляти. У 1957 р. Володимира Михайловича реабілітували, бо в його діях не було складу злочину.
У звинувачувальному висновку на доцента кафедри лісових культур Романа Тимофійовича Кравченка (ЦДАГО, ф. 263, оп. 1, спр. 34691-ФП) записано: прищеплював студентам антимеханізаторські тенденції, протягував у лекціях буржуазні теорії Г.Ф. Морозова і М.М. Орлова, використовував петлюрівсько-націоналістичну термінологію (Кравченко один із небагатьох викладачів читав лекції українською мовою), з шкідницькою метою в Боярському лісництві закладав дослідні культури з участю екзотів, спеціально читав курс лісових культур так, щоб студенти не засвоїли читаного ним матеріалу, рекомендував користуватися технічною літературою вже засуджених ворогів народу. У справі P.Т. Кравченка є дев’ять протоколів допитів, написаних самими слідчими, і жодного з них він не підписав, але свідки, 14 чоловік, підтвердили те, що сфабрикували чекісти. Зі справи Романа Тимофійовича видно, що будь-яке необережно сказане слово негайно ставало відомим органам ДПУ-НКВС. P.М. Кравченко, перевіряючи в Ощадбанку облігації, тихо сам до себе сказав: «Держава виграла, а я ні» або, під’їжджаючи трамваєм до площі III Інтернаціоналу (тепер Європейська площа), промовив: Третій Інтернаціонал - пора переходити на другий». Ці його вислови буквально на другий день стали відомі чекістам. 13 березня 1937 р. на закритому засіданні спецколегії Київського обласного суду P.М. Кравченкові дали три роки тюрми і на два роки позбавили прав. 28 вересня 1960 р. його реабілітували.
Доцента Гаврила Тимофійовича Лещенка (ЦДАГО, ф. 263, оп. 1, спр. 37374-ФП) 1937 р. засудили на сім років і позбавили прав на три роки за статтями 58-10 ч. 1 і 58-11 КК УРСР за участь у контрреволюційній націоналістичній організації, яка нібито існувала в КЛГІ і проводила підривну діяльність. Арештували Г.Т. Лещенка 26 липня 1936 р. і вилучили книги Троцького, Зінов’єва, Бухаріна і Каменева. На слідстві він пояснив, що згадані вище книги йому були потрібні для шельмування ворогів народу, адже він читав лекції з економіки.
Ці книги, як і запис у щоденнику, що «любов до рідного краю і народу, вболівання над його долею, гаряче бажання стати їм у пригоді, бажання бачити рідну країну дужою, здоровою і щасливою - всі ці почуття явище тепер звичайне тільки не в українців...», стали підставою для судового вироку. Після звільнення з тюрми Г.Т. Лещенка відправили на поселення в Новосибірську область, а 1950 р. без будь-яких підстав арештували і судили знову за ті самі «злочини», за які він уже відбув покарання. 15 травня 1950 р. особлива нарада при МДБ СРСР прийняла рішення відправити Г.Т. Лещенка на примусове поселення в Кемеровську область. Реабілітували Лещенка 10 серпня 1956 р.
Професора Леоніда Васильовича Цеслинського (ЦДАГО, ф. 263, оп. 1, спр. 14170-ФП) арештували 14 жовтня 1930 р. до революції 1917 р. за прогресивну діяльність і допомогу підпільникам його переслідувала поліція. Чекісти звинуватили вченого в контрреволюційній агітації: критикував політику партії, на кафедрі вів розмови про надзвичайно низький рівень знань студентів, які вступали до інституту після закінчення робітфаків. У звинувачувальному висновку слідчі записали, що він вороже ставився до радянської влади, а кафедра була трибуною для критики радянської влади і він соціально небезпечний елемент. Особлива нарада при колегії ДПУ-НКВС 25 листопада 1930 р. винесла рішення: Л.В. Цеслинського з-під варти звільнити і заборонити йому проживати в Україні, Москві, Ленінграді та в прикордонних областях терміном на три роки.
