РОКОВИНИ ЧОРНОБИЛЬСЬКОЇ КАТАСТРОФИ

       27 квітня відбулась виховна година зі студентами 3 курсу 1 групи, що була присвячена річниці аварії на Чорнобильській атомній станції.

За даними Українського інституту національної пам'яті, у квітні 1986 року радіоактивним цезієм було забруднено 3/4 території Європи. 8,5 мільйонів жителів України, Білорусі, Росії в найближчі дні після аварії отримали значні дози опромінення, біля півмільйона з них померли від наслідків радіації. До кінця літа 1986 року більше 90 тисяч осіб евакуювали із зони зараження, 81 населений пункт України став безлюдним.

КДБ у Києві отримував з Москви вказівки, що саме можна і треба говорити про аварію на ЧАЕС як для внутрішнього споживача, так і для західного. Серед причин наголошувалося виключно на людському факторі, натомість технологічні та конструкторські недоліки замовчувалися.

Новина про події на ЧАЕС стала топовою в західних та американських ЗМІ. Експерти з ЦРУ 29 квітня 1986 року підготували звіт про подію на ЧАЕС, де назвали її найстрашнішою ядерною катастрофою в історії і наголосили, що чутки про тисячі загиблих та постраждалих в різний спосіб від аварії небезпідставні. Того ж дня адміністрація американського президента Рейгана запропонувала допомогу радянському дипломату, який прибув до Держдепу для обговорення питання ядерного озброєння.

30 квітня Рональд Рейган отримав повідомлення від Михайла Горбачова. Сергій Плохій у книзі “Чорнобиль. Історія ядерної катастрофи” наводить це повідомлення: “СРСР заявляє, що витік радіоактивних матеріалів призвів до часткової евакуації населення...радіаційна обстановка стабілізувалася...рівні забруднення, незважаючи на часткове перевищення допустимих норм, не потребують спеціальних заходів для захисту населення”. І на 1 травня по всіх містах УРСР проводять «святкові» демонстрації з залученням тисяч людей, у тому числі і дітей.

На пропозицію допомоги радянська пропаганда відгукнулася низкою публікацій у пресі про ядерні аварії за кордоном.

30 квітня у Москві для іноземних послів відбувся брифінг першого заступника міністра закордонних справ СРСР Анатолія Ковальова щодо подій на Чорнобильській АЕС. Загальна риторика полягала в тому, що усе не так страшно, як це намагається представити західна преса. Після чого, міністри закордонних справ республік отримали інструкції та роз’яснення стосовно інформування представниками місцевої влади іноземців про аварію. Основні тези зводилися до того, що здоров’ю нічого не загрожує, а “завдання полягало в недопущенні виїзду хворих людей, що не залишало б нашим ворогам шансів на використання випадкових інцидентів у антирадянських цілях”.

 5 травня лідери Великої сімки під час зустрічі у Токіо підготували спільну заяву щодо Чорнобильської аварії: “Ми закликаємо Уряд Радянського Союзу невідкладно надати всю інформацію, яку запросили наші та інші країни”.

 Світ прагнув отримати правдиву інформацію про подію. З 27 квітня по 22 травня відбулося 22 візити іноземних дипломатів до Києва. Уся інформація була засекречена, щоб запобігти її витоку КДБ ретельно контролював переміщення іноземних кореспондентів та дипосіб, прослуховував телефонні дзвінки, блокував трансляцію телесюжетів.

 8 травня до Києва, на запрошення радянської влади, приїхав генеральний директор МАГАТЕ Ханс Блінкс. Цей візит мав засвідчити з одного боку відкритість влади, з іншого, якщо все вдасться - продемонструвати, що не такі страшні масштаби аварії, як це подає західна преса. Довго вирішувалося питання яким чином доправити Блінкса до ЧАЕС. Автомобільними шляхами була небезпека потрапити в клуби радіоактивного пилу, який осів на землю. Дозиметри в таких місцях просто зашкалювали. З гелікоптера була видна секретна радіолокаційна станція “Дуга”. Після довгих консультацій Горбачов дав дозвіл на використання гелікоптера.

Сергій Плохій пише, що невідомо чи помітив Блікс “Дугу”, але він зафіксував у кабіні на висоті 400 метрів та на відстані 800 метрів від реактора випромінювання у 350 мілірентген за годину. За межами кабіни гелікоптера заміри не здійснювали та саму АЕС не відвідували. Бо приземлилися в Чорнобилі й звідти полетіли в Київ. На прес-конференції, яку Блінкс дав у Москві він сказав: “Ми змогли побачити людей, які працювали на полях, худобу на пасовищах, авто, які рухалися вулицями. Влада СРСР була впевнена, що зможе знезаразити територію. Вона знову стане придатною для сільського господарства”.

Не маючи достовірної інформації, іноземні уряди відкликали своїх громадян, які перебували в Києві та Мінську. Переважно це були студенти. Представники “країн, які розвиваються”, спостерігаючи як їхні одногрупники виїжджають і собі почали звертатися в посольства з проханням про евакуацію. Це були студенти з Єгипту, Нігерії, Індії, Іраку. КДБ звітував стосовно них, що “вони просто хотіли домогтися безкоштовних квитків додому та довших канікул…”

Нині 37 річниця з дня такої страшної аварії, яка фактично поставила під загрозу існування і життя українського народу і всієї Європи. У далекому 1986 році дуже багато людей: інженери, лікарі, ліквідатори, рятувальники, пожежники і міліціонери ліквідовували наслідки, щоб не допустити вибуху інших трьох реакторів. На жаль, вони віддали за це своє здоров’я і життя.

26 квітня українці вшанували пам'ять загиблих ліквідаторів Чорнобильської катастрофи. Вічна пам'ять героям!

Підготувала: куратор 1 групи 3 курсу, доцент Кладницька Л.В. за матеріалами Українського інституту національної пам’яті, Наталії Слобожаніної  та книги Сергія Плохія  "Чорнобиль. Історія ядерної катастрофи".