ВІЙНА, ЯКА ЗМІНИЛА КОЖНОГО

Моя душа - це клаптик України,

Який стискається щоразу і болить.

Без сліз дивитися не можна на руїни,

Цей злочин моє серце не простить...

Людмила СКРОЦЬКА

Спогади про початок війни з уст випускниці коледжу Людмили Скроцької (Масленнікова)   2003 року випуску спеціальності «Землевпорядкування»

«Ранок 24 лютого перевернув все моє життя, так як і кожного українця. Я не могла повірити, що на мою рідну Батьківщину може прийти війна. Це було страшно....Не так за себе, як за своїх дітей. Орки зупинилися в селі Рудницьке, це через село від нашого села Селище колишнього Баришівського і теперішнього Броварського району. І тільки дякуючи нашим хлопцям, вони не зупинилися у нашому селі. Але так, як я живу на пагорбі, то мені було видно з вікна всі вибухи, дим та язики полум'я цього всього жахіття. А коли, майже біля мого дому зірвали міст, я мало не посивіла, і в мене сталася панічна атака: я не могла вдихнути повітря. Це був єдиний раз, коли мій організм дав збій. Потім взяла себе в руки і пустила у серце віру і надію. Інколи декілька російських БТР курсували центральною вулицею нашого Селища, шукаючи вихід, але їх чекали невдачі. Бої були жорстокі, особливо у квітні, коли наші їх виганяли із сусіднього села. Дісталося і окраїні нашого села. Зачепило хати та сараї. Слава Богу, що люди залишилися живі.

Стрес, біль, емоції, страх за моїх дітей і страшні події за вікном просили мене взяти ручку та блокнот. У шаленому темпі я почала писати вірші з 26 лютого 2022 року, коли прийшла війна і заглянула мені в очі. Писала щодня про війну з болючим серцем і солоним дощем, а коли ситуація трішки змінилась у кращу сторону для мого села, стала писати менше.

Писала вірші ще з шкільних років, але це було нечасто і по-дитячому. Теми були різні: кохання, весна, осінь, а також вітання особисто для замовників. На теперішній час більше віршів про природу, емоції, любов»

***  ***  ***

Ми були! Ми є! І ми будемо!!!

Ми із вільних, незламних порід!

Ми свій Дім захищаєм! Не судимо...

А судитиме Бог кожен рід...

Кожен крик, кожен біль, сльози відчаю,

Кожну втрату і страх за життя,

Сонце, місяць і небо засвідчують

Й закатоване серцебиття...

Пролітають іржавими банками

Смертоносні, російські птахи,

Б'ють наш Край вечорами та ранками

Забирають життя і дахи...

Це співає кремлівська агонія,

Це танцює остання русня,

Бо Живе «Українська Гармонія»,

Бо Росте «Українське Дитя».

Ми були! Ми є! І ми будемо!!!

Ми із вільних, незламних порід!

Ми свій Дім захищаєм! Не судимо…

А судитиме Бог кожен рід...

***  ***  ***

Моя терпляча і сильна країна,

Моя красива, багата земля,

Солодка мова твоя – солов'їна,

Цілющу магію носить ім'я.

Тебе давно випробовує доля,

Катує ворог тебе знов і знов,

Але ти маєш відвагу та волю,

В твоєму серці – віра й любов.

Ти Божа гордість і пісня крилата,

Даруєш Світу надію Життя,

Ти научила любити й кохати.

Ти – Україна!!! Моє Майбуття!!!

Людмила СКРОЦЬКА