Уклін доземний Вчителю

 Багатим на ювілейні життєві дати наших Вчителів видався поточний 2022 рік. 13 лютого виповнилося 120 років з Дня народження одному з основоположників вітчизняної лісової таксації, докторові сільськогосподарських наук, професору Митрофану Васильовичу Давидову, який за життя став лісівником-класиком, перу якого належать такі ніжні, по відношенню до одного з лісотвірних видів лісів віршовані рядочки: «…Ольха, ты спутница моя! Свой труд и знанья отдал я, подробно изучая твой стройный ствол, и форму крон, и густоту стоянья, твой пышный почвенный покров и сроки созреванья…».
2 квітня рідні у своєму рідному колі відзначили 110 річницю з Дня народження доцента Олександра Микитовича Чернеги (справу дідуся в університеті продовжує його онучка, доцент Тетяна Олександрівна Чернега), сина Молдови, громадянина України та героя-інтернаціоналіста Кореї.
29 червня виповнилося би 85 років природолюбу за фахом і покликом серця, неперевершеному ерудиту, доценту Олександру Олександровичу Шабарову, який, на превеликий жаль, так рано відійшов у вічність.
А 14 серпня виповниться 100 років з дня народження доцента Петра Івановича Герасименка, нашого заступника декана, прекрасної, мудрої і дуже порядної людини, яка була вимогливим наставником і, водночас, захисником лісового студентства та оберігала нас від життєвих негараздів, і яку ми ніколи не забудемо. Без сумніву більше слів вдячності Петру Івановичу прозвучать під час відзначення його вікового ювілею…
Ювілейним поточний рік є і для доцентів Миколи Йосиповича Півня, Віктора Сергійовича Курила та Миколі Максимовичу Заваді. Першим двом 4 вересня та 10 грудня поточного року виповнилося би 90 років, а Миколі Максимовичу 21 вересня – 85.
Дякуючи нашим Вчителям, хочу ще раз доземно вклонитися науковому керівнику з написання моєї кандидатської дисертації, доктору сільськогосподарських наук, професору Прокопу Григоровичу Кальному, якому 19 липня виповниться 105 років з Дня народження та висловити свою щиру вдячність за його людяність, інтелігентність, ерудицію, непересічну працездатність, об’єктивність і виняткову принциповість у непростих життєвих ситуаціях.

