Пройшло обговорення пропозицій та зауваження щодо розробки «Єдиної комплексної стратегії розвитку сільського господарства та сільських територій на 2015-2020 роки»

         9 квітня 2015 року в НДІ економіки і менеджменту пройшло обговорення пропозицій та зауваження, на звернення робочої групи при Міністерстві аграрної політики та продовольства України, щодо розробки «Єдиної комплексної стратегії розвитку сільського господарства та сільських територій на 2015-2020 роки», яка розміщена на сайті minagro.gov.ua.

Кафедра оподаткування та страхування виступила з пропозиціями по Робочій групі 6: «Державна підтримка та оподаткування у сфері сільського господарства», підгрупи 6.1: оподаткування.

Зважаючи на той факт, що податкова підтримка сільськогосподарських товаровиробників є об’єктивно необхідною, пропонується залишити нині діючий режим спрощеної системи оподаткування (4 група платників єдиного податку) для малих сільськогосподарських підприємств і передбачити податкові канікули у вигляді звільнення від сплати податків для новостворених малих сільськогосподарських підприємств терміном на три роки. Критерієм малого підприємства може бути дохід 20 млн грн на рік. Та відмінити дію спец режиму для великих сільськогосподарських товаровиробників і передбачити для них обов’язкове оподаткування прибутку.

Що стосується спеціального режиму ПДВ у сільському господарстві, то  відповідно до зобов'язань в рамках СОТ Україна має забезпечити рівне ставлення до українських компаній та імпортерів щодо оподаткування.

Угода про асоціацію з ЄС передбачає зобов'язання України гармонізувати податкове законодавство. Українські норми щодо ПДВ повинні відповідати насамперед директиві Ради ЄС № 2006/112/ЄС. Протягом п'ятирічного перехідного періоду впровадження Угоди про асоціацію (тобто до 2020 року) законодавство з питань ПДВ повинно бути гармонізовано із нормами ЄС, зокрема, щодо спеціальних схем оподаткування. Уряд також повинен намагатись забезпечити повне і вчасне відшкодування ПДВ.

Одне із зобов'язань українського уряду в рамках співпраці з МВФ також стосується ПДВ. Програма МВФ, що була започаткована в 2014 році, передбачає зменшення податкових пільг. Зокрема передбачається реформа оподаткування сільського господарства, а саме наближення пільгового режиму ПДВ для сільського господарства ближче до загального режиму ПДВ. Тому, ми вважаємо за необхідне підтримати варіант 9 , тобто скасування спеціального режиму ПДВ і зниження ставки ПДВ на продукти харчової промисловості (по всьому ланцюгу, починаючи від виробництва продукції рослинництва і тваринництва).

Кафедра адміністративного менеджменту та зовнішньоекономічної діяльності пропонує пропозиції по Робочій групі 5: «Управління виробництвом і ринком в АПК», підгрупи 5.2 : управління внутрішнім ринком, імпортом та експортом:

1)               скасувати дію спеціального імпортного мита (додатковий збір) на ввезення продуктів харчування та рослинництва (товарні групи 1–24 згідно із УКТЗЕД), що було запроваджено Законом України «Про внесення змін до Митного кодексу України щодо стабілізації платіжного балансу» від 28.12.2014 р. №74-VIII відповідно до статті XII Генеральної угоди про тарифи й торгівлю 1994 року» у розмірі 10%, тому що:

- по-перше, трьохкратне знецінення вартості національної валюти відносно долару США, що мало місце протягом попереднього року, у більшій мірі обмежує імпорт продовольства в Україну, ніж зазначений вище інструмент тарифного регулювання;

- по-друге, застосування спеціального ввізного мита може загострити проблему продовольчого забезпечення населення деякими важливими видами продуктів харчування, зокрема рибою і морепродуктами, а також фруктами.

2)               удосконалити механізм доступу і зниження кінцевої вартості імпортних виробничих ресурсів, у першу чергу, для малих та середніх агроформувань, що мають намір впроваджувати новітні технології, зокрема у виробництво імпортозамінного готового продовольства, м’яса і м’ясопродуктів, а також молочної продукції. Для досягнення цієї цілі, на нашу думку, слід звернути значну увагу на активізацію роботи Державної небанківської фінансово-кредитної установи та оптимізацію системи бюджетних дотацій.

Кафедрі організації агробізнесу пропонує пропозиції по Робочій групі 5: «Управління виробництвом і ринком в АПК», підгрупи 5.3: організації товаровиробників.

