"Україна молода". Станіслав Ніколаєнко: Хіба доять корову щодня, годуючи раз на тиждень?

На інтерв’ю з ректором я приїхала на півгодини раніше. Корпус навчального закладу приємно зустрів чистотою, упорядкованістю і затишком. На підвіконнях — рослини, у холі — зручні дерев’яні лавки для студентів. В їдальні, куди зазирнула випити кави, — різноманітне меню і низькі ціни. На території університету функціонує власний ботанічний сад та анатомічний музей. Наш Національний університет біоресурсів та природокористування — сучасний дослідницький навчальний заклад з амбіціями. За результатами опитування роботодавців, сьогодні це вуз №1 з підготовки аграрних спеціалістів. Сільське господарство стає перспективною галуззю, прибутковою для бізнесу, хоча ще пару десятиліть тому все було зовсім навпаки. Чи змінюється система підготовки кадрів для АПК так само бурхливо, як сам АПК? Про взаємодію аграрної науки і практики — наша розмова.

— Станіславе Миколайовичу, цього року Україна посіла друге місце у світі з експорту зерна, випередила Бразилію за зростанням продуктивності праці у сільському господарстві. Вітчизняний АПК отримує нові можливості із зоною вільної торгівлі з ЄС. Як позначаються такі бурхливі зміни в агросекторі на якості галузевої освіти?

— На превеликий жаль, в України поки що немає чіткої стратегії розвитку аграрного сектору, аграрної освіти. АПК досі постає якось окремо від кадрової політики держави. Ми експортуємо переважно продукцію рослинництва та олію. Насправді потрібно відходити від експорту сировини, переходити до експорту продукції тваринництва, переробки, збільшувати кількість кооперативів, фермерських господарств, які орієнтуються на виробництво продукції з доданою вартістю. Необхідно впроваджувати систему дорадчих сільськогосподарських служб, які забезпечують селян та підприємців АПК консультаціями та інформацією щодо ефективного господарювання. Необхідне формування нового спектра кваліфікованих фахівців. Значна частина з яких має бути спеціалістами аграрного профілю, але також необхідні екологи, біотехнологи, землевпорядники, конструктори, харчовики, юристи, економісти, педагоги, фахівці з комп’ютерних технологій тощо.

— Які вимоги ставлять роботодавці перед сільськогосподарськими вишами?

— Більшість компаній наразі не розраховує, що отримана освіта у вітчизняних закладах дозволить випускнику одразу стати до роботи. Отримані знання сприймають за відправну точку для подальшого навчання молодого фахівця. Особливій критиці з боку компаній піддаються практичні навички випускників, котрі не відповідають умовам ринку. Тобто, практична підготовка стає пріоритетом.

Із нашого університету вийшло багато гарних випускників, які, до речі, на сьогодні є мільйонерами і мільярдерами. Цікаве те, що більшість iз них — зоотехніки. Наприклад, Юрій Мельник («Миронівський хлібопродукт»), Євген Сігал («Комплекс «Агромарс», більше відомий за брендом «Гаврилівські курчата»), Леонід Козаченко (очолює Раду підприємців при Кабміні), Віталій Скоцик («Амако Україна», також очолює кафедру конярства Національного університету біоресурсів і природокористування України). Всі вони готові брати на практику і роботу зооінженерів, інженерів, електриків на зарплатню у 5-6 тис. грн. Але бізнес хоче, щоб наші випускники мали кращу практичну підготовку. Це наша біда, бо навчально-дослідні господарства дуже відсталі. Ми маємо сьогодні три учгоспи та лісництво, але не можемо там ефективно господарювати через брак коштів. Я нещодавно на нараді говорив Прем’єр-міністру А. Яценюку: «Я можу пояснити професору, що в нас немає коштів на зарплатню, на відрядження за кордон, на премію, на видавництво підручника, — він мене зрозуміє. Але як пояснити корові в навчально-дослідному господарстві, що ми її доїмо щодня, а годувати збираємося раз на тиждень?» Я не можу сьогодні через Держказначейство своєчасно проплатити кошти за бензин, за ремонти, за придбання техніки, мінеральних добрив... Наш університет сплачує геть усі податки, хоча жоден фермер чи холдинг не платять ПДВ, і всі вони мають дотації за здане зерно чи молоко. А для сільськогосподарського вишу таких пільг нема. Як жити?

— Окрім практики, ви вважаєте пріоритетом й іноземну мову?

— Звісно. У 70% вакансій роботодавці вимагають знання англійської мови. Це потребує викладання англійською мовою, що забезпечить випускників не просто мовною практикою, а засвоєнням спеціалізованих термінів. Сьогодні в університеті 92 викладача читають лекції іноземною мовою 10% студентів. На всіх магістерських програмах мусять бути такі групи. Ми дійшли до висновку, що нам потрібна не тільки англійська, а й російська мова, тому що в нас навчаються іноземні студенти з країн СНД.

— Який відсоток випускників працює за фахом?

— Статистика непогана: 90% — у лісовиків, ветеринарів, екологів; 60% — в агрономів, зоотехніків. Але не всі вони, звичайно, працюють на селі. Наприклад, агрономів із захисту рослин із задоволенням беруть сьогодні консультантами у торговельні фірми.

— А на село їдуть неохоче?