Народився Прокіп Григорович 19 липня 1917 р. в с. Сватово Луганської області, в родині селян. Трудову діяльність розпочав у 15-річному віці, одразу після закінчення ростовської школи морського учнівства. Спочатку працював машиністом на пароплаві, але жадоба знань перемогла і після закінчення першої навігації моряк влаштувався слюсарем на ростовський електроремонтний завод. Робота на суші хоч і була менш романтичною, проте дозволяла юнаку, що з дитинства прагнув до знань, працювати і, водночас, навчатися на вечірньому відділенні робітфаку.
1936 року, після завершення навчання Прокіп Григорович поступає до Новочеркаського інженерного меліоративного інституту. Студентські роки умістили в собі і напружене навчання, і перші результати власних наукових досліджень, і підготовку до самостійної трудової діяльності, і роздуми та мрії про майбутню професію. Та не судилося молодому фахівцю після завершення навчання приступити до реалізації своїх честолюбних планів і мрій – на перешкоді стала війна.
З червня 1941 р., прямо зі студентської лави і до Великої Перемоги, П. Г. Кальной – у діючих військах Червоної Армії: від курсанта Військово-інженерної академії до начальника штабу 400-го батальйону авіаційного обслуговування Військово-повітряних сил.
У повоєнні роки в країні відновились масштабні роботи з лісовідновлення та лісорозведення. Вони потребували належного забезпечення лісокультурних робіт високоякісним садивним матеріалом. Ця обставина стала головною причиною, через яку Прокопа Григоровича у 1946 р. відкликають з лав Червоної Армії та направляють на роботу до Києва, призначаючи на посаду керівника міжобласного відділення Всесоюзного тресту «Агролісорозсадник».
П. Г. Кальной налагоджує тісні зв’язки з галузевою наукою і, зокрема, викладачами кафедр Київського лісогосподарського інституту, який у цей час активно відбудовувався у мальовничому Голосієві. Ґрунтовні знання та фахові здобутки молодого керівника не залишилися поза увагою керівництва лісогосподарського факультету. З 1949 по 1951 рр. П. Г. Кальной за сумісництвом працює асистентом кафедри лісової меліорації, а в 1951р. запрошується завідувачем кафедри лісових культур доцентом М. М. Ягніченко на постійну роботу, де спочатку працює асистентом, з 1954 р. – старшим викладачем, з 1956 р. – доцентом, а з 1974 р. – її завідувачем.
До призначення на посаду завідувача Прокіп Григорович понад 20 років збирав матеріал і писав докторську дисертацію на тему «Біолого-екологічні та агротехнічні основи вирощування лісового садивного матеріалу в розсадниках Української РСР», яку успішно захистив 16 листопада 1973 р. Ним, одним і з перших на теренах СРСР, були проведені масштабні, надзвичайно трудомісткі дослідження біології мінерального живлення та росту сіянців дерев і кущів понад 20 видів у вегетаційних ємностях, якими щиро захоплювався Президент Української академії сільськогосподарських наук, академік НАН України Петро Антипович Власюк. Отримані наукові здобутки дозволили П. Г. Кальному більш як на 35 років випередити час і передбачити появу добрив пролонгованої дії типу «Осмокотт», а запропонована ним деревна комбінована шкілка і нині ефективно використовується в декоративних розсадниках передових країн світу.
Десятирічний термін, протягом якого Прокіп Григорович завідував кафедрою, ознаменувався для неї значною активізацією наукових досліджень, удосконаленням форм і методів навчальної роботи, суттєвим поліпшенням матеріальної бази та широким впровадженням у навчальний процес технічних засобів навчання. За його ініціативи в 1976 р. лабораторію кафедри (ауд.127) було оснащено одним із перших в академії і на той час найкращим в аграрній освіті країни автоматизованим навчальним класом УСГА-2. Під керівництвом П. Г. Кального на кафедрі вперше для спеціальності «Лісове господарство» було розроблено навчально-методичний комплекс дисципліни «Лісові культури», впровадження якого в навчальний процес дозволило суттєво вдосконалити підготовку лісівників на споріднених факультетах країни.
Унікальним було ставлення Прокопа Григоровича до викладацької діяльності, зокрема до читання лекцій. Процес підготовки до лекції та її читання, крім постійної актуалізації змісту, включав дидактику, детальне щохвилинне планування, елементи акторства і, найголовніше, – ретельну після лекційну оцінку. Аналіз якості читання лекції здійснювався за реакцією аудиторії та результатами прослуховування її у запису. Для запису лекції в аудиторії спочатку використовувався стаціонарний магнітофон «Дніпро», а пізніше – переносний касетник «Весна». Збережені кафедрою лекції П. Г. Кального і сьогодні слугують взірцем як для маститих лекторів, так і для початківців.
У грудні 1978 р. наказом ВАК СРСР професора П. Г. Кального призначають Головою спеціалізованої Вченої ради Д 120.71.02 із захисту докторських дисертацій (заступником голови було призначено знаного в країні таксатора, проф. К.Є. Нікітіна). Завдяки Прокопові Григоровичу, який був гарантом панування у діяльності ради атмосфери об’єктивності, принциповості й водночас доброзичливості, Вчена рада стала добре відомою не лише в Україні, а й далеко за її межами. На її засіданнях свої дисертаційні роботи захищали лісівники з усіх куточків СРСР: Латвії, Естонії, Білорусії, Середньоазіатських і Закавказьких республік.
Тривалий час Прокіп Григорович очолював Проблемну наукову раду лісогосподарського факультету і науково-технічну раду Боярської ЛДС. Цей період діяльності для ЛДС був особливо плідним на численні наукові об’єкти, створені співробітниками кафедр факультету та науковцями станції. Окремі дослідні культури, які було закладено за проектами та безпосереднім керівництвом П. Г. Кального (еколого-географічні культури сосни звичайної, культури сосни на площах з різною підготовкою зрубів), і сьогодні активно досліджуються науковцями інституту та мають важливе науково-практичне значення.
Значного фахового резонансу державного рівня набув ініційований і проведений Прокопом Григоровичем у 1982 р. Всесоюзний науково-практичний семінар завідувачів кафедр лісових культур, у якому взяли участь представники усіх 22 кафедр тодішньої країни. На зібранні було розглянуто низку проблем щодо лісокультурної підготовки фахівців для лісової галузі та намічено стратегічні напрями їх подолання. Рішення семінару стали доленосними, оскільки визначили подальший розвиток лісокультурної справи. Проте ця тема заслуговує окремої оповіді.
П. Г. Кальной принципово і послідовно відстоював, на перший погляд, дивні, але, як показав час, правильні точки зору щодо важливості наукової підготовки керівництва і директорського корпусу лісової галузі, щорічного експедиційного стажування на виробництві викладачів кафедри. Стосовно першого, знаючи скільки сьогодні серед директорів держлісгоспів і керівників вищого рангу кандидатів і докторів наук, залишається тільки дивуватись пророцтву Прокопа Григоровича. Щодо стажування, то варто зазначити, що в усіх учасників науково-практичних експедицій, які організовував наш завідувач у держлісгоспи Західного і Східного Полісся, Поділля, Буковини та інших регіонів України, залишилися незабутні враження від побаченого, почутого і набутого. Нам, тоді молодим викладачам, такі експедиції дозволяли краще зрозуміти реалії та проблеми лісогосподарського виробництва, розширити свій світогляд, перейняти досвід і знання нашого Вчителя.
Прокіп Григорович не тільки вимогливо і суворо дбав про комплексне фахове становлення молодих викладачів, а й захищав своїх підопічних, без боязні наразитися на серйозні неприємності. Так, на початку моєї викладацької діяльності, я опинився в центрі конфлікту, коли повернув на доопрацювання курсовий проект студенту, батько якого мав покровителя в Центральному Комітеті Комуністичної партії України. Дзвінок з високої установи ректору вимагав негайного звільнення молодого викладача. На той час це був вирок, який не підлягав оскарженню. Але Прокіп Григорович, після ознайомлення з представленим на кафедру курсовим проектом, виступив різко проти мого звільнення (на той час він у парткомі академії очолював комісію партійного контролю). Його активно підтримав проф. К. Є. Нікітін, а згодом до них долучилися декан В. С. Наконечний і доцент Г. О. Порицький. Так було врятовано мене від звільнення «як не придатного до викладацької роботи». До останнього подиху пам’ятатиму, завдяки кому я залишився на викладацькій ниві.
Як пам’ятатиму і батьківську опіку під час написання дисертації. Нерідко консультації я отримував у Прокопа Григоровича вдома. Після мого приходу, Віра Гаврилівна, за вказівкою Прокопа Григоровича, садовила мене за стіл (ситий чи голодний – без різниці) і годувала, а вже потім ми з ним працювали в кабінеті професора. Мій науковий керівник приділяв багато уваги правильному викладанню власної думки на папері, виправляв і змушував мене робити аналіз причин помилок. Правив не більше двох разів, решту аналогічних редакційних або граматичних неточностей тільки підкреслював. Якщо хиби повторювались, повертав усю роботу. Якось я сім разів переписував одну статтю. Він зібрав усі сім варіантів, проаналізував і сказав мені, що покращуються тільки перші три-чотири варіанти рукопису, а починаючи з четвертого або п’ятого вони погіршуються. Тільки пізніше я зрозумів, що цим він мене спонукав писати уважніше з самого початку, не очікуючи його виправлень.

