Мовна свідомість як ментальнісно-терапевтичний феномен: філософсько-наукові виміри

14 січня 2024 року
Ну що б, здавалося, слова…
Слова та голос – більш нічого.
А серце б’ється – ожива,
Як їх почує!.. Знать, од бога
І голос той, і ті слова
Ідуть меж люди! …
Тарас Шевченко
  «Мова – це наша національна ознака, в мові – наша культура, ступінь нашої свідомости… Мова – це форма нашого життя, життя культурного й національного, це форма національного організування. Мова – душа кожної національности, її святощі, її національний скарб... Звичайно, не сама по собі мова, а мова як певний орган культури, традиції. В мові – наша стара й нова культура, ознака нашого національного визнання!.. Мова – це не тільки простий символ розуміння, бо вона витворюється в певній культурі, в певній традиції. В такому разі мова – це найясніший вираз нашої психіки, це найперша сторожа нашого психічного я... І поки живе мова – житиме й народ яко національність. Не стане мови – не стане й національности: вона геть розпорошиться поміж дужчим народом. От чому мова завжди має таку велику вагу в національному рухові, от чому ставлять її на перше почесне місце серед головних наших питань. Тому й вороги наші завжди так старанно пильнували, аби заборонити насамперед нашу мову, аби звести та знищити її дощенту. Бо німого, мовляв, попхаєш, куди забажаєш» (І. Огієнко).
  Аналізом та коментуванням висловлених Іваном Огієнком думок у праці «Українська культура» розпочалося чергове засідання аспірантського філософсько-наукового гуртка НУБіП України.
  У вступному слові керівник гуртка, доктор філософських наук Микола Максюта зазначив: Буття людини у світі природно супроводжувалось формуванням унікального чинника історичного розвитку – мови, екзистенційного засобу мислення, комунікації, акумуляції національного духовно-культурного досвіду та світоглядової культури. Відношення людини до світу ґрунтується на результатах пізнання, на знаннях та цілевизначеннях, синтезованих формами самосвідомості, яка, у свою чергу, демонструє розвиток культури, як соціальної, так і індивідуальної – емоційно-почуттєвої та культури абстрактного (логічного) мислення. А на питання «невже для того, аби мислити абстрактно, слід бути моральним?», – відповідь, зазначає відомий український філософ Мирослав Попович, «як це не парадоксально, мала би бути позитивною». Адже і контроль над свідом емоцій та спонукань, і оперування пізнавальними засобами, що відображаються словесними формами, є різними аспектами самосвідомості». Тому у взаємодії мови та інтелектуально-духовної діяльності істотним є висновок: «мова рівною мірою була необхідною і для організації морально-етичного світу особистості, і для мислення гіпотезами», для пізнавальної активності людини в системі відношення до світу та його, світу, «омовлення». Завдяки мові людина, рефлектуючи, поширює себе у світ буття, різноплановими проявами відкриваючи світ для себе. Але, отже, і світ в собі, засобами мови зміцнюючи, оздоровлюючи, унормовуючи у своєму сприйманні, баченні та розумінні дійсності вивільнюючись від антилюдського, від того, що привносить дискомфорт в душевне життя. Адже, аби не тільки і не стільки залишатися на досягнутому життєвому, культурно-інтелектуальному рівнях, але й підноситись до більш істотних можливостей самовияву, людина має проявляти, розвиваючи та удосконалюючи, потенціал здібностей для адекватних відповідей ментальнісним та соціокультурним викликам: у взаємодії внутрішнього й зовнішнього світів мова – спосіб віднаходження та зміцнення рівноваги між людиною та подіями й процесами оточуючої дійсності. Це, по суті, довічна екзистенційна проблема, що більшою чи меншою мірою може загострюватись залежно від характеру й тенденцій національно-культурного, соціального розвитку та вирішуватись кожним. Поглибленням, змістовним розвиток мовної свідомості та мовної самосвідомості, формуванням усе більш науково-дослідницьки та смисложиттєво дієвої мовної картини світу і зміцнюються необхідні засади подолання суперечностей між світом зовнішнім та внутрішнім, засади формування та життєствердження мовної особистості. Як унікальна представленість людини у світі в універсальному сенсі мова є і залишається незамінною у єдності сконцентрованого у ній потенціалу формування й розквіту людини в її творчо-самотворчих проявах. Це здійснюється мірою духовно-інтелектуального «оживання» мови різноплановими освітніми, культурними, виробничими, соціально-політичними процесами життєдіяльності людини. Бо, у підсумку, якраз це має місце при вивченні мови, коли суб’єкт освіти, освоюючи її багатства, створює передумови для дбайливого догляду, вирощування та розквіту у неповторній духовно-інтелектуальній атмосфері «дерева мови» свого народу, спроможного упродовж усього життя, удосконалюючись та демонструючи все розкішнішу крону, особливо дієво вже турбуватися про саму людину, охороняючи внутрішній психічний стан, щедро обдаровуючи цілющими плодами розважливого, заспокійливого розуміння явищ і подій світу. Ми осмислюємо дійсність світу, активізуючи форми логічного мислення, представлені в слові, і висловлюємо своє судження-бачення цієї дійсності. Усі етапи формування, осмислення й розуміння відношення до світу