— Усе залежить від умов. На жаль, маємо дуже низьку заробітну платню у сільському господарстві, на рівні 1200—1300 грн.

— То як залучити молодих спеціалістів на село? Заманити тільки зарплатнею?

— Як я вирішував цю проблему, коли був керівником району на Херсонщині? Перш за все — профорієнтаційна робота, договір роботодавця з випускником школи: якщо ти до нас iдеш, ми даємо тобі будинок з усіма зручностями. Друге, ми гарантуємо робоче місце: якщо ти йдеш в університет — ми платимо тобі стипендію, якщо в армію — ми платимо тобі середню заробітну плату, вертаєшся — йдеш працювати трактористом, ми даємо тобі новий трактор і гарантуємо, що ти можеш ще піти заочно навчатися і т.д. Ми платили дітям середню ставку. Молодим фахівцям треба дати — або кредит на житло, або нове будівництво. Згадую — за три роки моєї роботи село зросло на 3700 осіб — за рахунок як народжуваності, так і міграції з інших місць. Потрібна програма залучення молоді до розвитку бізнесу на селі. Спочатку потрібні людські умови життя, а потім буде вже розвиток села.

— Як ви ставитеся до перепідпорядкування аграрних навчальних закладів Міністерству освіти та науки?

— Не такий страшний чорт, як його малюють! Ми не боїмося перепідпорядкування. Ми готові вже сьогодні стати науково-методичним центром аграрної освіти. Розмови декого про те, що нам Міністерство АПК чимось допомагає, — це байки. Грошей у вузів як не було, так і нема. Наш університет був під Кабінетом Міністрів. І що? Наприкінці жовтня 2013 року згорів третій корпус нашого університету. 60 млн. гривень збитків! Свою діяльність як ректор я почав із того, що почав відновлювати корпус. Грошей бюджетних катма! Стали працювати з випускниками-меценатами. На сьогоднішній день ми вже зібрали більше 1,5 млн. грн. Уряд теж виділив 2,5 млн., але ми їх не можемо отримати, бо бюджетний комітет більше місяця не може зібратися. Випускники підтримали, величезна їм подяка за це. Віталій Скоцик, Юрій Мельник, Іван Ус, багато лісівників надали нам допомогу: один виділив 100 тисяч грн. на ремонт корпусу, другий — 200 тисяч.

— Навколо ситуації із землями, які належать вузам, виникає багато розмов. Що ви думаєте з цього приводу?

— До мене вже неодноразово приходили деякі особи та пропонували за хабарі віддати землі університету. Я їх вигнав. Але я знаю, що уряд Азарова і, навіть, попередників, давили на колишнього ректора і відтинали потроху землі університету. Загалом у нас небагато землі — близько 30 тисяч га, враховуючи господарства та коледжі. Земля повинна бути навічно закріплена за навчальними закладами, вони не можуть нею торгувати, вона потрібна для науково-практичних, культурно-спортивних цілей. Але, якщо навчальний заклад не може землями користуватися ефективно, їх треба вилучити. Як зробили наші колеги поляки? Віддали частину землі університету у центрі Варшави, а за рахунок цих коштів відбудували новий комплекс і побудували сучасний університет.

— Які спеціальності у вашому університеті найбільш популярні?

— Ветеринарія, інформаційні технології, біотехнології, харчові технології. Економічні спеціальності — трохи менше.

Загалом у 2014 році на програми підготовки магістрів зараховано 1692 особи за державним замовленням і 911 осіб на місця за кошти фізичних (юридичних) осіб, тобто частка контрактників становить 35%. На програми підготовки бакалаврів зараховано 2129 осіб за державним замовленням та 624 особи за кошти фізичних осіб.

— Наука та дослідження в сфері АПК: чи існують вони? Чи впроваджуються винаходи наших учених? Які значущі розробки і дослідження в галузі селекції, генетики, біотехнологій проводить ваш навчальний заклад?

— Сьогодні на науку в Україні виділяють 0,33% коштів валового внутрішнього продукту. Коли я був міністром освіти та науки, то виділялось 1,1%, і всі критикували, що мало, тому що закон вимагає 1,7% мінімум! При такому обсязі коштів наука може бути тільки пізнавальною. А потрібно, щоб вона стала матеріальною силою. Слід реформувати Академію наук України, залишити під конкретні фундаментальні дослідження, скажімо, з охорони здоров’я, енергетики, нових матеріалів,води, космосу, а решту напрямів передати університетам, нехай вони рухають науку.

Наш університет дослідницький. Невипадково іноземці від нас не виїздять. У цьому році науковцями університету було виконано робіт десь на 25 мільйонів гривень, впроваджено 56 наукових розробок, створено 96 нових технологій, 83 нові види устаткування, 4 вакцини, сироватки, лікарські препарати, зареєстровано 2 сорти рослин... Наш університет установив наукові контакти з багатьма країнами, зокрема, зі США, Німеччиною, Польщею, Словаччиною, Великобританією, Канадою, Францією, Італією, Австрією, Білоруссю та ін.

Українська аграрна наука має стати частиною світової. Пріоритетні напрями досліджень повинні забезпечити продовольчу та екологічну безпеку держави.

Розмову вела Тетяна Ткаченко,
газета "Україна молода" №175 від 25.11.2014р.