За матеріалами досліджень П. Г. Кальним опубліковано близько 100 науково-методичних праць, у тому числі три навчальних посібники, кілька монографій, патент на винахід машини для викопування дерев з грудкою землі. Його наукові праці добре знані у Німеччині, Чехії, Словенії, Польщі та багатьох інших країнах світу.
За воєнні та трудові звитяги П. Г. Кального нагороджено орденами Червоної зірки, Вітчизняної війни, Знак Пошани та багатьма медалями.
Родина П. Г. Кального проживала у затишному, вкритому лісом Голосієві. У сусідньому будинку мешкала родина відомого поета, академіка Максима Тадейовича Рильського, з яким Прокопа Григоровича зв’язувала міцна чоловіча дружба і спільна робота та відпочинок у плодовому садку. Без сумніву, рядочки вірша Максима Тадейовича «Ліс, або, як серби кажуть, шума ...» написані і з розповідей Прокопа Григоровича, і про таких як він:

Той, хто любить паростки кленові,
Хто діброви молоді ростить,
Сам достоїн людської любові,
Бо живе й працює для століть!

На превеликий жаль, дуже рано, у розквіті сил пішов від нас Прокіп Григорович. До останнього подиху боротися з важкою недугою йому допомагали дружина Віра Гаврилівна, діти Тетяна, Олександр і Сергій, близькі та друзі. Не стало П. Г. Кального 3 серпня 1983 р. Поховано Прокопа Григоровича на Байковому цвинтарі.
Учні професора П.Г. Кального сьогодні працюють і прославляють свого Вчителя у багатьох підприємствах лісового господарства, науково-дослідних установах і вищих навчальних закладах України та за її межами. Бо всі, хто на собі відчули душевну енергетику Прокопа Григоровича Кального, завжди пам’ятатимуть цю прекрасну і величну Людину – Патріота українського Лісу, талановитого Педагога, відомого Науковця і далекоглядного Керівника.

Вічна пам'ять та уклін доземний Вчителям!

З вдячністю, професор Віктор Маурер.