здійснимі, отже, змістовно-мовною єдністю. Буття мовної свідомості та самосвідомості – демонстрація життєздійснення мовної особистості, великою мірою, уможливлюють повноту людського буття, забезпечуючи максимальну духовно-інтелектуальну сприйнятливість взаємодії внутрішнього світу, психічного життя в усіх його вимірах та світу зовнішнього. Тому, за висловом відомого українського громадського діяча, поета і дослідника української духовної культури ІІ половини ХХ ст. Павла Мовчана, «втрата рідної мови означає, що у людини зовсім відмінніша рефлексія і користається вона, за визнанням Івана Франка, «верхньою» свідомістю. Себто її підсвідомість, унаслідок асиміляції, загальмована, притуплена». Мовна свідомість та самосвідомість і мовна особистість – життєбуттійнісні якості людини, як гідного суб’єкта соціокультурної творчості та громадянина своєї країни, який, вільно успадковуючи національні здобутки, є активним, упевненим творцем свого сучасного та майбутнього. Бо носій національної мови – особистість казково багата, як і такою ж мірою – казково щедра, дана казковість якраз у тому, що по мірі витрат свого синтезованого мовною культурою духовно-мовного багатства, останнє – лише примножується за геометричною прогресією. І, природно зміцнюючи психічне життя, загартовуючи щодо негативних впливів, стресів та тривожності (по)воєнної дійсності психіку поглибленням присутності в душевно-духовному житті, за виразом Івана Франка, «надиханого міццю духа і огнем любові» рідної мови. Адже мовна культура, рівень її, як необхідний чинник самопроявів душевного здоров’я мовної особистості, демонструють упевненість мислення, почуття й переживання. Останні запліднюються мовою споконвічними національно-духовними цінностями, сприяючи протистоянню антилюдським впливам. Буття мовної свідомості та самосвідомості зміцнює особистісний статус, ферментуючи морально-вольові спрямування на відсіч деструктивним явищам повсякдення. Отже, життям мови, існуванням мовного всесвіту вияскравлюється людське буття: якщо загальновизнано, що немає особистісних життєвиявів поза мовою, то зміцненням мовної укоріненості дійсно підсилюються, стабілізуються та примножуються внутрішні можливості людини, здатності протистояння зовнішнім негативним впливам та внутрішнім потрясінням. Екстремальні життєві потрясіння, крім того, можуть і повинні поглиблювати рефлексивні здібності, сприяти увиразненню прихованого в душі життєвого досвіду, життєвих морально-національних скарбів, сконцентрованих у мовних висловлюваннях, – усього того, чим завжди позначене життєздійснення людини, але що може залишатись у підсвідомості і що життя мови ретранслює до стихії переживань та процесів кристалізації чинників світорозуміння та світовідношення. А отже, збагнення неуникненності турботи про мову вже є, по суті, подоланням таких екзистенціалів людського буття, як «тривога і страх». Але це – мета із відповідними завданнями особистісності життєздійснення людини, прояви потреб мовної особистості. В обговоренні питання взяли участь члени гуртка, які, зокрема, також привернули увагу до висловлювань Мирослава Поповича. Він наголошує: «Як елементи мови, як засоби побудови мовлення, мовні висловлювання можуть нести повідомлення та мати сенс завдяки акумульованим упродовж історичного розвитку властивостям у цих повідомленнях. Вони володіють сенсом потенційно, але не актуально. Реально мова існує не в словниках і не в підручниках, а в коморах людської пам’яті, закодована у мозку індивідуумів. Аргументована відповідь на дане питання залежить якраз від того, яким чином у мозку людини закодована мова, як вона пов’язана з пам’яттю про події минулого життя індивідуума, із засвоєними у мовній формі відомостями». Особистісною турботою про мову дійсно проявляється піклування про своє життя в екстремальних умовах, коли мобілізується завдяки актуалізації необхідних настанов у мовних висловлюваннях життєбуттійнісно зорієнтовуючий особистісний інтелектуально-духовний досвід, скажімо, у фразеологізмах українського кордоцентризму. Тому за умов воєнного стану в Україні особливо ефективна життєбуттійнісна за її природою роль національно-мовної картини світу.
  А відтак, у заключному слові керівник гуртка зазначив, що кожна природна мова якраз у першу чергу під кутом зору життєвих потреб людини репрезентує дійсність її, і українська національно-мовна картина світу покликана виконувати і дійсно виконує, без перебільшення, реабілітаційну місію. Вона синтезує в системі смисложиттєвих понять кордоцентричні вислови, споконвічно притаманні для української ментальності цінності хліборобського світогляду. Заглиблення в українську національно-мовну картину світу переконливо демонструє пріоритетність в зманіфестованій нею системі світовідношення та світорозуміння високих духовних почуттів, почуттів емпатії до людини, пробуджує та зміцнює упевненість в життєвих можливостях, у протистоянні стресам та тривожності.
  Далі буде…
 

Слава Україні!

Слава НУБіП України!

Слава Збройним Силам України!

 
Микола Максюта,
професор кафедри філософії та

міжнародної комунікації 

Захисти дисертаційНабір на навчання (синій)_2015Регіональні навчальні заклади (синій)

Натисніть «Подобається», щоб читати
новини НУБіП України в Facebook