В Університеті вшанували подвиг героїв з нагоди 79-ї річниці звільнення Києва від фашистських загарбників
Сьогодні, 4 листопада – 79 річниця визволення Києва від фашистських загарбників. Громада НУБіП України висловила подяку й шану воїнам-визволителям, адже у такі пам’ятні для нації дати актуалізується значення суверенності, покликаної гарантувати справедливість.
У вірші «De libertate», Григорій Сковорода писав:
Що є свобода? Добро в ній якеє?
Кажуть, неначе воно золотеє?
Ні ж бо, не злотне: зрівнивши все злото,
Проти свободи воно лиш болото…
І цілком закономірні також його величання захисників національної свободи як героїв:
Слава навіки буде з тобою,
Вольності отче, Богдане-герою!
У контексті ж порушених при цьому морально-етичних чинників увиразнення національної особистості актуалізується також поліваріантність смислового «навантаження» таких понять як «народ», «нація» і «батьківщина».
Так, «народ», як поняття, може розглядатися і як суверенна нація, і також як «своя батьківщина», але коли артикулюються цінності справедливості й несправедливості.
Апріорне визнання справедливості як характеристики суверенної нації зініційовується єдністю останньої із поняттями «народ» та «батьківщина». Народ як суверенна нація, батьківщина як, у певному сенсі, батьківське місцеперебування, природно можуть асоціюватися із поняттям «справедливості», адже суверенна нація не чинить несправедливо по відношенню як до своїх членів, так і своїх сусідів. І лише нація несуверенна демонструє свої загарбницькі прагнення по відношенню до інших народів і націй.
Скрізь і завжди, де відчутні, принаймні, мінімальні прояви духовності, для кожної людини притаманні відчуття справедливості, потреба протистояння несправедливості, – почуття та переживання, що, зрештою, «перевершують» поняття батьківщини, але висока моральність і гідність яких людиностверджувально поєднує особистісне буття в умовах своєї батьківщини і нації.
Внутрішньо цілісна особистість не лише не виправдовує, не сприймаючи, процеси асиміляторства, як насильницького нав’язування упокореним народностям і націям культури й мови колонізаторів, але усім своїм єством протистоїть їм, обстоюючи національні культурні цінності, а на першому ж плані – рідну мову. «Прошу – зрозумійте мене як слід, – наголошував Василь Стус, – я хочу тільки добра, чесного добра, а асиміляторство – хіба це чесна штука? Зрозумійте мене в моєму горі, бо я чую прокляття віків, чую, бездіяльний, свій гріх перед землею, перед народом, перед історією. Перед людьми, що своєю кров’ю кропили нашу землю». Рівень духовності, моральності, інтелектуально-духовної відкритості, здатності до співчуття, співпереживання, прагнення до порозуміння завжди залишаються першочерговими, життєво необхідними. В умовах свого народу, своєї батьківщини, своєї нації життєздійснюється із тими чи іншими історичними й культурними модифікаціями, але завжди вільна, гідна, з надією відкрита до свого омріяного майбутнього і в цьому розумінні – також національна особистість – українська людина високої моральності, випробувана самою її історією…
…Історіє, …
ти знову хапаєш мене за горло,
ти знову витрушуєш з мене душу,
ти знов заганяєш мої думки
в чорний тунель нутряного крику:
«No pasaran! Вони не пройдуть!» -
засипаючи решту овиду
сірим щебенем ранкових новин,
інтернет – курявою, як по бомбьожці,
знов закрашуєш світ у всього дві барви зі спектра:
ефірною кров’ю – червоне,
і коричневе – брудом підлот…
І знов мене косять безсонні ночі,
як площу, по котрій проходить армія,
і знов я влізаю в танк,
простукую панцир, підрихтовую коліщатка,
підкручую слова петицій і апелів, щоб жодне не затнулось:
No pasaran! Вони не пройдуть… (Оксана Забужко)
Вічна пам’ять загиблим, честь та шана живим!
Слава Україні!
Слава НУБіП України!
Слава Збройним Силам України!
Олександра Соколова,
провідний фахівець відділу виховної роботи
та студентських справ ННЦ ВР і СР