Дослідження, які проводяться на кафедрі організації агробізнесу економічного факультету НУБіП України (д.е.н., проф. Ільчук М.М., к.е.н., доц. Коновал І.А.) засвідчує, що існуючий рівень виробництва молока за останні роки в Україні в межах 11,1 – 11,6 млн. тонн забезпечує споживчий попит населення в молочних продуктах в середньому на рівні 212 – 221 кг на одну особу в рік, що задовольняє потреби вітчизняних споживачів у цьому виді продукції на рівні 58 % від фізіологічно обґрунтованих норм. 

Дану ситуацію можливо покращити лише з допомогою прийняття та реалізації Державної програми розвитку молочного скотарства в Україні на основі збільшення обсягів інвестицій, у тому числі іноземних.

Державна програма розвитку молочного скотарства має передбачати підхід до цієї галузі як до системи взаємодіючих елементів (суб’єктів агробізнесу, технологій та їх технічних систем, економічних та фінансових моделей функціонування, напрямків інвестування, систем ресурсного забезпечення, кадрів та систем їх життєзабезпечення та ін.), яка повинна функціонувати на основі сталого розвитку сільських територій. Відповідно і реформування галузі повинно здійснюватися системно, тобто реформувати потрібно не лише елементи та взаємозв’язки системи «Молочне скотарство України», але й елементи та зв’язки на рівні сільських територій (екологічний стан навколишнього середовища, розвиток галузей несільськогосподарського виробництва, місцевий бюджет, соціальна інфраструктура села та соціальні питання сільських жителів).

Кафедри фінансів і кредиту пропонує пропозиції по Робочій групі 3: «Фактори виробництва в агропромисловому комплексі», підгрупи 3.2: доступ до фінансів.

У розвинених країнах основою кредитного обслуговування сільського господарства є кредитна кооперація. Незважаючи на наявність умов законодавчої легалізації, в Україні не створено жодного сільськогосподарського місцевого кооперативного банку. Із низки причин можна виділити найвагоміші. По-перше, цей напрямок залишається поза увагою державної політики, не ведеться роз’яснювальної роботи, навчання кадрів. По-друге, законодавство не передбачає будь-яких заходів з підтримки формування системи кооперативних банків.

Існує два варіанти вирішення зазначених проблем – вилучити чи зменшити дану норму шляхом внесення змін до чинного законодавства, або держава має взяти участь у формуванні статутних фондів сільськогосподарських кооперативних банків. Цю місію здійснюють по відношенню до зазначених банків всі держави.

Для реалізації цього підходу в Україні можуть бути використані бюджетні кошти, які щорічно виділяються на компенсацію частини процентних ставок на видані комерційними банками кредити сільському господарству. За три останні роки на ці цілі витрачено вагомі фінансові ресурси, з яких сільське господарство отримало лише 55-58%. Решта пільг поширилася на комерційні підприємства АПК. Якщо частина цих коштів була б направлена на формування сільськогосподарських кооперативних структур, то за цей час у кожній області міг би бути створений місцевий банк, а місцеві заснували б національний банк.

Іншим важливим елементом спеціалізованої кредитної системи з обслуговування аграрного сектора економіки повинна стати державна підтримка кредитними ресурсами сільськогосподарських товаровиробників, що може здійснюватись через створення загальнодержавних і місцевих фондів кредитування АПК. Джерелами надходження коштів у такі фонди будуть державний та регіональний бюджети, кошти інших галузей в розмірі 1-2% від обсягу реалізації, що можуть використовуватись на платній або безоплатній основі тощо. Фонди кредитної підтримки повинні мати суворо цільовий характер використання.

Кафедри економічної праці та розвитку сільських територій пропонує пропозиції по Робочій групі 7: «Розвиток сільських територій».

Необхідною передумовою відродження українського села є адекватний розвиток системи самоврядування, забезпечення ефективності якої неможливе без підготовки кваліфікаційних кадрів. Кадрове забезпечення розвитку самоврядування на селі – ключове з точки зору комплексного та збалансованого розвитку всіх підсистем сільських територій: соціальної,економічної, управлінської, екологічної.

У розвинутих країнах Європи висока ефективність розвитку сільських територій досягається, перш за все, за рахунок професіоналізації органів управління сільськими громадами. Провідні аграрні університети світу здійснюють підготовку провідних фахівців.

Кардинально вирішити проблему кадрового забезпечення органів управління сільськими територіями можливо шляхом уведення Міністерством освіти і науки України нової спеціальності магістерського рівня «Соціально-економічний розвиток сільських територій», що дозволить, відповідно до направлень обласних або районних рад, незалежно від базової вищої освіти випускника, здійснювати підготовку фахівців для сільських і селищних рад. Після закінчення навчання відповідно до договорів випускники будуть повертатися в село.

Пропонуємо провести в Національному університеті біоресурсів і природокористування України науково-практичну конференцію з питань стратегії розвитку сільського господарства та сільських територій.