ПРАВО І ЛЮДИНА НА ВІЙНІ

7 грудня 2022 року
Ніжинський агротехнічний інститут

10 грудня міжнародна спільнота відзначає День прав людини (Human Rights Day). Саме цього дня у 1948 році Генеральна Асамблея ООН прийняла Загальну декларацію прав людини – перший універсальний міжнародний акт з прав людини. У той час творці цього документу, вистражданого багатьма й багатьма попередніми поколіннями, не могли навіть у страшному сні уявити, що через 74 роки – у ХХІ столітті! – у центрі Європи ці обов’язкові для цілої планети приписи будуть зухвало і брутально перекреслені.

Сьогодні Україна, як і весь світ, зіштовхнулася із особливою жорстокістю та неповагою до найбільших загальнолюдських цінностей.

24 лютого 2022 року після повномасштабного російського вторгнення до нашої держави змінилося життя не лише України та українців, а й усього людства.

Агресія супроводжується безпрецедентним знищенням цивільного населення, включаючи дітей, руйнуванням українських міст, культурних і духовних цінностей, що змушує керівництво країни і звичайних людей наряду з потужною збройною відсіччю ворогові, шукаючи міжнародного захисту, справедливості та покарання агресора, апелювати (звертатися) і до норм міжнародного гуманітарного права (МГП).

Управління Верховного комісара ООН з прав людини (УВКПЛ) від початку агресії задокументувало тисячі порушень прав як цивільних громадян, так і комбатантів, зокрема, права на життя, свободу та особисту недоторканність. УВКПЛ перевірило численні твердження про вбивства та сумарні страти, свавільні затримання й насильницькі зникнення, катування та жорстоке поводження, а також про сексуальне насильство, пов'язане з конфліктом.

Переважна більшість випадків загибелі або поранення цивільних осіб, зафіксованих місією ООН, сталася через застосування в населених пунктах важкої артилерії, зокрема, реактивних систем залпового вогню, а також через ракетні та авіаційні удари.

Поширеним явищем на території, підконтрольній російській армії, стали затримання цивільних осіб. Більшість жертв були теперішніми або колишніми службовцями місцевих органів влади, правозахисниками чи громадськими активістами, журналістами чи відставними військовослужбовцями ЗСУ.

Але серед масових порушень прав людини, найнезахищенішим виявилось право на життя. Сьогодні актуальність і важливість його захисту є очевидними, адже без такого фундаментального права всі інші права перестають мати будь-яке значення. Життя – це передумова реалізації всіх прав і свобод людини. Дане право знаходить своє закріплення в усіх договорах з прав людини, є частиною загального міжнародного права.

Загальна декларація прав людини закріплює право на життя своєю статтею третьою: «Кожна людина має право на життя, на свободу і на особисту недоторканність». Ширше поняття права на життя визначене й у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права 1966 року. Так, у статті 6 вказано, що право на життя є невід’ємним правом кожної людини. Це право охороняється законом. Ніхто не може бути свавільно позбавлений життя. В Україні право на життя закріплене статтею 27 Конституції України: «Кожна людина має невід’ємне право на життя. Ніхто не може бути свавільно позбавлений життя. Обов’язок держави – захищати життя людини. Кожен має право захищати своє життя і здоров’я, життя і здоров’я інших людей від протиправних посягань».

Але, як показує нинішня жорстока реальність, право на життя в умовах війни тим не менш майже беззахисне. Рішення міжнародних і національних судів щодо дотримання права на життя під час збройних конфліктів не завжди вносять ясність, оскільки часто вони стають підставою погроз для урядів припинити участь у міжнародних механізмах захисту прав людини. Механізми захисту права на життя потребують удосконалення.