Доцента Михайла Адамовича Кацевича (ЦДАГО, ф. 263, оп. 1, спр. 37560-ФП) арештували 27 жовтня 1937 р. і звинуватили в підготовці вбивства П.П. Постишева, зробили його членом підпільної терористичної організації КЛГІ. У зв’язку з тим, що всіх, хто згадується в справі М.А. Кацевича, вже було розстріляно, слідчий Меєрович направив його справу на розгляд Особливої наради при НКВС СРСР. 5 лютого 1938 р., незважаючи на повну відсутність будь-яких речових та документальних доказів провини, М.А. Кацевича засудили до п’яти років тюрми. Згодом його реабілітували. У КЛГІ ніякої терористичної організації не існувало.
Професора Панаса Пантелеймоновича Перенка (Архівно-слідча справа 43922-ФП у Службі безпеки України), 1900 р. народження, уродженця с. Верхівці на Київщині, за соціальним походженням із селян-бідняків, за освітою лісівника, завідувача кафедри, арештували 28 квітня 1936 р. за «участь» у троцькістсько-націоналістичній організації та проведенні контрреволюційної пропаганди серед студентства. Чекісти зробили його підпільником ще з 1925 р. Робота П.П. Перенка в інституті нібито була спрямована на виховання кадрів-студентів у націоналістичному дусі і, крім того, втягуванні їх у підпільну організацію (в матеріалах слідства жодного прізвища і будь-яких доказів немає). За вироком спецколегії Київського обласного суду від 11 листопада 1936 р. за ст.ст. 54-10 ч. 1, 54-11 ККУРСРП. П. Перенка засудили на вісім років. Покарання відбував у Карелії. Після звільнення 28 квітня 1944 р. сліди вченого загубилися. Реабілітовано його 18 жовтня 1957 р.
Професор Гнат Гнатович Звада (Архівно-слідча справа 38407-ФП в Службі безпеки України), 1892 р. народження, уродженець с. Раштовки (Вінницька обл.), у 1920-1922 рр. член Української комуністичної партії - секретар Житомирського губкому УКП, з 1924 до 1934 рр. член КП(б)У. 1934 р. його виключили з партії і зняли з роботи за «троцькістсько-націоналістичну діяльність». Арештували Г.Г. Зваду і ще 36 чоловік, в основному викладачів ВНЗ, в жовтні 1935 р. і звинуватили в належності до всеукраїнського троцькістсько-зінов’євського центру, який ставив завдання вбити Сталіна, Ворошилова, Косіора і Постишева. Чекісти зробили Г.Г. Зваду активним учасником бойової організації, що складалася з окремих трійок. Завдання групи Г.Г. Звади було вбити Постишева, Косіора і Балицького. Питання про зброю для здійснення терористичного акту ніколи і ніким не піднімалося. У висновку в справі Г.Г. Звади слідчі записали, що він апологет соціал-фашизму, допускав у лекціях фальсифікацію вчення Маркса-Енгельса-Леніна-Сталіна, а також історії ВКП(б), займався шкідництвом на теоретичному фронті. Г.Г. Звада і всі, кого засудили разом з ним, визнали себе винними. 21 жовтня 1936 р. Військова колегія Верховного суду СРСР за ст.ст 54-8, 54-11 КК УРСР засудила їх до розстрілу з конфіскацією майна. Військова колегія Верховного суду СРСР від 1 вересня 1956 р. Г.Г. Зваду і його колег реабілітувала.
Репресії 30-х рр. відучили людей мислити і змусили сліпо дотримуватися циркулярів та наказів, позбавили їх здатності виявляти ініціативу. Завдання сьогодні полягає тепер у тому, щоб якнайшвидше подолати негативні наслідки панування тоталітарної системи. Будь-якої.
Лановюк Людмила,
директор музею історії університету
