Із збірника «Матеріялів до організації Всеукраїнської сільсько-господарської академії у Київі»

     У квітні 1925 р. Президія Укрголовпрофосвіти НКО УСРР ухвалила доручити Сільгоспосвіті та Київському сільськогосподарському інституту (КСГІ) розробити п’ятирічний план щодо реорганізації КСГІ в «Українську Тімірязівку». У 1926 р. виходить збірник «Матеріялів до організації Всеукраїнської сільсько-господарської академії у Київі», що було першою спробою керівників та наукових співробітників КСГІ в загальних рисах змалювати образ та завдання майбутньої Академії.
     Ось уривки деяких публікацій збірника, які подаються мовою і за правилом оригіналу.
     Ректор КСГІ П.В.Чалий (репресований в 30-х роках ХХ ст.): «… Діяльність академії повинна бути скерована на максимальне задоволення культурних та економічних потреб українського села і на як найскорше розбудження потенціяльних природніх продукційних сил України.
     Сільсько-Господарська Академія на Україні повинна відбити в собі все, що є творчого, сильного, здорового оригінального в масах Українського пролетаріяту й селянства. В першій мірі це повинно відбитись в її архітектурі, організації та внутрішній структурі її життя. …На нашу думку, С.-Г. Академія, зароджуючись на базі одного з С.-Г. Інститутів і об’єднуючи в собі инші спорудження учебні й науково-дослідчі установи НКО і НКЗС, поступово виростає й займає місце над Інститутом, підносячи його рівень, кваліфікацію, і тісно ув’язуючись з усією системою с.-г. освіти — педагогічною, агрикультурною й громадською діяльністю і з ВУАН — дослідчою і суто-науковою роботою своїх найкращих, вищої наукової кваліфікації, сил».

     Академік Є.Ф.Вотчал: «… Академия должна состоять не только из учебных, но и из научно-исследовательских учреждений… Кроме того, кафедру может занимать только тот, кто лично разрабатывает науку; кто доказал это и не перестал заниматься научною работою; значит, профессор должен иметь лабораторию и средства для исследования и обязан неустанно трудиться с окружающей его молодежью в области науки своей специальности…
     … Основным девизом Академии должно быть исследование и обучение при исследовании…
     Наряду с агрономами-практиками (каких, вероятно, будет большинство), должны выпускаться агрономы-педагоги с повышенной подготовкой по наукам агрономическим и гуманитарным (педология и проч.), и — (что самое главное) — агрономы — научно подготовленные работники опытных станций, селекционных учреждений и проч. и будущие преподаватели высшей школы.

     Академия должна находиться не в захолустьи, а возле самого города, так, чтобы студенчество могло иметь постоянный легкий доступ ко всем культурным ценностям города, а не только к окраинным суррогатам этого рода…».
     Академік М.К.Малюшицький: «… цілковите перенесення … в Голосієв, де скупчено в одному місці всі потрібні земельні вжитки: полеві, лісові, луки, садки й т. инш., — цілком вирішує питання з заснуванням у Київі всебічно устаткованої С.-Г. Вищої Школи. А продовження трамвайної колії …, зв’язує Голосієв з центром м. Київ, і тому майбутня Всеукраїнська С.-Г. Академія матиме навіть кращі з цього боку умови, ніж Академія Тимірязівська.»

     Професор В.В.Колкунов (репресований в 30-х роках ХХ століття): «… Академія повинна бути … «триєдиним центром»: вона мусить сполучати в собі вчену, навчальну та освітно-показну роботу …».

     Професор Д.Дяченко (автор проектів ряду будівель університету): «… С.-Г. Академія своїм зовнішнім виглядом повинна бути звязана з українським селом. Єдність сільського господарства з сільською народньою архітектурою повинна бути в тісному логічному звязку їх між собою. Втілити в будинках Академії народні конструктивні форми, що чарують своєю умілістю художнє око, — це є почесне та славетне завдання для наших архітекторів. … Всеукраїнська С.-Г. Академія повинна мати й українське обличчя».

    На жаль, процес реорганізації закінчився тим, що у 1930 р. голосіївські інститути були розділені на цілу низку дрібних інститутів. Заради історичної справедливості слід відмітити, що в кінці 1934 р. директор Київського агрохімічного інституту, що був розміщений у нинішньому другому навчальному корпусі, І.Миронівський домігся повернення назви «Київський сільськогосподарський інститут», після чого подав у Держкомзем обґрунтування про доцільність об’єднання голосіївських інститутів в єдину структуру. За що і був виключений з партії та звільнений з посади, а в 1938 р. його було розстріляно за справою СВУ (Спілка визволення України — організація, якої ніколи не існувало) і поховано у братській могилі в Биковні. Правда, частина голосіївських інститутів була приєднана до КСГІ у другій половині 1935 р., але вже завдяки іншим людям.

Людмила Лановюк,
директор музею історії НУБіП України