Адже, говорячи про міжнародні нормативні акти, які захищають право людини на життя, варто зазначити, що міжнародне право не містить обов’язкової норми щодо паралельного застосування під час збройних конфліктів норм міжнародного гуманітарного права та міжнародного права прав людини (МППЛ). Однак, як було вже неодноразово вказано в рішеннях Міжнародного Суду ООН, Генеральної Асамблеї, Комісії з прав людини ООН, міжнародна практика все ж таки визнає обов’язковість їх одночасного застосування, причому МГП виступає тут як спеціальний закон по відношенню до МППЛ, оскільки міжнародне право прав людини – це і є загальна сукупність міжнародних норм, встановлених законами або звичаями, на основі яких окремі особи та групи можуть очікувати та/або вимагати певної поведінки або привілеїв від урядів.

Саме тому відносини щодо захисту права на життя, які виникають під час збройних конфліктів в зоні ведення бойових дій, регулюються в першу чергу нормами МГП, поширюючи його охорону тільки на підзахисних осіб: поранених, хворих, військовополонених, цивільне населення та осіб, які не беруть або припинили брати безпосередню участь у бойових діях. Під захистом МГП перебуває також медичний і духовний персонал, парламентери і особи, які їх супроводжують; персонал цивільної оборони, персонал, який відповідає за захист і охорону культурних цінностей, бере участь у гуманітарних акціях. Напад на таких осіб забороняється. Ці правила і вимоги становлять основну частину МГП, що базується на Женевських конвенціях від 12 серпня 1949 р. та Додаткових протоколах до них, а тому вона отримала назву «право Женеви».

МГП також регулює і застосування засобів і методів ведення воєнних дій. Щодо цього існує низка відповідних конвенцій, серед яких базовою є нині діюча Гаазька конвенція про закони і звичаї війни від 1907 р. та доповнення до неї. Під захистом цієї конвенції перебувають також усі цивільні об’єкти, насамперед навчальні, культурні й духовні заклади, архітектурні споруди, медичні установи, санітарно-транспортні засоби, об’єкти інфраструктури необхідні для виживання цивільного населення, демілітаризовані, санітарні, госпітальні та безпечні зони і місцевості. Нанесення по них збройних ударів заборонено. Ця частина МГП, що регулює відповідний напрям, називається «правом Гааги».

Як російський агресор дотримується цих поважаних у всьому світі й кожною окремою державою норм – нікому в сьогоднішній Україні доводити не треба.

У спільній координації Офісу Президента України, Міністерства юстиції України, Міністерства закордонних справ України та Представництва Президента України в Автономній Республіці Крим створено веб-платформу для ефективного збору і обробки інформації про порушення прав людини російською федерацією. Представники правозахисних організацій, експерти у сфері прав людини, представники наукової спільноти та всі, хто володіють інформацією про факти порушень прав людини або ж став жертвою чи свідком таких подій, може надсилати відео та фотоматеріали, а також інформацію у відповідності до форми реєстрації.

Адже згідно з Женевськими конвенціями на воєнних злочинців поширюється принцип універсальної юрисдикції, згідно з яким будь-яка держава може притягнути особу, винну у вчиненні воєнних злочинів, до кримінальної відповідальності, незважаючи на місце вчинення злочину та громадянство суб’єкта злочину чи його жертви. До воєнних злочинів строки давності не застосовуються.

За словами Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини Дмитра Лубінця механізм притягнення росії до відповідальності за скоєні злочини повсякчас удосконалюється. Тому так ретельно встановлюються особи кожного російського військовослужбовця, командирів, керівництва та робиться все, аби юридично засудити їхні дії. А потім це зробить і Міжнародний кримінальний суд. Його прокурор Карім Хан двічі приїжджав в Україну. У нього налагоджена ефективна співпраця з Офісом генерального прокурора. Здійснюється процесуальне керівництво, накопичуються докази. Отже, як передрікає український омбудсмен, для російської федерації буде дуже багато неприємних сюрпризів.

Олександр Грабовецький, старший викладач кафедри
соціально-гуманітарних дисциплін
(огляд за матеріалами сайтів відкритих медіа-ресурсів)
Регіональні навчальні заклади (синій)Захисти дисертаційНабір на навчання (синій)_2015

Натисніть «Подобається», щоб читати
новини НУБіП України в Facebook